Депутати під виглядом вдосконалення можуть запустити дерибан заповідних територій України
21 березня з’явився законопроєкт №9136. Його автори – депутати екологічного комітету Верховної Ради – стверджують, що законопроєкт покликаний "удосконалити" управління заповідними територіями України. Утім, представник ГО "Українська природоохоронна група" біолог Єгор Гриник у колонці для УП застерігає, що на практиці усе навпаки. Далі пряма мова експерта.
Передісторія: усі заповідні території України можна умовно поділити на природні та штучні. Природні – це ті, де дика природа. Усілякі заповідники, заказники та національні парки. Штучні – це об’єкти, створені людиною. Ботсади, дендропарки, зоопарки та парки-пам’ятки.
Заповідні території також бувають загальнодержавного та місцевого значення. Перші створюються (та скасовуються) указом Президента, другі – рішенням обласної ради. Але для скасування будь-якої заповідної території необхідне ще погодження з боку Міністерства захисту довкілля.
Більша частина законопроєкту 9136 – це косметичні зміни, які не матимуть суттєвого позитивного чи негативного впливу на природу. Але серед них заховані деякі норми, заради яких, можливо, і розробляли сам законопроєкт.
По-перше, законопроєкт пропонує зробити погодження Міндовкілля на скасування заповідних територій абсолютно формальним. Тобто Міндовкілля не зможе відмовити у скасуванні заповідної території, якщо будь-хто подасть правильно оформлені документи.
Наприклад, умовному лісгоспу не подобається заказник на своїй території? Найняли псевдонауковців, ті за гроші написали про "втрату природної цінності території", подали документи міністерству – і воно вимушене погодити скасування заказника. Ідеальна схема. Працюватиме і для забудовників у містах, і для лісівників, і для охочих організувати кар’єр…
По-друге, законопроєкт пропонує перекласти рішення про створення та скасування штучних заповідних територій загальнодержавного значення з Президента на Кабмін. Тобто Кабмін отримає повноваження вирішувати, чи не потрібно зменшити площу, чи взагалі скасувати статус ботсадів, дендропарків та парків-пам’яток загальнодержавного значення.
Штучні заповідні території – це ласий шматок для забудовників та іншого бізнесу. Наприклад, у Києві це Аскольдова Могила, парк "Нивки", парк Шевченка, обидва великих київських ботсади, Володимирська гірка, Маріїнський парк, Сирецький гай, Феофанія і багато чого іншого.
Забудувати заповідну територію – важко. А от скасувати або зменшити її площу для подальшої забудови – це вже простіше. Проблема у тому, що президент навряд чи підпише указ про скасування чи зменшення заповідних територій. Репутація, як-не-як. А от Кабмін, який часто ухвалює рішення кулуарно, без жодної прозорості – легко може скасовувати заповідні території.
По-третє, зміни законопроєкту стосуються і збільшення кількості органів, які можуть ухвалювати рішення про скасування заповідної території або про зміну її меж. Законопроєкт передбачає, що таке рішення ухвалюється органом, який утворив заповідну територію, а у випадку відсутності такого органу – органом, уповноваженим ухвалювати рішення відповідно до закону.
Але половина заповідних територій створена ще у минулому столітті, коли такі повноваження мали різні органи влади та самоврядування. Частину цих органів ліквідовано, а інші продовжують функціонувати, або є правонаступники. Така норма створить хаос у заповідній справі, а отже і можливість зловживати ним.
Зі створенням заповідних територій багато проблем, але наявність підпису президента – точно не одна із них. Навіщо тоді потрібно міняти те, що працює? Чому у народних депутатів виникла така недовіра до Президента України?
Що точно удосконалює законопроєкт, так це можливості для дерибану заповідних територій. Усуваються обидва запобіжники – погодження Міндовкілля та рішення президента. А враховуючи, що з облрадами часто можна "порішати", то і під загрозою ще й УСІ заповідні території місцевого значення, до яких президент стосунку не має.
На жаль, законопроєкт має високі шанси бути ухваленим. Але хочеться сподіватися, що інші депутати не голосуватимуть за відвертий дерибан заповідних об’єктів України. Тим паче, що природі України вже немало дісталося від окупантів.
