Захід понуро дивиться на Україну. Чому цей погляд хибний – WP
У статті для Washington Post американський письменник і журналіст Девід Ігнатіус пише про те, що Заходу слід відкинути оману "втоми від війни" й посилити підтримку України. ТЕКСТИ публікують переклад колонки.
Один ізраїльтянин якось зауважив, що оптимісти й песимісти помирають однаково, але оптимісти живуть краще. У цьому дусі варто подивитися на ситуацію в Україні.
Цього літа накопичувалися похмурі настрої щодо війни. Частково це питання сприйняття: український контрнаступ просувається повільніше, ніж багато хто на Заході сподівався, навіть попри те, що Україна дотримується своєї свідомої терплячої стратегії.
А саміт НАТО у Вільнюсі був неоднозначним, попри проукраїнські настрої в Альянсі, які продовжують поглиблюватися.
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Невдоволення зрозуміле, але неправильне. Середина конфлікту завжди випробовує нерви. Вона схожа на тунель, відчувається втома і розчарування, довіра падає, і учасники бойових дій починають звинувачувати один одного. Ця втома від війни може вплинути на Україну та її союзників, але в Росії вона набагато більш очевидна. Україна, можливо, ще не перемагає у цій війні, але Росія програє – і її лідери та народ це знають.
Підсумки літа показують, яку високу ціну заплатив президент Володимир Путін за свою авантюру в Україні. Громадське невдоволення у Росії породило те, що Путін назвав "збройним заколотом", вчиненим ватажком найманців Пригожиним. Проте Путін, вочевидь, боїться покарати Пригожина і бійців ПВК "Вагнера".
Армія Путіна утримує свої оборонні позиції в Україні, ховаючись за щитом мін. Але система командування й управління російською армією розпадається. Це безлад, який Путін, схоже, не в змозі визнати, не кажучи вже про те, щоб виправити.
За словами представника українського оборонного відомства, Росія готує новий масштабний наступ на схід від Харкова. Це може порушити українські плани на півдні, але, зважаючи на минулі дії Росії, навряд чи змінить баланс війни.
Враховуючи провал російських звичайних збройних сил, є очевидна небезпека, що Путін може звернутися до сфери, в якій Росія залишається наддержавою, – до ядерної зброї. Але це було б ще більш ризиковано для Росії, ніж для Заходу. Будь-яка демонстрація російської ядерної зброї на полі бою викличе нищівну військову відповідь США зі звичайних озброєнь – і, ймовірно, призведе до втрати Китаю як союзника.
Тим часом для Сполучених Штатів і їхніх союзників по НАТО ці 18 місяців війни стали стратегічним виграшем за відносно невелику ціну (за винятком українців). Найбільш безрозсудний антагоніст Заходу був підбитий. НАТО стало набагато сильнішим з приєднанням Швеції та Фінляндії. Німеччина відвикла від залежності від російських енергоносіїв і багато в чому заново відкрила для себе цінності. Суперечки в НАТО потрапляють у заголовки газет, але загалом це літо було тріумфальним для Альянсу.
Поле бою в Україні важко оцінити з відстані. Репортажі з передової дають переконливі докази того, що наступ був кривавою боротьбою проти укріплених російських сил. Але Україна продовжує повільно просуватися на півдні і на більшій частині сходу. Київ не досягнув своєї мети – розділити смугу окупованої Росією території вздовж узбережжя і поставити під загрозу російські війська в Криму. Але такі операції, як удар по мосту через Керченську протоку в понеділок, свідчать про вразливість російських позицій.
Як Україні просунутися далі, щоб зайняти позицію, з якої вона могла б вести переговори про мирну угоду з позиції сили? Представники Пентагону постійно нагадують мені, що, попри всі занепокоєння щодо повільних темпів наступу, Україна все ще не перекинула основну частину своїх мобільних сил. Вона спостерігає за слабкими місцями в російських лініях, через які може пробитися.
У вівторок голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі дав оцінку важкій битві, що чекає попереду: «Я думаю, що попереду ще багато боїв, і я буду дотримуватись того, що ми говорили раніше: це буде довго. Буде важко. Буде криваво».
Українські командири кажуть, що для успіху їм потрібні ще дві речі. Враховуючи ставки у цій війні, було б помилкою не забезпечити їх.
Перше – це ракети більшої дальності, відомі як ATACMs, які можуть завдати удару по російських командних і логістичних центрах глибоко в тилу. Стратегія українців полягає в тому, щоб зруйнувати цю російську командну і логістичну мережу, і ми маємо надати їм більше інструментів – з умовою, що ракети не мають вражати цілі в Росії.
Друга потреба України – краща протиповітряна оборона і захист від російських повітряних атак. Винищувачі F-16 не дуже допоможуть цього року, але в арсеналі НАТО є й інше обладнання, яке Україна могла б використати, зокрема, гелікоптери та штурмовики. Американські командири знають, як правильно поєднувати озброєння, але практичним правилом Вашингтона має бути надання будь-якої зброї зараз, яку ми хотіли б відправити, якщо наступ зазнає невдачі.
Президент Байден завжди говорив, що ця війна має бути врешті-решт врегульована шляхом переговорів, і в міру того, як Україна просувається вперед, адміністрація повинна працювати з партнерами над вивченням дипломатичних можливостей. Показником слабкості Росії є те, що деякі друзі Москви, такі як Туреччина і Китай, виявляють дедалі більшу зацікавленість у врегулюванні конфлікту шляхом переговорів.
Допомагаючи Україні рухатися вперед, Захід повинен також почати вивчати умови, за яких можливе справедливе врегулювання цієї війни. Україна потребуватиме гарантій безпеки, але й радикально ослаблена Росія теж захоче гарантій. Організація Об'єднаних Націй має бути залучена, можливо, з миротворчими силами, які зможуть стабілізувати кордони після того, як Росія піде з окупованої території.
