Омана "патової ситуації" і заклики до "перемир'я" у переломний момент. Тімоті Снайдер викриває нові пропагандистські прийоми Росії

Вітання з Києва. Останні кілька днів я провів в Україні, тут, у столиці, а також у південних областях – Одеській, Миколаївській та Херсонській, намагаючись дістати уявлення про стан війни. Я напишу більше про цей досвід, але я подумав, що зараз саме час поділитися моїми найзагальнішими відчуттями.

Це переломний момент, частково через те, що відбувається, а частково через наше власне відчуття часу. Півтора року – це важкий період для нас. Нам хотілося б думати, що війна може закінчитися швидко, завдяки тому чи іншому наступу або зброї.

Коли війна не закінчується швидко, ми переходимо до думки, що це "патова ситуація", але це омана

Коли війна не закінчується швидко, ми переходимо до думки, що це "патова ситуація", тобто вона триватиме вічно. Це омана, що слугує своєрідним виправданням небажання розбиратися в тому, що відбувається. Це війна, яку можна виграти, але тільки якщо ми будемо достатньо терплячими, щоб побачити її обриси та можливості.

Здобутки Росії в цьому вторгненні були досягнуті майже повністю протягом перших кількох тижнів, у лютому і березні 2022 року. Ці досягнення стали значною мірою можливими завдяки тому, що Росія захопила Кримський півострів під час свого попереднього вторгнення в Україну в 2014 році. Протягом 2022 року Україна виграла битви за Київ, Харків та Херсон і повернула собі близько половини території, яку захопила Росія.

Херсонська область, Україна, вересень 2023 року. Фото: Тімоті Снайдер

У першій половині 2023 року Росія здійснила наступ, в результаті якого майже нічого не здобула, окрім Бахмута. У другій половині цього року Україна провела контрнаступ, який захопив значно більшу територію, ніж російський наступ, але який (поки що) не змінив загальну стратегічну ситуацію (але міг би).

Тим часом у Росії Євген Пригожин, ватажок приватної військової компанії "Вагнер", яка захопила Бахмут, здійснив спробу військового перевороту. Він і Путін уклали угоду, після чого Путін його вбив. Через це Сергія Суровікіна, чи не найдієздатнішого російського генерала, відсторонили.

Стратегія Росії полягає в тому, щоб продовжувати терор проти українців, допоки їм стане несила терпіти

Росія зараз не має значного наступального потенціалу. Її стратегія полягає в тому, щоб продовжувати терор проти цивільного населення, допоки українцям стане несила терпіти. Це, як на мене, не надто життєздатний підхід. З іншого боку, Росія мала час, щоб інтенсивно укріпити довгу лінію оборони на сході та півдні й підготуватися до українського наступу. Це робить українські наступальні операції дуже складними.

Україна хотіла наступати торік, ще до того, як були збудовані укріплення. Їй не вистачало необхідного озброєння, а Ілон Маск вирішив відрізати Україну від комунікацій. Цей крок, ймовірно, продовжив війну.

Оскільки рішення Маска ґрунтувалося на засвоєнні ним російської пропаганди про ядерну війну і супроводжувалося повторенням цієї пропаганди, він зробив ядерну війну ймовірнішою.

Якщо впливові люди поширюють думку про те, що просто говорити про ядерну війну достатньо, аби виграти звичайні війни, тоді у нас буде більше країн з ядерною зброєю та більше звичайних воєн, які можуть перерости в ядерні. На щастя для всіх нас, Україна не піддалася на цю лінію російського залякування.

Американці дозволили російській пропаганді витіснити стратегічний розрахунок

Торік Україна не мала зброї, якої потребувала, частково з тієї ж причини: американці дозволили російській пропаганді витіснити стратегічний розрахунок. Однак зараз американська сторона загалом зрозуміла, що ядерна загроза з боку Росії була психологічною операцією, спрямованою на те, щоб сповільнити постачання зброї.

Сполучені Штати та європейські партнери надали Україні зброю, яка була абсолютно необхідною. Однак, з історичної точки зору, темпи є повільними. Винищувачі надходять, але запізнюються на рік для нинішнього наступу. Тож українці зараз намагаються наступати в умовах, які американські штабні офіцери вважали б складними. Американці сприймають як належне економічну перевагу, попереднє знищення логістики та панування в повітрі, але жоден з цих факторів не описує українську ситуацію. Українці навіть не мають чисельної переваги, не кажучи вже про правило 3 до 1 чи 5 до 1, що було б стандартною порадою для наступу.

Бої цього літа були дуже важкими й дуже дорогими для України, на мою думку, важчими та дорожчими, ніж вони мали бути. Сьогодні я відвідав поранених солдатів у реабілітаційному центрі; серед багатьох почуттів, які це викликало, було почуття провини за те, що мій народ міг би зробити більше, щоб захистити цих людей. (Якщо ви хочете захистити їх, подумайте над внеском для "Повернись живим", United24 або Unite with Ukraine).

Союзники Кремля наводять свої аргументи з точки зору страждань українців, але ніколи не посилаються на них

Утім, українських територіальних здобутків цього літа було достатньо, щоб викликати шквал закликів до припинення вогню з боку дружніх до Кремля голосів. З огляду на те, як працюють ЗМІ, ці заклики (а не події на місцях) іноді здаються новинами. Прокремлівські публіцистичні статті просувають припущення, що Україна не просувається вперед, хоча насправді все навпаки. Союзники Кремля наводять свої аргументи з точки зору страждань українців, але ніколи не посилаються на українців.

Немає жодних підстав вважати, що Кремль справді відчував би себе обмеженим будь-якою угодою. Він навіть не почав дотримуватися умов угоди після свого останнього вторгнення, і, вторгнувшись знову, Москва порушила всі свої домовленості з Україною (при цьому чітко давши зрозуміти, що не вважає Україну державою).

Російські пропагандисти не приховують, що метою росіян є знищення української нації

Російські пропагандисти, виступаючи перед російською аудиторією, не приховують, що метою росіян є знищення української нації, а припинення вогню було б лише засобом виграти час.

Тепер, коли ядерний блеф значною мірою вичерпав себе, Москва змінила свій підхід, намагаючись змусити людей повірити, що на полі бою нічого не відбувається. Москва прагне мотивувати союзників Києва стримувати Україну настільки довго, аби Росія змістила баланс сил на свою користь.

Україна розгортає власний ударний потенціал дальнього радіуса дії для знищення літаків та логістики на території Росії, що є необхідною умовою перемоги у війні. Це незручний розвиток подій, оскільки західні партнери не надто продумують, як можна завершити таку війну. Вона закінчується, коли одна сторона перемагає. Питання в тому, хто перемагає і за яких умов.

Американські союзники дотримуються правильної позиції, що Україна, щоб перемогти, має прорвати російську оборону. Втім,⁠ українців не настільки багато,⁠ аби одразу кинутися в атаку. ⁠Крім того,⁠ українська сторона переконана, ⁠що ризикувати цими життями можна лише тоді, коли це дозволяє ситуація на полі бою.

Поняття прориву також занадто вузьке. Навіть якщо не брати до уваги цінність життя, заради якої й ведеться ця війна, військова історія показує, що перемоги на полі бою є завершальною стадією більш масштабного процесу, який починається з матеріально-технічного забезпечення.

Воювати лише на власній території – це не відповідає міжнародному праву і ніколи не мало сенсу

Ця війна принесла абсолютно нову теорію того, що означає оборонна війна: воювати лише на власній території. Це не відповідає міжнародному праву і ніколи не мало сенсу. Така війна схожа на вболівання за баскетбольну команду з переконанням про те, що мʼяч не має потрапляти на іншу половину майданчика,⁠ або вболівання за боксера з переконанням, ⁠що він не має відповідати ударом на удар суперника. Якби таке поняття існувало в минулих війнах, жоден з партнерів України не виграв би жодної з воєн, якими вони пишаються.

Висловлюється занепокоєння, що Росія може "піти на ескалацію". Цей аргумент є тріумфом російської пропаганди. Жоден з ударів України за її межами не зробив нічого, крім зменшення спроможностей Росії. Жоден з них не змусив Росію робити те, чого вона ще не робила.

Поняття "ескалація" в цьому контексті є непорозумінням. Намагаючись зруйнувати російську логістику, Україна намагається закінчити війну. Україна в Росії не вдаватиметься до більшості кроків, які Росія зробила в Україні.

З кожним селом, яке Україна повертає назад, ми бачимо найважливішу деескалацію: припинення воєнних злочинів і геноциду й повернення до чогось схожого на нормальне життя

Вона не буде окупувати чи захоплювати території, не буде страчувати цивільних, не буде будувати концтабори й катівні. Що їй треба дозволити, щоб мати шанс зупинити ці російські дії в Україні, так це мати можливість перемогти у війні. З кожним селом, яке Україна повертає назад, ми бачимо найважливішу деескалацію: припинення воєнних злочинів і геноциду й повернення до чогось схожого на нормальне життя.

Перемога буде важкою, але вона необхідна. Я не знаю жодного українця, який би не втратив друга чи члена сім'ї на цій війні. Більшість моїх друзів нині мають темні кола під очима й погляд в нікуди. І все ж рівень рішучості дуже, дуже високий.

За кілька днів, що я тут перебуваю, в обох містах, де я ночував, або поблизу них відбулися ракетні обстріли. Також Росія завдала смертоносного удару по ринку й спробувала зупинити експорт російського зерна своїми ракетами й дронами.

Ця буденність – повсякденне життя українців, не наше. Українці ведуть всі бойові дії, а ми лише частково фінансуємо їх. Але те, що захищають українці, виходить далеко за межі України.

Українці захищають правовий порядок, встановлений після Другої світової війни

Українці захищають правовий порядок, встановлений після Другої світової війни. Вони виконали всю місію НАТО з відбиття нападу Росії, витративши на це мізерний відсоток військових бюджетів НАТО і не зазнавши жодних втрат з боку членів Альянсу.

Українці роблять війну в Тихому океані набагато менш імовірною, демонструючи Китаю, що наступальні операції є складнішими, ніж здається. Вони зробили ядерну війну менш імовірною, продемонструвавши, що ядерний шантаж не спрацює.

Україна також бореться за відновлення експорту зерна до Африки та Азії, де мільйони людей опинилися під загрозою через напад Росії на українську економіку. І останнє, але не менш важливе: українці демонструють, що демократія може себе захистити.

Українці гарантують нам безпеку, якої ми не могли досягти самостійно

Українці гарантують нам безпеку, якої ми не могли досягти самостійно. Маю побоювання, що ми сприймаємо ці безпекові здобутки як належне. (У більш цинічні моменти я боюся, що деякі з нас, можливо, навіть деякі кандидати в президенти, ображаються на українців саме за те, що вони нам так багато допомагають).

Ця війна не закінчиться через одну раптову подію, але й не триватиме нескінченно. Коли і як вона закінчиться, багато в чому залежить від нас, від того, що ми робимо, скільки допомагаємо. Навіть якби ми взагалі не піклувалися про українців (а ми повинні), закінчення цієї війни українською перемогою було б, безумовно, найкращим, що американці могли б зробити для себе.

Дійсно, я не думаю, що в історії зовнішніх відносин США коли-небудь був шанс забезпечити так багато для американців з таким незначним зусиллям для них самих. Я сподіваюся, що ми скористаємося цим шансом.

підтримка заходу російська пропаганда снайдер перемога україни