Як змінюються способи ведення війни – The Economist
Британський генерал й співголова глобальної консультаційної компанії з питань оборони Universal Defense and Security Solutions Річард Барронс пише у колонці для The Economist про те, як змінюються характеристики війни. Наводимо переклад тексту.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну є наочною ілюстрацією того, що природа війни ніколи не змінюється. Це аспект людського буття, який сьогодні є таким само ірраціональним, жорстоким, диким, безмежним і розчаровуючим, як і відтоді, коли людина вперше підняла палицю проти свого ближнього. Коли люди воюють, знаючи, що на кону їхнє особисте виживання — і доля їхніх сімей, спільнот і країн — немає непорушних законів чи меж, які б обмежували те, що робиться заради виживання і перемоги.
Так само слушно й те, що хоча природа війни не змінюється, її характеристики — те, як вона насправді ведеться — постійно трансформуються відповідно до обставин, технологій і мислення. Сьогодні це мислення здебільшого про те, як застосувати цифрові технології з цивільного сектору для створення нових способів діяльності та організації в умовах конфлікту. Деякі аспекти війни в Україні здаються знайомими, інші змінюються зі швидкістю інновацій під тиском обставин.
Одна з констант полягає в тому, що великі війни, де на карту поставлено виживання країни і її спосіб життя, можна виграти завдяки мобілізації громадянського суспільства. Його кістяком і авангардом будуть регулярні збройні сили. Але чисельність, необхідну для ведення бойових дій на фронтах протяжністю в сотні кілометрів протягом багатьох років, можна отримати, лише одягнувши значну частину цивільного населення у військову форму. Ці зусилля супроводжуються мобілізацією промисловості та всієї економіки на підтримку війни. Врахуйте, що цьогоріч Владімір Путін виділив 30% російського бюджету на оборону, безпеку та правоохоронну діяльність. Ці 9 трлн рублів ($143 млрд) є величезним збільшенням у порівнянні з минулими роками.
Інша постійна тенденція: в боях за територію все ще домінує артилерія, яка несе смерть і руйнування в радіусі близько 30 км. Артилерія є важливим підкріпленням для танків і піхоти, коли вони ведуть вогонь і рухаються для захоплення й утримання позицій. Це так само актуально зараз в Україні, хоча і з кращим оснащенням, як це було в День "Д" у 1944 році. Успіх також залежить від того, як повітряна сила (бомби й ракети, що доставляють літаки та гелікоптери) може нав'язати раптові та вирішальні результати на землі, і як протиповітряна оборона може запобігти цьому. Це не те, що можуть зробити кібернетика чи високоточні ракети. Ідея про те, що кібернетичні нововведення відсунуть убік літаки, танки та гармати як застарілі засоби воєнної потуги, завжди межувала з фантастикою. Такі країни, як Велика Британія, які скоротили витрати на звичайні збройні сили, щоб оплатити кіберпрограми, тепер бачать, що вони потрібні разом.
В Україні ж сучасні технології внесли величезні зміни в характеристики війни. Використання супутникових знімків для бачення і визначення місцеперебування позицій ворога з космосу зробило війну в Україні, по суті, прозорою. Це сталося завдяки даним, отриманим як з дорогих, потужних геостаціонарних військових супутників, так і з дешевих комерційних низькоорбітальних супутників і безпілотників. Поєднання космічного потенціалу і поширених даних з відкритих джерел означає, що більше неможливо непомітно переміщати велику кількість військовослужбовців армії, флоту чи повітряних сил. Російське вторгнення відстежувалося в найдрібніших деталях за кілька місяців до його початку і відстежується дотепер.
Тим часом доступ до інтернету на полі бою (який в Україні забезпечує Starlink Ілона Маска) через безліч пристроїв, а також штучний інтелект і обсяг і швидкість передачі даних завдяки хмарним обчисленням — все це робить свій внесок у боротьбу і допомагає визначити, хто має перевагу. Starlink дозволяє кожному українському солдату отримати доступ до централізованої загальної картини ситуації на землі. Більшість підрозділів мають принаймні один термінал. Увесь цей масив об'єднує всі доступні способи ідентифікації та визначення місцеперебування цілі — від спецпризначенців до безпілотників і фотографій з мобільних телефонів — з даними в хмарі за допомогою застосунків зі штучним інтелектом, які відсіюють цілі та визначають їхню пріоритетність і відповідні для їхнього знищення системи озброєння. Тепер цілі можуть оброблятися вдесятеро швидше, ніж будь-коли раніше.
Ще однією новою характеристикою цієї війни, попри всю постійну потребу в артилерії, є перевага високоточної зброї над основними військовими платформами, які домінували на полі бою понад 100 років. Кораблі, танки, літаки, великі логістичні бази, цивільна інфраструктура і штаби є більш вразливими, ніж будь-коли раніше. Радари й високоточні ракети означають, що найшвидший реактивний літак або крилату ракету можна збити за кілька сотень кілометрів. Можна влучити не лише в конкретну будівлю, а й у конкретне вікно. Це можна використовувати для зменшення шкоди для цивільного населення. Але немає сумнівів, що Росія свідомо використовує високоточні ракети для ураження лікарень та інших цивільних будівель.
Високоточні технології також означають, що військова техніка, яка до цього часу домінувала, наприклад, танки й артилерійські гармати, є набагато вразливішою і тому порівняно менш ефективною. Наприклад, надані американцями HIMARS виснажують здатність Росії перекидати артилерію і боєприпаси. Звісно, танки все ще можуть здобувати перемоги в ближніх боях. Але високоточні технології дають можливість знищити основні системи озброєння, логістику і резерви противника ще до початку ближнього бою.
Перевага точності є настільки важливою новою характеристикою війни, що вона може визначити її результат в Україні. Переможцем може стати той, хто виграє гонитву за дешевими, точними технологіями. Ані Росія, ані Україна не мали запасів ракет, необхідних для підтримання початкової інтенсивності їхнього використання протягом більш ніж кількох місяців. Жодна зі сторін не має промислового потенціалу для швидкого нарощування виробництва ракет, щоб задовольнити попит. Тому замість них розгортаються високоточні дрони. Іранський Shahed-136, що постачається до Росії за ціною $20 000 за одиницю, набагато дешевший, ніж $1 млн, який можна заплатити за крилату ракету (хоча Росія теж намагається купувати ракети). Такі безпілотники можна виготовляти швидко й у великій кількості. Та сторона, яка зможе наростити постачання дорогих ракет і водночас масово виробляти дешеві безпілотники, дістане перевагу. А світові збройні сили спостерігатимуть за тим, якою виявиться виграшна комбінація.
Війна в Україні є демонстрацією того, як змінюються характеристики конфлікту в XXI столітті. Щоправда, воюють не США і Китай з їхньою наддержавною силою і технологіями. Але з погляду високих ставок і швидкості конкурентних інновацій, це все одно приголомшує. Те, що відбувається в Україні, стане орієнтиром для того, як країни готуються до наступного великого конфлікту і ведуть боротьбу з ним.
