Дев'ять кіл пекла військової медицини та ВЛК. Через що доводиться проходити бійцям після поранень і хвороб

Військовослужбовець ЗСУ з ніком Записничок СОБа пише у твіттер-треді про військову медицину та військово-лікарські комісії (ВЛК), з якими йому довелося стикнутися особисто. Нижче незначно відредагована пряма мова автора.

Ще три роки тому мені діагностували синдром Рейно нижніх кінцівок та хронічну ішемію 3 ст. Вона рандомно проявляється при температурі нижче 8°С. Якщо не обідаєте, можете погуглити, що це таке, фото своїх зомбацьких ніг кидати з етичних принципів не буду.

Здавалось би, за відомим військовослужбовцям наказом 402 я взагалі можу покласти на службу, але 24 лютого 2022 року ця хронічна хвороба не проявилася, сидіти дома я не міг, тому я як доброволець, пройшовши ВЛК, за 0 секунд вступив до війська.

І в цілому все було ок, поки не прийшла зима 2022-2023, коли довелося неодноразово ночувати в холодній сраці і мій 'старий друг' повернувся. Побратими побачили мої ноги, сказали – не підеш до лікаря – здамо комбату самі. І я пішов до лікаря. Ну, як пішов.

Перший тиждень мені довелось намотати по району кілометрів 200. Чому? Бо направили до начмеда бригади, який був не там, куди направили (ще б це вдалося з першого разу), а коли я таки до нього потрапив, почалася армійська медицина.

Ілюстрація автора

- У мене такий-то діагноз. Дивіться, ось мої ноги.

- Таааа, ти шо, ніфіга, це не то. Я звоню кєнту, завтра йдеш до нього, і хай він дивиться, я не вірю.

Одразу ставлення як до косаря, хоча з самого початку робив усе, крім того, щоб косити.

Їду я до його кєнта, він оглянув мої ноги й одразу підтвердив діагноз, сказав, треба лікуватися. Але що для цього треба? Правильно, направлення від частини, яке я повинен отримати після повторного огляду начмеда і його заключення. А що це значить?

Правильно, йти назад до начмєда, який дуже дивується, що його кєнт підтвердив діагноз, а не діагностував у мене "хітрожопость". Цей "кєнт", до речі, непоганий мужик і судинний хірург, сподіваюсь, з ним все добре.

Згадалось, як після огляду сидимо ми в напівтемній лікарні під звуки прильотів кацапських касет і він мені каже: "Взагалі, вам треба клімат міняти – Італія, Іспанія". Після 5 секундної мовчанки ми, звичайно, обидва заржали, як коні.

Але повернемось до теми. В дивізіоні мене на лікування відпускають, за рекомендаціями інших військовослужбовців я після всіх аналізів, капіляроскопій, узі тощо вибираю цивільну лікарню зі списку доступних військовим лікарень.

Якщо хтось не знає, військовослужбовець не може просто так вибрати будь-яку лікарню і піти лікуватися, в кожному місті є список (хоча, може, зараз щось змінилось).

У кожній такій лікарні є військовий куратор. Тупо смотрящій. І ніде як в лікарні ти не розумієш, що армія – це тюрма.

У палаті з іншими військовими ти бачиш, як деяких контролюють кожні пів години (це звичайно також залежить від частини). Звалити додому – пішов на***. Ти не людина, забудь про це.

Мені з першою лікарнею дуже пощастило, бо я ходив на процедури й потім був вільний. Після курсу лікування було покращення, поширення хвороби зупинилось, але мені сказали, що краще прокапатись ще, але в іншій лікарні.

На моє питання, чому в іншій, я дізнався, що військового в лікарні не мають права тримати більше ніж 10-14 днів. Курс пройшов – до побачення. І моя лікарка виписала мені направлення на подальше лікування. І тут, ви думаєте, все просто. Я теж так думав.

З цим направленням я пішов у військовий шпиталь. І це тупо чистилище.

Я не знаю, як це можна ще описати. Лікарня працює з 8, якщо ти в чергу до хірурга (який один на всіх) записався пізніше шостої години ранку – можеш в черзі і не стояти.

У перший же день я так і обпалився – 8 годин в нікуди. А кожен день без підтвердження того, що ти був у медзакладі, – це що? Правильно, це СЗЧ (самовільне залишення частини – ред.). Благо, в мене безпосереднє керівництво не довб***би.

Отже, потрапивши до хірурга (який, забігаючи наперед, жодного разу мене не оглянув) я виклав всі бумажки, всі діагнози, аналізи й направлення на подальше лікування від попередньої лікарки. А він мені і каже: - Ні**я.

Тут мені, як будь-якій нормальній людині, звичайно, захотілося зробити йому боляче. Але я стримався і спитав: що не так? На що отримав відповідь: Їдь у частину за новим направленням, тоді будеш лікуватися далі. Тобто пох, що діагноз той самий, пох, що є направлення лікаря.

Тут я знову дякую своєму керівництву, яке по шуріку зробило нове направлення вже тупо на лікування в конкретну лікарню. І я вирішив обійти військовий шпиталь.

Потрапивши в лікарню, мене оглянули, сказали, що впишуть мене, і відправили з направленням до військової кураторки, щоб вона подивилась і сказала, чи все так. І що ви думаєте?

Звичайно, не так. Бо направлення видано військовою частиною, а повинно бути видано медичною (те, що це спрацювало в попередній лікарні, нікого не хвилює). І як ви думаєте що треба зробити? Правильно.

З направленням із військової частини, яке я отримав по направленню лікаря, я повинен їхати в військовий шпиталь, щоб отримати по цьому направленню нове направлення на лікування, але вже від військового шпиталю.

І я втрачаю ще один день, бо приїхати в чергу до хірурга о дев'ятій ранку – значить ти до нього не потрапиш. Наступного дня я все ж таки отримую своє і потрапляю до лікарні, але три дні в нікуди. Дуже прості речі, які роблять складними.

Я на той момент вже міг безболісно переміщатися, але ви не уявляєте кількість людей, яким доводилось і доводиться все робити без кінцівок, на милицях, після поранень та купи операцій. Але, я думаю, пан @vsheredeha вже краще ніж будь-хто освітив цю проблему.

Отже, якщо в першій лікарні я був суто на процедурах, друга – це описана раніше тюрма. Незважаючи на те, що це в місті, де я живу, за 10 днів я потрапив додому лише один раз, бо мій лікар був черговим і він відпустив мене на дві години додому, щоб я помився.

У моменти, коли я думав, як все погано, я завжди згадував тих, хто прикований до ліжка, хто вже місяцями лежить в палатах, хто ніколи не зможе ходити, і це виводило мене назад в колію.

Закінчилось моє лікування і в цій лікарні. Після чого, логічно пройти ВЛК по результатах і поставленому діагнозу. В принципі, в моєму випадку за наказом 402 – це щонайменше обмежено придатний, при цьому на своїй посаді я завжди хотів залишитись, бо бумажки – це не моє.

І я йду назад в шпиталь на ВЛК. Отримую оху**ну відповідь: "Тиждень без навантажень, якщо хочеш ВЛК – треба направлення з частини. І ось тобі список рекомендацій".

Думаю, моє обличчя в той момент було схоже на Раста Коула, який затягується сигаретою.