Командувач Нацгвардії Півненко: "Прийде час, і ми на якомусь напрямку зробимо прорив"

Про Гвардію наступу

Основна наша мета – це бригади наступу. Вони вже сформовані. Потихеньку їх вводимо в бойові дії. Є Збройні сили, Національна гвардія, це все Сили оборони України. Бригади наступу, це ті ж самі бригади Збройних сил по штатах…

У нас вже є перші шість бригад – це перший етап. Другий етап – це сьома бригада "Хартія", яка формується. Інші уже виконують завдання, зазнають бойових втрат та поповнюються. Аналогічно деякі наступають, деякі поки чекають, деякі уже діють в обороні.

Озброєння і військова техніка – це головна проблема. Вона іде, пливе на кораблях, їде, але хочеться зараз і швидко. Бригади наступу НГУ – аналогічні бригадам Збройних сил, тобто велика кількість особового складу, яку необхідно забезпечити озброєнням. Для цього потрібен час.

Про підготовку нацгвардійців

Масштабність проєкту потребує масштабності інструкторів. Раніше у нас інші були завдання. І таких бригад, які схожі на бригади наступу, у нас не було. 

У нас були окремі загони спеціального призначення, які постійно виконували завдання операції об'єднаних сил безпосередньо на першій лінії. А от такі бригади – це новий проєкт, який за собою тягне дуже багато всього. Десь ми уже готуємося, десь воюємо, десь ми уже поповнюємося…

Новобранці є новобранці, їх треба виховувати. Їх треба мотивувати, їх треба постійно психологічно підготовлювати. Ми розуміємо, що індивідуальна підготовка ділиться на багато різних складових. І це не тільки робота з автоматами або інженерна чи медична підготовка. 

Це ще і психологічна підготовка. Тому що новобранець тоді стане військовим, коли побуває в першому бою. І вже тоді буде ясно – він спроможний далі виконувати бойові завдання або ні. Або він спроможний виконувати завдання у штабі, наприклад, з документами працювати. 

Олександр Півненко. Фото: пресслужба Східного оперативно-територіального об'єднання Нацгвардії

Про бойових командирів на нових посадах

У нас командири, які підростають. Їх треба теж підвищувати, це серйозний напрямок. Він може перегорати на своїй посаді. 2-3 роки командир батальйону, він пройшов бойовий досвід – вперед на підвищення. Він тоді має якусь мотивацію, він хоче працювати. 

А якщо він буде комбатом 20 років, так і буде виконувати свої завдання. Це така стара система ще радянського зразка. Люди сидять на посадах по 10-15 років. Так не потрібно. Потрібно міняти. Міняти, рухати. 

Звісно, будуть помилки. Але я вам скажу, що у нас цвіт нації, люди дуже здібні. Дуже такі проворні командири. Командири рот, командири батальйонів, командири взводів. Вони хочуть, у них аж очі горять до виконання завдання.

Про командирів "Азову"

Вони обороняли Маріуполь, ще деякі в них були задачі не в складі бригади, а в складі батальйону тактичної групи. Вони готуються і будуть виконувати завдання, як і всі інші.

Для мене такої якоїсь заборони, щоб мені хтось казав, що ті воюють, а ті – ні, немає. Тим паче, я не розподіляю, хто воює. 

Ми знаходимося в Силах оборони, є Верховний головнокомандувач, є головнокомандувач, є напрямківці по оперативно-стратегічному випробовуванню. Кому треба допомога, вони присилають, грубо кажучи, військовою мовою, до мене бойове розпорядження, я його виконую, і все.

Про зміну тактики росіян

Вона постійно змінюється. Але все залежить від підрозділів. Там є звичайні військові формування, є "мобіки", є "Вагнер", є "Ахмат" і так далі. 

У них дуже багато артилерії. Вони за рахунок маси людей і артилерії виконують більшість своїх завдань, знищують позиції. Нам треба маневрувати, відходити, постійно міняти тактики, переформовуватися.

На мою думку, найпідготовленіші з тих, з ким доводилося стикатися – це "Вагнер". Але там теж є нюанси: там є штурмові підрозділи і є мобілізовані зеки, які продовжують бойові дії в обороні. У них більш жорсткий підхід, там не цінують людське життя. Тому і гонять їх, за рахунок чого вони інколи вскривають наші прогалини або наші точки ведення вогню. Потім артилерією знищують вогневі позиції і намагаються заходити.

Про війну дронів

Вони (росіяни – ред.) у нас перейняли тактику використання дронів. Забезпеченість іде, ми постійно по своїх каналах, наприклад, через волонтерський рух забезпечуємося, і офіційно забезпечуємося постійно. Але ж ідуть і постійні втрати, РЕБ противника працює.

Тобто якщо взятися до цифр, можуть бути такі дні, що ми втрачаємо до 20 дронів на день. Буває в гарні дні – один дрон, два, три. Інколи не встигають дрони дійти до місця. Наприклад, був у нас запас 40, це як приклад. За два дні він зник, а ми розраховували, що його вистачить на місяць. 

Ми підключаємо канали, підтягуємо ще. Але інколи бувають такі моменти, що не завжди встигаєш підвезти, тому що район складний. Командні пункти розташовані дуже близько до передньої лінії. Там теж треба бути дуже акуратним, тому що, самі знаєте, і волонтери гинуть, і багато ситуацій. Ну, це війна.

Про ситуацію на північно-східному напрямку

Я вам скажу, по військових мірках, нічого такого там… Ну, це війна, вона динамічна. Заберемо на іншому напрямку. Перегрупування, бригади відновлюються, ті повертаються, буде все нормально. Нічого там максимально тривожного немає. Вони свого часу до Харкова не дійшли, і зараз вони навіть до цієї річки (Оскіл), до якої вони хочуть дійти, не дійдуть.

Про просування контрнаступу

Якщо ми йдемо вперед, це вже результат. Тобто всі ж пригадують ту операцію на Ізюмському напрямку і думають, що так воно буде. Але ні, так не буває. Для нас кожен метр – це вже результат. Ми ідемо, ідемо.

Побачите, прийде час, що ми на якомусь напрямку зробимо прорив. І не факт, що це буде там, де хтось думає. Ми знайдемо лазієчку і зайдемо, і буде нормально. І вони втратять багато наших територій. 

Ми потрапили в не дуже хорошу ситуацію, тому що Росія велика країна з великими ресурсами. Але ми знаємо, що у нас немає виходу – ми дійдемо до кордонів 91-го року. На це потрібен час.

півненко гвардія наступу нацгвардія