"Украдені скарби". Як виник проєкт ТЕКСТІВ про вивезені росіянами з України 110 тис. археологічних знахідок для двох музеїв

«У 1821 році поблизу Чернігова було знайдено круглий медальйон, який пов’язували з іменем Володимира Мономаха. Цінну знахідку вивезли до Санкт-Петербурга, наразі вона перебуває у Російському музеї».

Це одна з історій, з яких для мене почався проєкт «Украдені скарби» — про українські цінності в російських музеях, опублікований у вересні 2023 року на Texty.org.ua. У ньому ми оприлюднили базу даних зі 110 тисяч археологічних знахідок українського походження у двох російських музеях: Державному Ермітажі в Санкт-Петербурзі та Російському історичному музеї в Москві.

Про чернігівський амулет і про багато інших коштовностей, вивезених з України у різні історичні періоди, я прочитала в монографії українського історика Сергія Кота, яку надибала в інтернеті пізньої осені 2021-го.

У 900-сторінковій роботі про проблеми реституції було докладно описано, як Україна втрачала свої культурні цінності у різні історичні періоди і яку роль у цьому зіграла Росія: і за Російської імперії, і за Радянського Союзу, і під час вторгнення у 2014 році.

Ікони, коштовності, зброя, книги, цінні археологічні знахідки — усе це росіяни вивозили з України протягом століть. 

Щось зберігають досі у своїх музеях і в приватних колекціях, щось продавали, щось переплавляли, щось губили. І вкрай рідко і неохоче щось повертали.

Грабували військові під час нападів на українські міста, грабували царі й генерал-губернатори, потім — чекісти і комуністи, вкупі з музейниками та науковцями.

За допомогою спеціально впроваджених законів, декретів і правил, через виставки, експедиції та розкопки, або просто скориставшись бідою і слушною нагодою.

«Цивілізована Европа була шокована звірствами російської армії у гетьманській резиденції — місті Батурині, яке було взяте і спалене, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі… Були розграбовані величезні колекції старожитностей, зброї і книжкове зібрання Мазепи», — йдеться про захоплення Батурина в монографії Сергія Кота. 

Відомо, що надалі ця колекція зброї стала основою приватної збірки Меньшикова, яка містилася у його палаці на набережній річки Неви у Санкт-Петербурзі.

У листопаді 2021-го, приблизно тоді, коли я читала ті рядки, біля кордонів України вкотре збиралися російські війська.

За триста років нічого не змінилося. Цивілізована Європа знову була шокована звірствами російської армії

Через кілька місяців стало видно, що за триста років нічого не змінилося. Цивілізована Європа знову була шокована звірствами російської армії — цього разу в Бучі та в Маріуполі. Росіяни вкотре вбивали й грабували…

До теми викрадених культурних цінностей я повернулася аж у квітні 2023-го.

Ілюстрація до проєкту ТЕКСТІВ "Украдені скарби"

Виникла ідея спробувати осягнути й систематизувати, скільки ВСЬОГО було вивезено з України до Росії у різні історичні періоди: з давніх часів і до здобуття незалежності, з 1991-го до 2014-го, з 2014-го і дотепер. Зокрема що, коли, звідки, за яких обставин. І де це зараз зберігають. 

Ідея, скажемо відверто, занадто божевільна, щоб бути втіленою. Принаймні як журналістський проєкт, що передбачає якийсь вимірюваний дедлайн і обмежені ресурси.

Але в мене був план: звернутися по допомогу до автора тієї наукової роботи, яка глибоко вразила.

Проте з’ясувалося, що писати та дзвонити немає кому. Сергій Іванович Кот раптово помер ще у березні 2022-го. Він був провідним спеціалістом в Україні з питань вивезеної спадщини й перспектив її повернення. У 1990-х був у складі комісії з реституції (повернення) культурних цінностей, у тім числі з Росії, яка працювала, аж поки Російська Федерація відмовилася від узятих зобов’язань. Його роль у майбутній реституції українських культурних цінностей в Україну з Росії могла б бути неоціненною.

Росія після нашої перемоги має повернути Україні все, награбоване століттями

У своєму останньому блозі від 12 березня на сайті газети «День» він написав, що Росія після нашої перемоги має повернути Україні все, награбоване століттями: «Ці вимоги мають бути обов’язковою частиною українських претензій до російської влади. І над цим потрібно працювати вже зараз і невідкладно».

Не знаю, хто і як зараз над цим працює на державному рівні, — окрім правоохоронців, що розслідують воєнні злочини російської армії у цій площині (а вони про свою роботу мовчать). У Міністерстві культури на запит не відповіли. Але, як мені відомо, єдиного реєстру культурних цінностей, що перебувають на території Росії і на повернення яких претендує Україна (зокрема й вивезених до здобуття незалежності), в нас немає.

Є лише окремі ініціативи, що опікуються конкретними напрямками. 

Наприклад, проєкт «Культурна спадщина Криму» відстежує незаконне переміщення культурних цінностей з Криму. Науковець Денис Яшний (який, до речі, дуже допоміг нам своїми консультаціями) називає цифру в 540 тисяч експонатів із Криму, внесених у реєстри Російської Федерації. Тобто експонати разом із місцевими музеями реєструють у російських музейних фондах.

Ілюстрація до проєкту ТЕКСТІВ "Украдені скарби"

У Херсонському художньому музеї, що мав найбагатшу колекцію серед регіональних українських музеїв, мають список з 11 тисяч предметів, викрадених росіянами (але не оприлюднюють його, доки триває слідство).

Є портал «Забута спадщина», автор якого — мистецтвознавець Артур Рудзицький. Він відстежує долю мистецьких творів і ставить собі за мету створити єдиний зведений каталог переміщених і втрачених культурних цінностей. Наразі ця робота ще далека від завершення. Чула від фахівців, нібито такі списки є в Музеї Ханенків та в Національному художньому музеї, — але ні там, ні там на запити не відповіли. 

Та ми не здалися і спробували знайти й осягнути щось самотужки, дослідивши російські музейні фонди.

Іісторія про 110 тисяч археологічних знахідок у двох російських музеях є спробою систематизації культурних цінностей, що перебувають на території Росії

Власне, історія про 110 тисяч археологічних знахідок у двох російських музеях і є спробою такої систематизації. 

Проєкт ТЕКСТІВ "Украдені скарби"

Чому саме археологія?

В описі знахідок здебільшого вказують місце походження, археологічну пам’ятку — маркери, які свідчать про українське походження. Тобто зрозуміло, що саме шукати, адже достатньо відфільтрувати українські топоніми. Ми не довірили цю справу цілковито алгоритмам, щоб не пропустити назв сіл, хуторів, урочищ, археологічних пам’яток, які могли б бути пропущені за автоматичної фільтрації.

І це було виправдано, бо в базі даних траплялися і назви хуторів, що залишилися десь на дні Кременчуцького водосховища, і зниклих та перейменованих сіл, і локацій, яких немає на картах, а є лише в підручниках з археології. Часто це були єдині індикатори, що вказували на українське походження експонатів.

Врешті «висіяли» більш як 33 тисячі в одному музеї і понад 77 тисяч в іншому. Але це точно не все.

Це лише мала частка з усього, що варто систематизувати й оприлюднити. Окремими темами для досліджень можуть бути рукописи, стародруки (ми, до слова, виділили 1500 стародруків у Російському історичному музеї в окремий набір даних), зброя, картини, церковні реліквії. Кожен із напрямів потребує обробки величезних масивів погано структурованих даних, а ще чіткої методології. Та головне — розуміння: що саме шукати й за якими критеріями.

Є ще колекції старовинних вишиванок, писанок і кераміки з різних регіонів України, видана в Україні наукова література кінця XIX — початку XX століття. Це те, що я помітила, намагаючись розібратися у зведеному каталозі російського музейного фонду 870 музеїв. Усе це вимагає фаховості та глибокого занурення.

Звісно, повернути цінності, вивезені до здобуття Україною незалежності, буде надзвичайно складно. Але у світі є такі прецеденти.

У 2021-му, наприклад, Франція повернула Беніну (Західна Африка, — Ред.) 26 цінностей та культурних артефактів, які колоніальні війська вивезли в 1891 році. 

Хоча Росія, звісно, добровільно нічого не віддасть.

Ба більше, російські музейники не тільки не збираються повертати музейні предмети у країну походження, а й заходилися підводити під це історичне підґрунтя. 

Зокрема, у вересні в Російському історичному музеї в Москві відкрилася виставка «Новоросія». Разом з істориками й пропагандистами музейники взялися створювати новий історичний міф: «історію Новоросії», яку вони вважають «обширним регіоном у Північному Причорномор’ї, що увійшов до складу Російської імперії у 1764 році». І, звісно, в цьому конструкті практично не згадується ні козацьке минуле Донеччини та Луганщини, ні українська історія краю загалом. Відповідно, все, вивезене з цього регіону, начебто й нема причин повертати Україні.

Понад те, директор музею хизується, що працівники їздили «у відрядження» на Луганщину після початку повномасштабного вторгнення і зібрали там якісь «предмети», котрі тепер і показують на цій виставці.

Нам слід показувати світу, як російська культура сьогодні служить російській пропаганді

Чи має право цей музей бути частиною світової музейної спільноти?

Тому нам необхідно привертати увагу фахівців, пояснювати світові, показувати, як російська культура сьогодні служить російській пропаганді.

Я не хочу вживати вислів «культурний фронт», але в українському «культурному тилу» зараз дійсно дуже багато роботи.

Проєкт ТЕКСТІВ "Украдені скарби"

Декілька прикладів із монографії Сергія Кота про реституцію культурних цінностей:

«У домовій церкві князя Меньшикова був срібний хрест з ім’ям легендарного українського гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, срібна дарохранительниця, два Євангелія — львівського друку 1644 року та друку 1698 року — у дорогоцінних оправах і два позолочених вінці. Згодом ці речі перебували у розташованому в будинку Меньшикова I-му Кадетському корпусі, з якого потрапили частково до Ермітажу, частково до інших музеїв Петербурга».

***

«У 1871 році на Московську Політехнічну виставку були вивезені старовинні гармати Київської фортеці. Після завершення виставки їх не повернули назад. Вони зберігаються у Санкт-Петербурзі, в Артилерійському музеї».

***

“Мозаїка «Фрагмент орнаментального фризу» ХІІ ст. зі стін Михайлівського Золотоверхого собору вивезена нацистами з окупованого Києва у 1943 році. Після війни передана з американської зони окупації Німеччини до Радянської військової адміністрації у Німеччині. Повернута до СРСР у 1947 р. і через приміські палаци Ленінграду направлена до Новгородського обласного краєзнавчого музею. У 1952 р. передана до Державного Російського музею”.

археологія журналістика даних інфографіка спадщина редакційне музеї