Франція балансує на краю прірви. Які глобальні проблеми Європи виявила урядова криза в Парижі, — The Economist
Франція не має уряду і бюджету, а також перебуває в політичному глухому куті, пише The Economist. Texty.org.ua публікують дещо скорочений переклад аналітики.
7 грудня 50 глав держав і урядів займуть свої місця, щоб відсвяткувати відкриття відновленого Нотр-Даму, паризького готичного собору XII століття, який постраждав від пожежі п'ять років тому. Дональд Трамп буде там, щоб побачити Францію в її найкращому вигляді. Вона здійснила, вчасно і в рамках бюджету, подвиг майстерності та оновлення, який, безсумнівно, не вдалося б жодній іншій країні.
Але ця ж сама чудова Франція загрузла в глибокій політичній кризі. 4 грудня парламент відправив уряд у відставку. Його прем'єр-міністр Мішель Барньє двома днями раніше намагався протягнути свій бюджет на 2025 рік, але зіткнувся з жорстокою реальністю життя без більшості і став найкоротшим прем'єр-міністром П'ятої республіки.
У брудній політичній угоді Марін Ле Пен, лідерка ультраправої партії «Національне об'єднання» (RN), об'єднала зусилля з лівим альянсом, в якому домінує колишній троцькіст Жан-Люк Меланшон, щоб вичавити життя з французьких центристів.
Доля Франції містить уроки. Традиційні лівоцентристські та правоцентристські партії країни розпалися. На нещодавніх президентських виборах половина виборців у першому турі проголосувала за екстремістів. Президент за президентом не в змозі взяти бюджет під контроль. Старіння населення та зростаючі загрози національній безпеці означають, що фіскальний тягар зростатиме. Грубий і обструктивний політичний дискурс в країні лише прискорює дрейф до крайнощів — і тим самим ускладнює пошук рішень. Так чи інакше, більша частина Європи потрапила в ту саму пастку.
Результатом, принаймні у Франції, є глухий кут. Не маючи жодної партії чи альянсу, близького до більшості в парламенті, країна стоїть перед перспективою низки недовговічних урядів меншості, які намагатимуться чогось досягти. Оскільки президент Еммануель Макрон призначив свої непродумані дострокові вибори лише пів року тому, Франція не може призначити нові вибори до липня наступного року — і навіть тоді немає жодних гарантій, що будь-яка партія чи коаліція отримає більшість. Так ситуація унеможливлює будь-які реформи.
Основна проблема полягає в тому, що більшість французьких виборців не бажають зіткнутися з економічною реальністю. Як і інші старіючі європейські країни, що стикаються з конкуренцією з боку Америки та Азії, Франція витрачає кошти нераціонально. Цього року її бюджетний дефіцит, за прогнозами, перевищить 6% ВВП. Барньє, за вказівкою Макрона, намагався це виправити. Його пакет заходів зі скорочення видатків на 40 млрд євро і підвищення податків на 20 млрд євро мав би зменшити дефіцит, але лише на відсотковий пункт або близько того. Але навіть цього було забагато для безвідповідальних правих і лівих, які радше гналися за владою, роздмухуючи народне невдоволення.
Важко уявити, як це можна вирішити. Поки виборці не відкриють для себе переваги ощадливості, вони будуть продовжувати голосувати за фантазії. Розумні, тобто болючі, бюджети, вочевидь, не ухвалять. Економічне зростання полегшило б все це, але Франція зростає ледь на 1% на рік — не так вже й погано для єврозони, але не настільки, щоб розв'язати бюджетну проблему. Борг Франції становить тривожні 110% від ВВП. Північні європейці звикли висміювати PIGS — Португалію, Італію, Грецію та Іспанію — за їхнє марнотратство. Тепер Франція стала «свинею», а країни PIGS значною мірою реформувалися.
Європейські економіки зростають недостатньо швидко, щоб фінансувати вимоги, які до них пред'являються. Прогнозується, що єврозона зросте лише на 0,8% у 2024 році. Трамп погрожує тарифами на весь імпорт у США в розмірі 10% або, можливо, 20%, причому набагато більшими для країн, які йому особливо не подобаються, таких як Китай, що може призвести до сплеску демпінгу в Європу.
По всьому континенту зростають вимоги до державних витрат. Хорошим прикладом є оборона. Франція, як і Німеччина, ледве дотягує до встановленого у 2014 році рівня витрат у 2% ВВП, а цього явно недостатньо у світі, де Путін погрожує своїм сусідам. Водночас Трамп справедливо скаржиться на те, що європейські члени НАТО є безплатними наїзниками на набагато більшому оборонному бюджеті Америки. Або тому, що Трамп вимагає цього, або тому, що він почне виходити з НАТО, європейські країни муситимуть знайти набагато більше грошей, щоб витрачати їх на безпеку.
На жаль, європейські політики не можуть дійти консенсусу щодо того, як задовольнити наявні і майбутні потреби. По всій Європі політична фрагментація призводить до нестабільності урядів, оскільки створює нестійкі коаліції, як у Німеччині чи Нідерландах, або уряди меншості, як у Франції чи Іспанії. Їхня слабкість заражає ЄС в цілому, оскільки без лідерства Франції та Німеччини в Брюсселі не може відбутися нічого амбітного.
У минулому невдоволення виборців призводило до здорової зміни уряду. Однак Франція також є суворим попередженням про те, до чого призводить політика розчарування сьогодні. Коли виборці втомилися від центристських коаліцій або слабких урядів меншості, єдиний вибір, який залишається перед ними, — це політичні крайнощі. Існує реальна можливість приходу до влади у Франції уряду на чолі з «Національним фронтом» наступного року або навіть президентства Ле Пен у 2027 році, коли мають бути призначені наступні вибори. Якщо Макрон приголомшить Францію, вирішивши, що його президентство стало настільки нестерпним, що він подає у відставку, це може статися навіть раніше.
