Євген Дикий: битва за Токмак розпочалася, від її завершення залежить доля цьогорічного наступу
З моменту, як ЗСУ залишили за спиною село Роботине, почалася велика тривала битва за Токмак, перебіг якої визначить долю цьогорічної наступальної кампанії. Про це в інтерв'ю Новинарні розповів військовий і політичний аналітик, ветеран АТО Євген Дикий. ТЕКСТИ публікують найцікавіші фрагменти розмови у вигляді впорядкованої прямої мови Дикого.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Про битву за Томак
Саме битва за Токмак була визначальною весь цей місяць, і, думаю, вона буде головною і в наступний місяць. Адже від її завершення (яке може бути 50 на 50 насправді) дуже значною мірою залежить доля наступальної компанії цього року.
Тому що якщо ми звільняємо Токмак – це один розклад. Тоді далі, навіть попри осінні дощі, ми з дуже великою ймовірністю звільняємо Бердянськ, Мелітополь, виходимо до Азовського моря.
Але я наполягаю на слові “якщо”. Бо якщо ми його не звільняємо, то з інших напрямків прорвати цю оборону і прорватися до Азовського моря в нас обмаль шансів. Хіба десант на лівий берег [Херсонської області] з правого, що є вкрай складною операцією.
Росіяни кинули на Токмак всі свої резерви
Наразі росіяни це добре розуміють, тому кинули на Токмак всі свої резерви. Вони туди зараз стягнули все живе, що в них лишилося. Як мінімум подвоїли, якщо не потроїли, кількість орків саме на цій ділянці фронту.
Про оцінку контрнаступу на Заході
Чим далі, тим більше пробиваються голоси військових аналітиків, які абсолютно по-іншому оцінюють ситуацію. І які нарешті ставлять питання про те, а чи могла бути в нас взагалі інша тактика та стратегія за тих ресурсів, які вони нам дали?
А нагадаю, що нам для контролю над небом не дали жодного літака, нам дали смішну кількість засобів ППО тактичного рівня для прикриття наступаючих частин, нам бронетехніки наобіцяли із розрахунку на дві американські дивізії – а реально на початок наступу встигло доїхати приблизно на одну американську бригаду.
І ось із таким ресурсом фактично в нас був вибір: або скласти лапки і не наступати, або наступати так, як ми це зараз робимо. Тобто таким, скажемо, несподіваним чином: гібридно комбінувати окремі практики загального армійського наступу, окремі практики – фактично напівпартизанські.
Наступати взводами і ротами, – це єдиний спосіб, який нівелює перевагу росіян у повітрі
Те, що ми змушені наступати взводами і ротами, – це ж не просто так. Це єдиний спосіб, який нівелює перевагу росіян у повітрі. Бо як тільки ми збираємося хоча б в БТГр – батальйонно-тактичну групу (я мовчу про бригадну групу, як від нас цього хотіли деякі теоретики), тоді перевага росіян у небі в 10-12 разів стає просто смертельною.
Вони просто налітають, нищать усе, а “гради” “заполіровують”.
А от коли ми воюємо взводами чи ротами, навіть у москалів не напасешся авіації на кожний взвод. І саме тому ми так наступаємо. Тож і західні аналітики приходять до висновку, що з наявними ресурсами, які нам дали, це вимушена практика.
Ключові два месиджі. Перше – що в тих умовах, які склалися, українці наступають дуже навіть успішно. Друге – наскільки ці успіхи скромні, визначається матеріальним постачанням. І не в Києві, а у Вашингтоні.
А з приводу точок наступу – справа в тому, що ми по всьому фронту практикуємо розтягування їхніх (росіян) ресурсів.
Власне, на що ми зараз сподіваємося? І що вирішується по всьому фронту в цілому?
Ми зараз близькі вже до паритету по арті
При відсутності контролю неба, при тому, що на початок наступу в них ще й була перевага по артилерії в рази. До речі, ми зараз близькі вже до паритету по арті. Але не тому, що нам щось сильно довезли, а тому, що ми дуже багато їхнього знищили і продовжуємо знищити. По броні ми близькі до паритету з тієї ж причини. Виключно через те, що ми підтримуємо дуже високий темп знищення російської броні.
А найбільшим успіхом цього наступу є співвідношення втрат. Воно в два-три рази на нашу користь. Це при тому, що ми в наступі, а орки – в обороні.
Про проблему резервів
Весь фронт є взаємопов’язаним, бо не така велика проблема – перекинути частини зі Слобожанщини на Херсонщину чи на Запоріжжя. У межах цієї системи перетікає одна та сама кількість людей.
І фактично весь наш розрахунок базується на одному: що резерви росіян закінчаться швидше за наші. І в них уже реально з резервами проблема.
Як свідчення – те, що вони були змушені призупинити наступ на Куп’янськ і забрати звідти деякі дуже боєздатні частини. Забрати їх саме на Токмак. Те, що вони змушені частково оголити лівий берег Дніпра, який для них є критично важливим. Але вони 76-ту псковську десантну перекинули теж з спершу під Роботине. А тепер те, що від неї лишилося, відступає під Токмак.
Власне, це показник. У них по людських ресурсах уже починається те, що російською називається “трішкин кафтан” – щоб підшити до правого рукава, потрібно відрізати від лівого, більш нема де взяти.
Тобто в росіян реально глибинних резервів немає – вони перекидають в межах того, що є на окупованих територіях.
Зараз стоїть питання – в кого першого закінчаться резерви?
І от фактично зараз стоїть питання – в кого першого закінчаться резерви? Бо в нас вони теж, м’яко кажучи, не безмежні.
І в цьому сенсі оця тактика – покусувати їх у різних місцях, змушувати їх весь час маневрувати, перекидати резерви з точки на точку – це дійсно дуже мудро. Це найкраще, що ми вигадали в цю літню кампанію.
Про перспективи контрнаступу
Ще недавно я був переконаний, що осінні дощі по-любому зупинять просування. Зараз я вже до кінця в цьому не переконаний. Зокрема, дуже багато залежить від того, де саме нас ці дощі застануть. Якщо вже за Токмаком, то, я гадаю, навіть коли литиме, все одно просування продовжиться. А якщо на нинішній добре окопаній ворожій лінії – тоді гірше.
І багато залежить від того, як відбуватиметься постачання нам ресурсів та як відбуватиметься наша додаткова мобілізація. Це теж дуже важливий фактор наступу, про який чомусь дуже мало говорять.
Наступ триватиме весь зимовий період
Тобто якщо в нас буде можливість регулярно хоча б перекривати всі втрати по людях – що залежить від нас, і по техніці – що залежить від союзників. От якщо буде регулярне поповнення, хоча б підтримання на тому рівні, на якому ми зараз (я вже мовчу про можливість наростити потенціал), – то, в принципі, я гадаю, що наступ, так чи інакше, може, десь повільніше, але триватиме весь зимовий період.
Однак для цього потрібно розв'язати багато наших проблем із мобілізацією та ротацією військових-“півторарічників”, які воюють із зими 2022 року.
У Росії лишається військо-технічного ресурсу максимум на рік війни
Якщо для нас збережуть нинішній рівень підтримки, якщо ми зможемо проводити свою мобілізацію – у Росії лишається військо-технічного ресурсу максимум на рік війни.
І виглядає так, що росіяни це розуміють. Тому й відбуваються оці істеричні жести з Північною Кореєю.
Можливо, навіть року в них нема насправді. Інакше вони так не поспішали б. От вони реально бачать кризу, вони бачать, що на їхніх “бездонних” складах днище вже просвічує – і звідси такі “тєлодвіженія”.
Тому ми прощаємося з іще одним наративом російської пропаганди – про те, що Росія нібито готова до війни на виснаження ресурсів.
Виявилось, що вона до цього не готова. Так само, як не був готовий Захід. Але все ж таки в цілому у Заходу ресурсів більше.
