«Тобі не личить триколор»: листи окупованим місцям від Громадського радіо

«Тимчасово (не)доставлено» — це проєкт Громадського радіо, у якому журналісти та журналістки пишуть листи на окуповані території України — подрузі, родичу, місцю, вулиці, будинку… Так Громадське радіо згадує близькі серцю місця, де нині, на жаль, паразитує російський окупант.

Лист Кримському морю

Вікторія Єрмолаєва, редакторка та ведуча Громадського радіо:

Привіт, як ти, рідне? Я часто думаю про тебе, у ці дні навіть частіше. Інколи ти мені снишся, інколи я чую твій голос.

Ми з тобою були близькими все моє життя, і я сумую. Згадую, як у 4 роки дідусь вчив мене плавати. На мені були смішні оранжеві нарукавники, і я щосили хотіла навчитися відчувати свободу у твоїх теплих обіймах, все мріяла сама доплисти до буйка і побачити чомусь ската. Дідусь часто саджав мене в машину і віз до тебе рано-вранці, щоб побачити дельфінів. Вони підпливали близько до берега, великі і маленькі. Я дивилась з відкритим ротом, це було якесь диво.

А як чудово було б, якби дідусь навчив плавати вже мою дочку. Знаєш, їй теж зараз 4. А я і дідуся не бачила вже дуже давно…

Мрію, що ми побачимося знову. Ми все для цього робимо, повір. Люблю тебе, моє море.

Лист Донецьку

Дар’я Куренная, журналістка:

Привіт, любий Д.

Уявляєш, навколо кажуть про якісь два роки війни. А мені хочеться кричати — схаменіться, які в біса два? Скоро 10 років як ми не бачилися. Але кожен день я слідкую за твоїми новинами, вдивляюся у фото і відео, які є у доступі. Знаєш, я перестала впізнавати деякі вулиці. Настільки вони понівечені обстрілами та байдужістю тих, хто захопив тебе.

Ти маєш вистояти! Бо я обіцяла тобі, що танцюватиму серед троянд з пляшкою «Артемівського». Ми будемо зустрічатися світанки на териконі. Уявляєш, тут дивуються, коли я розповідаю про те, що взимку терикони теплі та дихають. Я обов’язково співатиму під гітару на твоїй набережній, тільки пісні будуть вже інші.

Лист Авдіївці

Віола Бурда, ведуча та шефредакторка новин Громадського радіо:

Привіт, моя рідна Авдіївка. Я не питаю, як ти… Я щодня бачу твої фото і відео.

Я бачу розбомблені будинки і іноді не впізнаю звідки саме, з якої вулиці фото. На твоїх вулицях не залишилося дерев — це мене вражає чи не найбільше, моя колись неймовірно зелена Авдіївка. Я без цих дерев ніби втрачаю орієнтацію у місті і не можу зрозуміти, де ж ті будинки, що на фото….

Я не знаю, як впоратися із почуттям відрази, коли думаю, як твоїми вулицями ходять російські окупанти. Мені так тебе шкода….

Моя красива, кумедна, щира, простора і водночас компактна Авдіївка — ти вбудована в мене своїм характером, заходами сонця на залізничних коліях, полями, кар’єром, вулицями, щирими людьми і гостинними квартирами. Ми разом, допоки я є, і ми з тобою будемо жити далі. В Україні. Повір мені, так буде, тобі не личить триколор.

Люблю тебе, вірю в тебе, чекаю на зустріч, обіймаю.

Завжди твоя, авдіївська, Віола.

Більше листів слухайте за посиланнями: