Як відбувався прорив на Курщину і як нині виглядає кордон: репортаж NYT
Американська газета The New York Times написала репортаж про те, як виглядає КПП "Суджа" на другий тиждень рейду Сил оборони на території Курської області Росії й розповіла подробиці того, як відбувався прорив. Texty.org.ua публікують скорочений переклад статті.
Все, що залишилося від російського прикордонного пункту — це руїни: листи металу тріпочуть на вітрі, майорять митні декларації, бродячі собаки нишпорять під дорожнім знаком із написом «Росія».
Здіймаючи пил, українські бронемашини безперешкодно проїжджають повз — потік людей і зброї продовжує найбільше іноземне вторгнення в Росію з часів Другої світової війни.
На контрольно-пропускному пункті український військовий, що стояв на узбіччі, помахав силам, які проїжджали повз, через кілька днів після того, як начальник Генштабу Росії заявив, що атаку було відбито.
На кордоні розкидані уламки програного бою — і сліди захоплених зненацька російських солдатів: під ногами дзвенять гільзи, на асфальті валяються скинуті бронежилети.
Українські війська легко прорвали слабко захищений кордон, просунувшись на десятки кілометрів углиб Росії та змінивши історію війни після похмурого року, коли Україна намагалася, часто марно, стримати просування Росії на східному фронті.
"Я щасливий їхати на танку в Росію, і це краще, ніж вони везуть танки в нашу країну", — каже український військовий, сидячи навпочіпки на танку, припаркованому вздовж маршруту постачання для бойових дій - запиленого, жвавого шосе для бронетехніки, бензовозів і пікапів.
Бойові дії не оминули й Україну. Вздовж дороги бортові платформи перевозять пошкоджені бронетранспортери американського виробництва MaxxPro у зворотному напрямку.
Поруч з дорогою кілька будинків було зрівняно з землею російськими авіабомбами, що свідчить про жорстокі повітряні атаки, які досі були відповіддю Росії. Там, де дорога проходила високою відкритою рівниною, з усіх боків здіймалися клуби диму.
Для України існує безліч ризиків. Наступ має на меті змусити Росію відвернути війська від запеклих бойових дій на сході України, чого досі не відбувалося, і отримати важелі впливу для мирних переговорів, хоча вони не заплановані.
Чи зможе Україна утримувати російську землю достатньо довго для досягнення цих стратегічних цілей, залишається відкритим питанням.
Президент Володимир Путін пообіцяв, що ця атака не пом'якшить його позицію на переговорах. І навіть коли Росія намагалася відповісти на вторгнення, її війська продовжували завдавати ударів по українських силах на сході країни.
Але українські бронетанкові колони, що з гуркотом в'їжджають у Росію, є визначним поворотом у війні.
Таємна операція
Нині зруйнована прикордонна застава, попри кілька засипаних мішками з піском гарматних установок, була явно не готова до танкового та артилерійського штурму.
Україна проводила свої власні приготування потайки. Густе літнє листя в дубових і кленових лісах приховувало важке озброєння. Позірні навчання маскували пересування військ. Солдати були розосереджені, спали в покинутих будинках у селах.
Лише в останній момент, за словами заступника командира української бригади, навіть старшим офіцерам повідомили про наступ. Командир, який попросив називати його лише на ім'я зі званням, підполковник Артем, розповів, що скликав підлеглих офіцерів на нараду на узбіччі дороги в лісі, щоб зробити оголошення. Вони вторгнуться в Росію. Це було за три дні до нападу. Рядові солдати дізналися про це лише за день до того.
"Думка про те, що ми дійсно увійдемо на територію Росії, здавалася чимось неймовірним, — каже Артем. — Було дуже жорстке обмеження на тих, хто знав про план атаки. Проте, коли новина просувалася вниз по службі, армія покладалася на розсудливість своїх солдатів. За його словами, офіцери не збирали телефони солдатів, вірячи, що вони збережуть таємницю".
Стратегія полягала в тому, щоб швидко прорвати прикордонну оборону і маневрувати на дорогах, блокуючи російські контратаки й користуючись перевагами ландшафту цієї частини Росії, який перемежовується болотами і озерами, що обмежує можливості росіян пересуватися по бездоріжжю.
За словами Артема, ця атака, яка призвела до захоплення невизначеної кількості полонених і спровокувала поки що розрізнену російську відповідь під командуванням внутрішньої розвідки, а не армії, вже досягла своєї мети.
"Це удар по авторитету Росії, яка позиціонує себе як імперія-переможець, — каже він. — Але ми створили буферну зону всередині цієї країни".
Секретність атаки була першорядною. Торік, після того, як уряд місяцями сповіщав про контрнаступ на півдні України, який зрештою провалився, науково-дослідний інститут, підпорядкований Міністерству оборони, вивчав успішні військові операції часів Першої та Другої світових воєн, арабо-ізраїльських війн та інших конфліктів. Вони виявили спільний підхід: мовчання політичного керівництва доти, доки цілі не були досягнуті.
Ворог має бути покараний
На кордоні секретність дорого коштувала. Не маючи змоги попередити мешканців, Україна була змушена поспіхом евакуювати їх після того, як Росія у відповідь почала бомбардування українських прикордонних сіл. Україна заявила, що евакуює 20 000 людей, які проживають в межах 10 км від кордону.
44-річна Наталія В'яліна, вихователька дитячого садка, яка проживає в українському селі Хотин, у вівторок вранці почула, як дорогами рухаються гусеничні машини, коли почався наступ. Того дня її село розбомбила російська авіація. Хоча вона була змушена тікати, вона схвалює стратегію України.
«Нехай вони відчують як це бути окупованими, загарбаними, почути, як плачуть діти в бомбосховищах, побачити, як страждають старі», — сказала вона в притулку для переселенців з прикордонної зони.
«Я хочу, щоб війна закінчилася, — сказала 65-річна Віра Простатіна, бухгалтерка на пенсії, вимушена залишити свій дім. — Але зараз росіяни захоплюють села і міста. Нехай це буде для них уроком. Ворог має бути покараний. Вони принесли нам війну і знищили наші життя. Тепер я хочу, щоб це закінчилося для них і для нас».
