"Ігор бачив, як на Охматдит летить ракета". Як родина чернігівців вдруге пережила ракетний обстріл
Родина Вербицьких, чия донька Ксюша постраждала від ракетного удару по Чернігівському драмтеатру 19 серпня 2023 року, була в Києві 8 липня під час масованого ракетного обстрілу росіян. Про реабілітацію Ксенії Вербицької після торішнього обстрілу Чернігова ми писали тут: 14 операцій на руці. Як змінилося життя 12-річної дівчинки після російського ракетного удару.
8 липня вранці росіяни вдарили крилатою ракетою Х-101 у корпус токсикології київської дитячої лікарні «Охматдит». У сусідньому корпусі в ту хвилину були чернігівці: 13-річна Ксюша Вербицька, яка постраждала 19 серпня минулого року під час ракетного удару по драмтеатру, та її батьки, Лада та Ігор Вербицькі. Ксюша з матір’ю повернулися з Англії. В «Охматдит» приїхали на 15-ту операцію на правій руці дівчинки.
— У нас було планове поступлення в лікарню, — каже Лада Вербицька 9 липня. — Було десь о пів на одинадцяту ранку. Ми тільки приїхали і піднялися на третій поверх свого відділення. Оформлювали документи на посту. Речі ще були в машині. І тут це все почалося. Спочатку вибухи були глухі, наче десь далеко. Ми швиденько почали спускатися вниз, на перший поверх. Там є підвал. Тато наш, Ігор, у цей час сидів у машині, чекав, коли прийдемо за речами. Доки спускалися, дзвоню йому: «Ти чуєш, що бухає? Бігом біжи до нас». «Так-так, зараз іду».
І тут як бухне. Коли Ігор біг до нас у підвал, бачив, як та ракета летіла в «Охматдит». Він біг і бачив, як вона летіла з великою швидкістю, — повторює Лада. — Дивом устиг заскочити у вестибюль, і посипалися дрібні уламки скла.
Ми стояли біля входу в підвал. Після вибуху було зарево. Уламки, пилюка, незрозуміло що летить. Почала диміти проводка. У нас паніка: що з нашим татком. Він був увесь у крові. Спина, голова, ноги.
Повітряна тривога ще тривала, ще й оголосили підвищену небезпеку для Києва. Треба було сидіти в укритті, але нас виводили на вулицю. Бо все було в диму, не було чим дихати.
Приліт був максимум за 100 метрів від нас. У нашому корпусі вилетіли всі вікна. Жодне не вціліло. Коли вийшли на вулицю, сорочку чоловіка викинули — вона була розірвана і закривавлена. Медики пропонували допомогу, але ми відмовилися. Самі виймали зі спини, ніг Ігоря скло. І вирішили скоріше їхати додому.
Довго не могли вибратись. Дороги були заблоковані. Пожежні, «швидкі», працювали всі служби. Зупинилися біля найближчої заправки. Обмили спину від крові. Великі уламки повиймали, а дрібних було ще багато.
Машину теж пошкодило, але то таке. Пощастило, що припаркувалися за корпусом. Зазвичай ми заїжджали до центрального входу. Там і автівку лишали. Але всі місця були зайняті, довелося об’їхати. Це її й врятувало.
Удома були близько четвертої вечора. Чоловік пішов у душ. А потім знову ми виймали з його тіла уламки. У волоссі, у голові. Один потрапив у ногу, зачепив вену. Ще наступного ранку кров ішла.
— Певно, у вас янгол-охоронець сильний.
— Навіть і не знаю, що думати. Чому за Ксюшею це все так ходить… Щоб удруге опинитися майже в центрі вибуху...
— Як вона себе почуває?
— Учора був стрес. Сьогодні легше.
— У травні ви з Ксюшею їздили на консультацію в Англію. Зібрали консиліум лікарів, зробили доньці рентген. Дозволили з руки зняти гіпс. Сказали, потрібно її розробляти, шукати реабілітолога. Запропонували операцію. Черга була на кінець серпня. Після цього тільки через шість тижнів Ксюші можна було б летіти літаком.
Англійці сказали, що наші лікарі все зробили добре. Тільки здивувалися великій кількості операцій. Їх на правій руці доньки було вже 14, найдовша тривала 7,5 години. До кінця серпня довго чекати, набрала нашому лікарю в «Охматдит» і домовилася, що він це зробить. Як буде зараз… Зробимо витримку день-два. А тоді буду дзвонити. Можливо, операцію проведе в іншій лікарні.
Хто хоче допомогти Ксенії Вербицькій та її родині, можна перерахувати гроші на карту матері Лади Володимирівни Вербицької: «ПриватБанк» 4149499072828708.
