Поле бою – це не фільм про війну. WP про небезпеку "перегрітих очікувань" на Заході від контрнаступу ЗСУ

Редакційна колегія The Washington Post закликає Захід не мати надмірних очікувань від українського контрнаступу і продовжувати непохитну підтримку України, незалежно від того, чи просунеться лінія фронту "на милі або ж на дюйми". Наводимо переклад тексту.

На відміну від багатьох телесеріалів, більшість військових битв не мають чітких фіналів. Довга історія воєн налічує небагато битв, які остаточно вирішили велику боротьбу, і саме тому ми знаємо їхні назви: Йорктаун, Ватерлоо, Гастінгс.

Це корисний історичний контекст для розгляду довгоочікуваного контрнаступу України проти добре окопаних російських військ, який може розпочатися найближчими днями або тижнями. Як би це не розчаровувало союзників України, її шанси на вирішальну перемогу, не кажучи вже про швидку, оцінюються більшістю аналітиків як незначні. Захід має бути готовим продовжувати підтримувати Україну, навіть якщо результати контрнаступу будуть мізерними.

Але тут варто нагадати, що більшість аналітиків очікували швидкої перемоги Росії, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення майже 15 місяців тому. Вони помилялися. Українські збройні сили – високомотивовані, вміло керовані, технічно оснащені, які воюють за свої домівки, сім'ї й саму національну ідентичність – вразили світ своїм успіхом. Сили оборони України стримали набагато потужнішого загарбника, який мав намір захопити країну. І протягом кількох місяців минулого літа й осені вони відтіснили російські війська з більш ніж 10 000 квадратних миль території, захопленої в перші тижні війни.

Варто також нагадати, що значна частина успіхів ЗСУ була досягнута до того, як Сполучені Штати і їхні союзники по НАТО надали величезну кількість зброї та боєприпасів, а також тренувань, які зараз надаються українським військам. Майбутнє зіткнення стане мірилом не лише рішучості та майстерності України, які вона вже неодноразово доводила, а й ефективного використання нею найсучаснішої зброї Заходу, яку вона може і надалі застосовувати.

344770579_566044362332406_2759816474165430607_n.jpg

Бойова робота Panzerhaubitze 2000 в Україні. Фото Arsenii Gerasymenko

Утім, хоча потік західного озброєння в Україну був значним, він був надто повільним і ледве адекватним поставленому завданню: примусити відступити одну з п'яти найбільших армій світу.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний заявив у грудні, що його війська потребують 300 основних бойових танків, що деякі аналітики вважають консервативною оцінкою. Його війська отримали близько 230. Президент України Володимир Зеленський і його уряд звернулися з проханням надати ракети великої дальності, зокрема, систему американського виробництва, відому як ATACMS. Президент Байден відмовив у наданні цих ракет. Так само як і винищувачів F-16, яких українці також дуже потребують. А можливості Заходу виробляти й постачати артилерійські боєприпаси, які були вкрай важливими для українських військових протягом більшої частини війни, були надто обмеженими.

Це не означає, що наступ України приречений. Це лише значить, що Вашингтон і його європейські союзники не підкріпили свою повнокровну риторичну підтримку України нестримним постачанням зброї, якої, на думку Києва і багатьох військових експертів, потребують українські солдати. Україна отримала величезну допомогу від Заходу. Невіддільною частиною майбутніх бойових дій буде те, як все могло б скластися інакше або краще, якби Захід надіслав більше.

Попри дивовижні успіхи України на полі бою, путінські війська все ще окупують близько 18 відсотків української території, включно з Кримом, який Москва захопила у 2014 році, а потім незаконно анексувала. Майбутній контрнаступ Києва спрямований на повернення якомога більшої частини цієї території. Враховуючи притаманні Росії переваги – особливо чисельність її військ і необмежену промислову мобілізацію на підтримку війни – Україна повинна отримати кредит довіри за відвоювання будь-якої території. На жаль, щодо цього є сумніви.

Путін, вочевидь, правильно розрахував, що час – його союзник і що прихильність Заходу до Києва рано чи пізно буде підірвана "втомою від України", посиленою витратами європейських і американських платників податків. Українські лідери погоджуються з цією оцінкою, а отже, цілком усвідомлюють, що вони б'ються не лише на полі бою, а й у паралельній боротьбі за управління очікуваннями. Здобуття значних територіальних здобутків не лише підніме моральний дух українських військ та громадян, а й може стати необхідною передумовою для збереження потоку зброї з боку Заходу. "Я вважаю, що чим більше перемог ми матимемо на полі бою, тим більше люди будуть вірити в нас, а це означає, що ми отримаємо більше допомоги", – сказав Зеленський в інтерв'ю The Post у Києві минулого тижня.

Це чітка оцінка. Водночас правдивим є й те, що будь-які перешкоди, різкі розвороти і розчарування, яких може зазнати Україна – а вони неодмінно будуть – не мають призводити до передчасних висновків про те, що її контрнаступ зазнав невдачі. Насправді Україна, за допомогою Заходу, вже здобула величезну стратегічну перемогу, протистоявши необґрунтованій, кривавій агресії Путіна і викривши російську армію як погано навчену, погано мотивовану, недисципліновану і невміло керовану силу, якою вона є насправді.

Кремль намагався розчленувати та стерти з мапи суверенну державу. Це йому не вдалося. Але боротьба за подальший відступ російських військ триває. Боротьба України – це боротьба вільного світу – за основоположне право будь-якої країни обирати свою долю в сім'ї демократичних, плюралістичних і толерантних народів. Захід не має вагатися у підтримці України – до чи після її контрнаступу – незалежно від того, чи просунеться лінія фронту на милі або ж на дюйми.

підтримка україни україна-захід контрнаступ зсу

Знак гривні
Знак гривні