Пам'яті нашого співробітника Віктора Петрова
Сьогодні, 19 вересня, виповнилося б 35 років Віктору Петрову ‒ нашому колезі, який співпрацював з Texty.org.ua в 2020-21 роках, і який загинув у 2023 році в Бахмуті. Уся наша редакція сьогодні хоче його вшанувати ‒ а я, як людина, яка з ним найбільше працювала, хочу написати про нього кілька слів.
У 2020-му році вирував ковід, і один з наших проєктів передбачав створення коротких відеопояснень на цю тему. Оскільки у нас в редакції гарно ніхто не монтує, ми почали шукати людину, яка виконала б цю роботу.
Вітя Петров мені сподобався ще на співбесіді ‒ я звернула увагу не тільки на якість його робіт, а й на його відкриту й товариську манеру спілкування.
Ми почали співпрацювати. Нас було троє: я готувала сценарії, Вітя робив відео, і ще один юнак, Тимофій, готував начитки. Дуже скоро це стало чимось більшим, ніж просто робота: ми потоваришували. Пам’ятаю наш спільний чат, в якому завжди було повно жартів, приколів і просто розмов на теми, які були близькі нам усім. Серед усіх моїх повсякденних завдань той час, який припадав на роботу з Віктором і Тимофієм, був для мене великим задоволенням. Ми продовжували спілкуватися й після того, як проєкт закінчився.
Але я не знала, що Вітя пішов воювати, тому звістка про те, що він загинув, стала для мене шоком. Я й досі не можу про це згадувати спокійно: у мене стискається горло і навертаються сльози.
Вітя ‒ це людина, якої мені дуже бракує. Багато разів він запрошував мене зустрітися у Львові, коли я туди поїду, і я сподівалася побувати у нього в гостях, але цього не сталося. Ми так і не зустрілися в його рідному місті, хоч бачилися одного разу в Києві.
Я знаю, що буду його завжди згадувати з теплом у серці. В цей день, мабуть, я хочу подякувати батькам Віктора, які виростили такого хорошого сина. Я знаю, ніщо не може втішити їхнє горе, але посилаю їм свої обійми та підтримку.
З Тимофієм ми спілкуємося досі. Він ще дуже-дуже молодий, але був на фронті в перший рік великої війни. Зараз він повернувся і продовжує навчання. Ми живі. І ми будемо пам’ятати.
