Том Купер: росіяни стали жертвами власного міфу про їхню "перевагу в зимовій війні"

Я розпочну з кількох слів для зростаючої армії тих, хто, особливо в США, досі вимагають і наполягають вести «переговори» (з Росією) про припинення цієї війни, оскільки їхня «кампанія» не припиняється.

Хлопці й дівчата, будь ласка, не сумнівайтеся – переговори з Москвою постійно ведуться через різноманітних посередників. Увесь цей час, або принаймні з 28 лютого 2022 року. Але ви й не здогадуєтесь, що наразі пудінг не виявляє жодного бажання покласти край війні будь-яким способом, який би передбачав існування суверенної України. Він утримує всі завойовані території й наполягає на їх анексії без жодних поступок. Насправді офіційна Москва заперечує українські суверенітет та ідентичність, і не проявляє інтересу до налагодження співіснування. В них бажання одне: назавжди покінчити з Україною.

Так було в лютому та березні 2022 року, так було в червні та липні, а потім у вересні-жовтні того ж року. І так триває досі, які б нісенітниці не верзли газети. В цьому плані нічого не змінилося.

Тому повторюю для тих, хто досі сидить в останньому ряду: Україна залишається об’єктом війни на знищення, яку продовжує Росія. Якщо маєте сумніви, то подивіться, що відбувається на завойованих і анексованих Росією територіях. Українців там змушують відмовитися від ідентичності, свободи, мови й культури, права на самовизначення. І навіть після того їх піддають репресіям і всіляко порушують людські права, що передбачає масові вбивства, тортури, групові зґвалтування, пограбування тощо.

Звісно, ви можете посперечатись, але поки я не чув і не читав жодних ідей, як змусити Росію піти на будь-які поступки щодо України іншими засобами, окрім як військовими. Ніякі благання на пудінга не діють.

Це означає, що нам лишається все той же єдиний спосіб завершити цю війну, що й у лютому-березні 2022 року: надати Україні все необхідне для військового прориву і тим самим змусити росіян йти на поступки (а в ідеалі повністю вийти з України).

Є ще щось, що турбує мене значно більше: це Україна, її керівництво, медії та частина населення. Немає сумнівів, що керівники України чудово знаються на піар-іграх. Але попри те, їм не вдається пояснити власному населенню, чому ЗСУ роблять настільки багато помилок, які обходяться так дорого. А ще вони зуміли «досягнути успіху» в налаштовуванні поляків та словаків проти України аж до змін у їхніх урядах (щонайменше, вплинути на місцеві вибори в Словаччині). А ще вдалося внести хаос у процеси в Вашингтоні й позбавити себе гарантій та серйозної й тривалої американської підтримки. Станом на зараз, про підтримку США для України «нічо не ясно» аж до виборів у листопаді цього року.

Так само, починаючи з весни 2023 року, українські медії, натхненні ефективним опором ЗСУ після першого року пудінгового повномасштабного вторгнення, залишаються настільки сліпими, щоб не сказати тупими, щоби занурювати всю країну в настрій «ми вже перемогли, бо Захід дав нам трохи іграшок». І це попри всі застереження залишатися напоготові. Й попри те, що український літній контрнаступ дав так мало результатів і так багато втрат (ну, так, так, росіяни зазнали значно-значно більших). А тепер українські медіа перейшли в режим «ох, Захід нас кинув і ми не переможемо». От що, в тому «вестернізованому» секторі української журналістики знають тільки позиції «0» і «1»?

Принаймні, якщо говорити про велику частину українських громадян, вони поводяться в мережах, як діти, в яких забрали улюблену іграшку: просто починають булити всіх підряд. І ті самі люди мають за щастя поширювати «новини» про смерть того чи тамтого російського генерала, жахливі умови, в яких існують російські солдати, епідемії серед них та нестачу в них їжі, й ще, що цілі райони Москви залишилися без тепла, й що населення змушують збирати дрова для обігріву російських авіабаз.

Утім, після 2+8 років усієї цієї товкотнечі, може хтось нарешті зрозуміє, що всі ці повідомлення про смерті російських генералів та подібні втішні відео не мають жодного значення. В росіян все ще досить генералів, щоб з них самих сформувати пару дивізій, понад те – в них достатньо військ, щоб продовжувати воювати. Щогірше, кількість їхніх втрат останніми тижнями нижча, ніж кількість новотренованих (готових до відправки) резервістів. А це означає, що вони пхають все більше й більше солдатів на фронт.

Українцям, тим часом, щастить, що в них є хороші сусіди, яких ні український уряд, ні медії не можуть відтрутити (принаймні досі). Наприклад, Бухарест (Румунія) пришвидшено будує трасу до кордону з Україною – вона пройде від столиці через Бузеу, Форкшани, Бачеу, Пашкани до Сирету, тобто паралельно до західного кордону Молдови. Сумно, що це не багато зарадить, бо колісним транспортом не завезеш стільки, скільки поїздом. Вже не кажучи про кораблі. Дивно, що нічого подібного не відбувається на узбережжі: наприклад, можна було б розширити залізницю через Дунай до Болгарії та Туреччини – тоді запросто збільшився б експорт українського зерна через Одесу. Чи хтось вирішив, що це несуттєво?

Тим часом, росіяни також будують. Принаймні тягнуть колію від Ростова через Таганрог до Старомаріївки й Волновахи й далі – до Маріуполя й Мелітополя. Українці, щоправда, вже завдавали ударів по будівельних майданчиках у Старомаріївці з застосуванням M142 та M270. До того ж українські ССО висадили в повітря їхній недобудований залізничний міст в районі Гранітного.

ПОВІТРЯНА ВІЙНА

«Найважливіша» новина минулих днів — застосування балістичних ракет північнокорейського виробництва... Що про них відомо? Офіційний Київ та офіційний Вашингтон повідомляють, що ці ракети мають позначення Hwasong-11G або KN-23, працюють на твердому паливі й у момент запуску важать близько 3500 кілограмів (7500 фунтів). Вони дуже схожі на російські «іскандери» (основні відмінності: північнокорейські ракети мають дещо більший діаметр, інші сопла, внутрішні електричні обмотки та деякі інші деталі).

Одну таку ракету випустили 30 грудня 2023 року («влучила в порожнє поле»), іще «кілька» — 2 січня 2024 року (схоже, вони у щось влучили, оскільки американці кажуть, що «результати досі оцінюють»). Усі північнокорейські ракети випустили по Харкову (де загинуло щонайменше двоє людей) і Запоріжжю — двох найбільших містах України, які досі не захищені американськими ЗРК PAC-2/3. КН-23 мають дальність близько 900 кілометрів, але хай би там хто що казав, це не «аналоги MGM-140 ATACMs американського виробництва». Кругове імовірне відхилення КН-23 становить близько 100 метрів — і це за умови супутникового наведення. Якщо ж покладатися лише на застарілу інструментальну навігаційну систему, то близько 200 метрів. Тобто північнокорейські ракети набагато менш точні, ніж американські.

Судячи з різних відеозаписів, що зʼявилися в минулі кілька днів, зараз росіяни застосовують різні моделі планерних бомб МПК/УМПК з незначними відмінностями конструкцій; крім того, деякі з них мають систему наведення, а деякі досі ні. Саме зараз росіяни отримують від Ірану вдосконалені «шахеди»: одна оновлена модель має бути з реактивним двигуном, інша — нести додаткове озброєння (а не лише основну, внутрішню боєголовку).

4 січня вдень Україна завдала ударів у відповідь по авіабазі «Саки» на заході Криму, по зенітно-ракетних комплексах у Джанкої та Євпаторії, порту Севастополя та Керченському мосту, а потім по великому російському штабу в Новофедорівці. Повідомляють, що загинуло до 23 високопоставлених російських офіцерів. За цим ударом полетіла щонайменше одна хвиля БПЛА, націлених не лише на окупований Крим, але й на Бєлгородську область.

У ніч із 6 на 7 січня росіяни випустили кілька «шахедів»; ПС ЗСУ заявили про збиття 21 БПЛА.

Уранці 8 січня росіяни здійснили третій раунд зимової ракетної атаки. Загалом було випущено 59 ракет і БПЛА. Українці заявляють:

• «шахеди»: збито 8 із 8
• «кінжал»: збито 0 із 4
• Х-101/555: збито 18 із 24

Росіяни також обстрілювали Україну

• 8-ма Х-22
• 6-ма «іскандерами» та
• 2-ма Х-31П.

Цілями знову стали військові обʼєкти та обʼєкти військового виробництва.

Минулої ночі українці безпілотниками вдарили по заводу «Енгельс» та по нафтобазі в Орловській області («Орелнефтепродукт»).

А, і ще: Франція зараз доправляє в Україну 85 додаткових ракет SCALP-EG.

БИТВА ЗА ДОНБАС

Так, наразі повідомляють про бойові дії вздовж усієї лінії фронту – і так триває вже не перший тиждень. Чому?

А тому що росіяни стали жертвами власного міфу, що вони нібито «мають перевагу в зимовій війні» – який і на Заході радо підхоплюють і поширюють. І не самі лише «вестерн-експертен», а й орди путінфанів також. Відповідно, вони атакують в районі Синьківки в напрямку Лимана Першого та Купʼянська, від Кислівки в бік Купʼянська, а також від Куземівки в бік Борової. Далі на південь вони наступають з боку Кремінної на Лиман, від Соледара на Сіверськ, а також від Бахмута в напрямку Словʼянська й Костянтинівки.

Чому я нічого про це не пишу? Тому що, як би трагічно це не звучало для залучених військ, і попри те, що в Лимані Першому, Ягідному та Новоселівському (чи радше в залишках тих колись-сіл) тривають запеклі бої, в сухому підсумку писати немає про що: вже місяцями, попри постійні бої, жодна зі сторін не має жодного поступу. В росіян є війська та купа бронетехніки, але й проблеми з управлінням і звʼязком. Українці мають проблеми з управлінням і менше військ, однак достатньо вогневої міці, аби розбивати російські атаки.

Або принаймні відбивати ті ділянки, які могли б бути втрачені. Загалом, байдуже, що обидві сторони заявляють про атаки та захоплені території, в підсумку обсяг просувань – близький до нуля.

У районі Бахмута ситуація трохи відрізняється. Останні кілька тижнів росіяни наступали на північний захід від зруйнованого містечка та витиснули українців до Богданівки. Південніше вони атакують в напрямку лісу, розташованого на північ від Кліщіївки, і наразі мають лише незначні локальні успіхи.

У районі Авдіївки українці ближчими днями провели кілька локальних контратак. Приміром, два дні тому вони відсунули росіян від Степового до залізничного насипу, а на південній ділянці – відвоювали смугу території на схід від містечка.

Офіційний Київ все ще намагається спростовувати чи ігнорувати цей факт, проте росіяни наразі повністю закріпилися у Марʼїнці та продовжують тиснути далі на захід та південь від неї. Звісно, містечко було вщент зруйноване, і під час його захоплення “армія днр” стекла кровʼю і фактично померла, але: наразі Марʼїнка – під їхнім контролем.

Натомість на початку січня українці контратакували далі на південь – від Новомихайлівки в південно-східному напрямку та відсунули росіян. У сухому залишку це не має надвеликого значення, але: таким чином їм вдається утримувати під вогневим контролем (артилерії та РСЗВ на кшталт M142 HIMARS та M270 MLRS) обидві залізничні колії, що ведуть до Маріуполя – і стару (яка не діє від початку війни), і нову.

Так, наприкінці грудня, росіяни дійсно провели кілька атак між Новопрокопівкою та Вербовим (у районі Роботиного, південь Запорізької області). І так, деяким із цих атак вдалося прорвати передові українські позиції; українські військові гинули та потрапляли в полон (або, як часто стається, потрапляли в полон – і там їх убивали). Однак наразі 82-га ДШБр провела контратаки, і – за підтримки систем M142 та M270, які знищили десь з дюжину російських стволів – не лише відновила контроль над більшою частиною втраченої території, але й вклинилася у російські окопні лінії, що зʼєднують Висоти 161, 162 та 166.

Нарешті: Дніпро… так, українські морпіхи відбили не менше 8 нових російських контратак в районі Олешків та Кринок – і це лише за останні 1,5 доби. У процесі, схоже, розмазали цілий батальйон ВДВ під командуванням полковника Оспаного. Це правда: як повідомляють у російських пабліках, в цьому районі ВСРФ наразі втратили до 90% бойових машин. Але вони й далі контратакують.

Підсумуємо: так, наразі ми з вами є свідками чергового епізоду війни на виснаження.

Оригінал тут, повний переклад на патреон-каналі Аналітика: переклади і першоджерела

стратегія повітряна війна битва за донбас хід війни тактика війна на виснаження