Росіяни хочуть завершення війни і можуть спокійно прийняти виведення військ. Несподівані висновки українських соціологів, що досліджують настрої в РФ

Війну з Україною у Росії починають сприймати дедалі більше як ковід

Ця війна, з одного боку, безглузда й не спровокована, а з іншого — з небаченим з часів Другої світової війни розмахом щодо використання сил, засобів та довжини фронту, в якій уже стільки людей загинуло та ще загине. Так ось, ця війна, яка триває вже другий рік, дає російському суспільству рецепт того, що жити з війною, в принципі, можна. І зараз ми говоримо навіть не про затятих прихильників війни, z-патріотів, а про пасивну більшість.

Люди бачать, що можна якось виживати та займатися своїми справами, не відсвічуючи й не висовуючись, за принципом «я поза політикою» тощо. Логіка у росіян така: "війна як ковід, який упав на наші голови: ми в цьому не винні, він скував наше життя, поставив під загрозу життя та здоров'я наших родичів, друзів та нас самих. І ковід узяв і розсмоктався потім, і я нічого для цього не робив. Відповідно, треба ці кілька років якось пережити, перебитися. І війна, за ідеєю, теж розсмокчеться сама по собі".

Z-пропаганда на вулицях Росії. Фото: Scanpix

Росіяни не розуміють, за що воюють, і в них є запит на закінчення війни

У тих, хто під загрозою потрапити на війну, сильний запит на те, щоби вона закінчилася. Як і загалом у більшості росіян. Тому що збитки, які війна пропонує суспільству, — можливість просто загинути в окопах, втратити родича — непомірно високі в порівнянні з абстрактними цілями війни. Які у всіх різні, бо Путін та пропаганда їх постійно змінюють залежно від ситуації на фронті. Ми запитували росіян: якби завтра оголосили про завершення так званої СВО, як би ви поставилися до цього? До 74% відповідали: позитивно, чудово.

Хоча при цьому більшість вважає, що мети досягнуто лише частково. Штучність цієї війни, її невиправданість і безглуздість, звичайно ж, призводять до того, що конструкти в суспільній свідомості приходять у різнобіжність, і розуміння у росіян, навіщо вони воюють, немає.

Тому якби найближчим часом російському суспільству оголосили про закінчення війни, відповідно, зникла б небезпека нової хвилі мобілізації, воно сприйняла б це позитивно. Абсолютна готовність прийняти закінчення війни та неприйняття другої хвилі мобілізації у 60–62% росіян загалом, а у молоді призовного віку — до 74%. Але це стосується лише найближчої та середньострокової перспективи. У довгостроковій перспективі ми фіксуємо дуже негативні тенденції.

Усвідомлення відповідальності за цю війну, навіть у тих людей, які не є z-патріотами, немає

Ми бачимо це, наприклад, щодо відповідей на запитання щодо репарацій. На думку самих росіян, Росія має фінансувати відновлення лише окупованих нею територій. Тобто, з одного боку, ми бачимо відсутність уроків із цієї війни, з іншого — готовність до існування в нових війнах: просто треба протриматися, і якось воно буде.

У російського суспільства є риси, які українцям слід сприймати об'єктивно, беземоційно і вже на цьому тлі будувати свої прогнози

Перша — це небажання росіян брати на себе відповідальність: «Чого ви до нас пристали? Ми поза цим, ми нікого туди не посилали і не повинні за це платити».

Крім цього, ставлення до закону як до чогось другорядного. Ми запитували респондентів, перефразувавши відому цитату з російського фільму «Брат». Запитували, яке твердження їм ближче: «сила в законі, йому слід слідувати завжди» або ж «сила в правді, навіть якщо вона суперечить закону». 61% відповіли, що "сила в правді". Там був цілий блок правосвідомості, і це ставлення росіян до закону як до чогось другорядного є дуже важливим.

Люди казали: «Навіть якщо наша правда суперечить закону, вона наша, і це наша держава, наш престиж, і ми нікому її не дамо зневажати; ми, можливо, не мали рації, але ми не можемо бути проти нашої держави».

Ще ми ставили запитання щодо готовності до так званих «СВО» проти, наприклад, Казахстану, країн Балтії, Грузії, і лише 14–17% відповідали, що за жодних обставин це не підтримають. Всі інші прийняли б як обґрунтування війн проти інших країн ті самі аргументи, які використовує російська пропаганда зараз: нацисти при владі, загроза нападу з боку Казахстану, Литви, Польщі, Грузії та утиск російськомовного населення.

Ще одна сутнісна риса російського суспільства — це сприйняття відносин із сусідами, і в першу чергу з Україною, як модель поглинання та домінації замість співіснування та кооперації.

Ніякого розуміння, що Росія фізично знищує Україну, більшість росіян не має

Вони вважають, що є там якісь нацисти, ми з ними воюємо, а українське населення ні до чого. Це дуже важливий висновок та важлива обставина, яку ми маємо враховувати у прогнозах нових воєн.

Російське суспільство може погодитися на повернення всіх українських територій, якщо пропаганда це належно обґрунтує

Російське суспільство демонструє велику пасивність, це вже звичний модус операнді, який грає в обидві сторони. В одному дослідженні ми запитали: «Як ви вважаєте, те, що трапилося 24 лютого 2022 року, могло бути пасткою Сполучених Штатів, щоб втягнути Росію у війну?» Три чверті росіян відповіли, що це була пастка з боку США. І тоді ми запитали: «А що може зробити Росія, щоб поламати план?» 45% відповіли, що вона може відкотитись на кордони 24 лютого 2022 року.

Тобто, в принципі, виправдати, обґрунтувати будь-що тією ж старою доброю конспірологією можна буде легко. Вже навіть фільми з'являлися про такі пастки, їхній вихід збігався із невдачами росіян на фронті. Тому все це і небажання росіян особисто брати участь у війні на фронті створює базис для угоди про те, що відбуватиметься деокупація українських земель. І, до речі, тут я не бачу проблем для російського режиму. Я абсолютно не згоден з точкою зору, що воєнна поразка, а насправді просто вихід російських військ з території України, викличе масове невдоволення населення та призведе до краху поточного режиму в Росії.

Як працює Інститут конфліктології та аналізу Росії

Олександр Шульга пояснює, що вони проводять опитування у Росії телефоном, не ставлячи росіянам питань "в лоб". "Наприклад, запитуємо: чи є у вас хтось, кого мобілізували? Це так чи ні, це особистий досвід респондента, і це він точно може сказати. Або: чи підтримали б другу хвилю мобілізації? Знову ж таки, більшість каже: "Ні, не підтримали б", — пояснює соціолог.

За словами Олександра Шульги, відсоток досяжності у соцопитуваннях ІКАР щодо Росії становить 35-40%. Він додає, що коли соціологи очолюваного ним інституту дзвонять росіянам, то не представляються українцями, але подробиць не розкриває. Сам Шульга після повномасштабного вторгнення РФ воював у лавах ЗСУ, зокрема на харківському напрямку, але потім повернувся до роботи соціолога, якій присвятив 17 років свого життя.

"Коли я приїхав до Києва після дев'яти місяців у збройних силах, я зрозумів, що треба повернутись до вивчення російського суспільства. Я просто не побачив відкритих українських досліджень, чому був дуже здивований. Почав спілкуватися з колегами й зрозумів, що ми повинні їх проводити та показувати результати і російському суспільству, і українському, щоб у нього не було ілюзій, а також західному", — пояснює доктор соціологічних наук.

соціологія російське суспільство настрої в рф російсько-українська війна