Серце пітьми: на чому тримається африканська імперія Росії
Старший радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), міжнародний експерт з інформаційної безпеки Едвард Лукас пише про те, що байдужість Африки до війни Росії в Україні спричинена не лише політикою РФ щодо африканських країн, а й лицемірством Заходу. ТЕКСТИ публікують переклад статті Лукаса.
Джозеф Конрад, англійський письменник польського походження, влучно зобразив моральне обурення західної колоніальної присутності в Африці у своєму романі "Серце пітьми". Його сучасні наступники мали б ширше полотно і багатшу палітру.
Великим новим елементом є російська африканська авантюра. На перший погляд здається, що вона пробуксовує. Лише 17 лідерів континенту взяли участь у саміті минулого тижня в Санкт-Петербурзі, тоді як на попередній зустрічі чотири роки тому в Сочі були присутні 43.
Але неявка свідчить радше про викручування рук Заходу, аніж про несприйняття війни. Історія колоніального гноблення України знаходить мало емпатії серед африканських країн, які здебільшого розглядають конфлікт як боротьбу за владу між Сходом і Заходом.
Фото: CEPA
На конференції з питань безпеки імені Леннарта Мері в Таллінні, Естонія, у травні, африканський делегат, який особисто симпатизував Україні, підсумував погляди на війну багатьох своїх колег такою глузливою версією стереотипного ставлення Заходу до конфліктів в Африці: "Це просто одна група європейців вбиває іншу групу європейців. Вони робили це століттями й продовжуватимуть так чинити ще десятиліттями. Це просто не наша справа".
З одного боку, Росія не є важливим торговельним партнером або донором допомоги для Африки. Кремль не зацікавлений у стабільному світовому порядку, в якому бідні країни могли б збагачуватися.
Що він може зробити, так це експлуатувати антизахідні настрої й апелювати до особистих інтересів безжальних місцевих лідерів, які прагнуть влади й грошей, а не обмежень, накладених іноземними донорами.
Група Вагнера з її послугами "диктатури в коробці" для путчистів і диктаторів користується успіхом в африканських країнах.
Демонстранти, що виступали за переворот у Нігері, які минулого тижня розмахували російськими прапорами, можливо, і не були проплаченими путіністами. Але хтось, мабуть, дав їм прапори, і політичні потрясіння в Нігері буде легко використати Кремлю, так само як він зробив це в Малі, Буркіна-Фасо і Центральноафриканській Республіці.
Керівник "Вагнера" Пригожин – лиховісний персонаж, гідний пера Конрада – радо вітав представників Нігеру на саміті в Санкт-Петербурзі.
На перший погляд, результат є дилемою для Заходу. Якщо ми серйозно ставимося до прав людини та демократії й караємо тих, хто погано поводиться, ми підштовхуємо ці неприємні режими ближче до Росії та Китаю. Якщо ми намагаємося перебити ставку наших геополітичних суперників, ми зраджуємо наші цінності й заохочуємо думку, що геополітика – це просто боротьба за владу з деякими косметичними штрихами, які нікого не вводять в оману.
Безпосередню ціну за провал політики щодо Африки, як і за багато інших невдач Заходу, платять українці, які найменше на це заслужили
Проте правда зовсім інша. З точки зору багатьох країн з низьким і середнім рівнем доходу (не лише в Африці, але й в Латинській Америці та Азії), проблема полягає не в проповідницькій діяльності Заходу, а в його лицемірстві.
Десятиліття відмивання доходів клептократії через Лондон, Нью-Йорк та інші фінансові центри, наприклад, навряд чи допоможуть антикорупційному посланню. Так само як і наше забуття про минулі утиски та приниження.
Це стосується не лише колишніх колоніальних держав, а й усіх розвинутих економік, що викидають вуглець. Тягар адаптації до зміни клімату зараз найважче лягає на ще не індустріалізовані країни, які зробили найменше для створення цієї проблеми. Надзвичайна ситуація з ковідом могла б нагадати багатому світу, що патогени не визнають кордонів і що програми вакцинації мають бути розгорнуті відповідним чином. Можливо, наступна пандемія матиме більш позитивний ефект.
Ці образи, в гіршому випадку, створюють сприятливий ґрунт для російських (і китайських) операцій впливу. Частіше вони створюють клімат ворожої байдужості до того, що здається вузькими західними проблемами. Безпосередню ціну за це, як і за багато інших невдач Заходу, платять українці, які найменше на це заслужили.
