Чому фахові інструктори йдуть зі своїх посад. Пояснює тренер зі стрес-підготовки Костянтин Ульянов

Військовослужбовець ЗСУ, тренер з ножового бою та стрес-підготовки та письменник Костянтин Ульянов на своїй сторінці у фейсбуку проаналізував основні причини, через які фахові навчені інструктори або фахівці з якоїсь військової дисципліни полишають свої посади.

Ульянов проводив стрес-підготовку за курсом для військовослужбовців ЗСУ, особового складу спеціальних батальйонів МВС і управління генерального штабу СІМІС. Автор курсу психологічної підготовки та профілактики бойового стресу «Броньований розум»

Ульянов пояснює, що є об’єктивно-практичні причини та суб’єктивно-психологічні. До перших він зараховує побутово-фінансово-діловодські чинники. Наприклад, інструкторське грошове забезпечення – умовні 20 тис. грн, без бойових і резервних, "на які треба жити, сім’ю годувати й ще заправляти свій бусик, щоб їхати кудись у сектор когось вчити".

Далі військовослужбовець і інструктор зі стрес-підготовки описує суб’єктивно-психологічні чинники.

"Доволі часто інструктор працює револьверно, тож йому завжди є кого тренувати. Тому, коли всі їдуть на якісь навчання, чи корисні\цікаві курси, то інструктор туди не потрапляє, бо йому треба готувати нове надходження. Це призводить до відчуття стагнації як фахівця. Якщо він ще й хоче на бойових бувати, то з цим ще гірше. В деяких місцях відверто так і кажуть – гарний інструктор занадто цінний, щоб ризикувати ним у посадці.

Іноді обіцяють ротаційну систему для інструкторських груп, типу поки одні на бойових інші вчать, але, наскільки мені відомо, реалізується це дуже рідко", – пише він.

Ульянов зазначає, що деяким інструкторам щастить і вони регулярно отримують живий фідбек від своїх курсантів, але більшості ні. Це призводить до того, що фахівець, працюючи багато і важко, втрачає відчуття своєї участі у війні.

"Казармений уклад життя, десь затяги, журнали, зустрічі із сім’єю раз на кілька місяців. Все це у нього може бути, а відчуття своєї причетності до наближення перемоги – ні", – пояснює інструктор.

Фото з фейсбук-сторінки Косятнтина Ульянова
Фото з фейсбук-сторінки Косятнтина Ульянова

Ульянов також пише, що ще одним демотиваційним чинником є поширене сприйняття інструкторської посади як синекури (добре оплачувана посада, що не вимагає значних зусиль, попри видимість діяльності – Ред.), куди традиційно набирали друзів, яких треба було пристроїти.

"Тому у відділі бойової підготовки на одного інструктора може приходитися два страйкболіста\однокласника комбата\сховавшогося від участі у БД кума НШ і так далі. Це прирівнює фахівця, який ще й вміє передати свої знання, до оцих додіків. Потім по цих додіках судять про весь відділ, а значить і про інструктора.

А раз такий у нас відділ, то і займається він не підготовкою людей до ведення війни, а “займає вільний час о\с”. Тоді інструктору ставляться задачі просто розважати людей, щоб вони не бухали, не скучали, не нили, чи ще чомусь там", – пише військовослужбовець.

До того ж, пояснює Ульянов, інструктор дуже часто має справу навіть не з невмотивованими курсантами, а курсантами, які активно показують, як їм все це не потрібно і не цікаво.

"Якщо ви проводите вогневу, то почуєте, що влучно стріляти не треба бо “на боячці стріляєш приблизно туди, ніхто не цілиться”.

Якщо ви проводите заняття з радіозв’язку, то дізнаєтеся, що ніде на ЛБЗ зв’язку немає, а таблиці радіосигналів не роблять, бо ніхто не вчить.

Маскування? Вам розкажуть, що фарбувати зброю не треба, бо дрон і так бачить, а на позицію треба заїжджати на пікапі, а будеш занадто маскуватися, то тебе приймуть за ССОшника і втулять 152-м.

Топографія не потрібна, бо у всіх "Кропива". Медицина не потрібна, бо ракета прилетіть і нема на шо той турнікет накладати (заняття з евакуації поранених взагалі сприймається як покарання). Фізо не треба – FPV і так дожене", – описує Ульянов ставлення курсантів, які не хочуть нічому вчитися і будь-чому можуть протиставити свій “бойовий досвід”.

Найбільше від такого ставлення потерпають інструктори, які навчають планування, зазначає Ульянов.

"Це все вбиває мотивацію інструктора вчити. Бути інструктором. Бо бути ним, це не раз на тиждень походити у штанях УФ ПРО перед захопленими очима неофітів. Тому окремі інструктори, а буває і цілі відділи прагнуть перевестися кудись, де будуть просто робити те, що вміють, відчуваючи свій внесок у війну і не зважаючи на тих, хто не хоче нічому вчитися", – підсумовує Костянтин Ульянов.

навчання ЗСУ інструктори мотивація військових

Знак гривні
Знак гривні