Для "трудных детей" є спеціальні табори. Як росіяни "перевиховують" викрадених з України дітей
На депортацію українських дітей працює цілий державний апарат РФ, а викраденим в Україні дітям рашисти розповідають, що вони "насправді завжди були росіянами". Про це в інтерв'ю Цензор.НЕТ розповів уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Texty.org.ua публікують фрагмент розмови, де омбудсман докладно розповідає про проблему депортації українських дітей.
– Згідно з даними інформаційного порталу "Діти війни", на який посилається і ваш Офіс, росіяни вже вивезли 19 546 дітей. Це дані за листопад.
– Насправді ця цифра не змінюється останніми місяцями, поясню чому. 19 546 – це зафіксованих випадків примусового переміщення на тимчасово окуповані території України або депортації Росією українських дітей. Це означає, що ми, як українська влада, знаємо прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, звідки ця українська дитина, з якого населеного пункту, де приблизно зараз вона перебуває на території Російської Федерації.
– Це при тому, що в дуже багатьох випадках сліди втрачаються – бо їм змінюють імена, роблять друге життя, російське.
- Я б не сказав, що їм роблять друге життя. Скажу так: їх намагаються перевиховати й виховувати в дусі "русского мира". Мовляв, ви насправді завжди були росіянами. Ніколи не існувало ані України, як держави, ані українського етносу, української мови. "Ви — росіяни. Ви повинні зараз радіти, що нарешті можете себе ідентифікувати справжніми людьми, справжніми росіянами", – так кажуть їм.
– А далі все залежить від конкретної дитини – від віку, виховання, сили волі, багатьох факторів.
- Так і є. Ви абсолютно праві. Ми розуміємо, що є діти, які всіма своїми діями показують, що не хочуть з цим миритися. Саме для перевиховання цих так званих "трудных детей" були створені окремі спеціальні табори. Ми нарахували їх щонайменше 43 – по всій Росії та на тимчасово окупованій території України, зокрема й в Криму.
– Це де-факто – концентраційні табори.
– Так і є. Дитина не хоче себе визнавати росіянином, незважаючи на тиск? Що ж, тоді "додатково треба з тобою "попрацювати". В табір."
Зрозуміло, що це облаштовано, як відпочинок. Ти їдеш у спеціальний табір відпочивати, все буде добре! І там ці діти підпадають під додатковий тиск психологічний, інколи фізичний.
– Нещодавно пішла інформація, що депутат Держдуми Миронов разом з дружиною всиновили вкрадену з України дитину. Він це заперечив. Але те саме відомо про дитячого омбудсмена РФ Львову-Бєлову. І взагалі є серйозні припущення, що у російських еліт є таке соцзмагання – брати до своїх сімей вкрадених українських дітей, робити з них "правильных русских". Просто вони це не дуже афішують. А ще з крадених дітей роблять імперців, виховують їх у різних військових закладах, змінюють їм документи. Що ще?
– Так, документи міняють. Це система. Тут я можу тільки підтвердити, що на депортацію українських дітей працює цілий державний апарат Російської Федерації. Всі це роблять — публічно, непублічно, роблять власним прикладом, забираючи українську дитину й таким чином підтримуючи цей тренд.
Читайте також: Була Маргарита, стала Марина. Як російський топ-політик змінив особистість викраденій з Херсонщини дитині
– Ще є якась інформація про високопосадовців-росіян, які всиновили вкрадених дітей з України?
– По Миронову таку інформацію ми підтвердили. Іншу перевіряємо. Кожен, хто винний, повинен бути покараний. Усьому свій час.
– Скільки наших дітей вдалося повернути? Навіть, якщо хтось бухтітиме – мовляв, не повернули незрівнянно більше – все одно це великий плюс, що когось витягнули звідти. І ще питання: росіяни, які допомагають повертати українських дітей до України, їм щось загрожує? У нас їх саркастично називають "добрими росіянами" – і все ж таки вони допомагають…
– З приводу "хороших" росіян скажу так: по роботі я бачу тих, хто сприяє нам у поверненні. Але назвати їх "добрими" чи "хорошими" точно не можу. Бо, як на мене, вони це роблять, тому що їм це треба робити задля чогось іншого.
– Задля чого?
– Не знаю. Скажімо, збільшити свій вплив на території Російської Федерації. На моє переконання, на території Російської Федерації настільки серйозно й системно побудований апарат управління масами, що там неможливо нічого робити без узгодження з відповідними органами. Неможливо. Коли я бачу різні ініціативи нібито з боку громадських організацій, якихось там спілок, адвокатів, я чітко усвідомлюю, що запропонований варіант із російської сторони — вже пропрацьований, і звідти отримане погодження.
Знову ж таки, я не кажу, що ми не можемо працювати в таких умовах. Якщо ми повертаємо дітей, значить, ми змогли навіть у таких умовах знайти аргументи або інструментарій, який нам дозволяє повертати дітей.
Щодо кількості повернених. Станом на зараз нам вдалося повернути додому 517 незаконно переміщених або депортованих Росією дітей. Коли я кажу "ми", я маю на увазі державу Україна. За всієї поваги до тих волонтерів, які опікуються поверненням українських дітей, насамперед цим займається держава, відповідні органи. Це велика команда, в яку входять представники громадських організацій, громадянського суспільства, різні волонтери — причому не тільки українські, а й з усього світу. У нас є приклади, коли нам допомагали волонтери з Естонії, Бельгії. Багато з них продовжують нам допомагати.
Але в кожному поверненні є частина держави. Навіть якщо це публічно робить громадська організація. Розумієте, повернення українських дітей – це не тільки фізично взяти українську дитину з території РФ і привезти її в Україну. Ні. Це й інформаційна кампанія, збір доказів, волонтерська допомога у фінансуванні. Це і виступи на різних міжнародних майданчиках. Я в п’ятницю виступав в Парижі на Комітеті з питань захисту українських дітей в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Поруч зі мною були представники громадських організацій, державних органів, виконавчої влади.
– От якраз про це у мене буквально наступне питання – як на це реагує світ? На ці десятки тисяч вкрадених українських дітей? Ви частково вже сказали про мляву реакцію ООН – але як реагують інші організації, які цим фахово займаються? Ви побачили зацікавленість у активній роботі з повернення українських дітей? Чи і тут відчувається втома від нашої війни?
- Хотів би всім сказати, що втоми не бачу. Питання депортації українських дітей – це питання номер один у світі. Принаймні те, що я бачу, дає мені можливість так казати. Так, я не бачу конкретних ініціатив, — мовляв, ми готові робити одне, друге чи третє. Але принаймні організовувати майданчики та порушувати це питання, порушувати його на найвищому рівні – це бажання у світі я бачу.
