Як підвищити якість освіти під час війни, коли МОН на "дистанційці" від проблем (ПОГЛЯД)
Журналістка Іванна Коберник пише про проблеми освіти під час війни. Далі пряма мова.
Готуючи матеріал про те, якою була шкільна освіта Херсоні під час окупації, я з’ясувала багато речей. Але ось що найбільше мене вразило.
Родинам, які перебували в окупації, щоб залишитися в українській системі освіти на сімейній формі навчання, треба було власноруч написати заяву, вказати персональні дані батьків і дитини, і скрін цієї заяви надіслати класному керівнику.
Класному керівнику, який ви не знаєте де — на підконтрольні території чи на окупованій. І відповідно не знаєте, кому в руки потраплять ці дані: чи не окупантам, які вимагають, щоб всі діти пішли в школу за російською програмою, а в разі незгоди — погрожують позбавити батьківських прав і відібрати дітей.
Ще раз — Міністерство освіти і науки й українська система освіти загалом не придумали жодного способу, як залишати дітей в українській системі освіти, не наражаючи їх на небезпеку.
Ясно, що від МОН Шкарлета цього чекати марно, думаю, треба стукати в Мінцифри Федорова: щоб придумали якийсь спосіб реєстрації дітей, який не вимагав би від тих, хто залишається в окупації й хоче вчитися в українських школах, ризикувати життям і здоров’ям.
Я вперше сказала це. Те, про що я говорила місяць тому, про перевантаження дітей, які за кордоном вчаться за двома програмами — місцевої школи та української — пройдений етап.
Проблема в іншому, значно масштабніше і глибше. Постійні тривоги та тривалі відключення світла, які з великої імовірністю триватимуть всю зиму, не дають нормально дітям можливості вчитися навіть онлайн і призведуть до ще більших освітніх втрат українських дітей.
Якщо нас цікавить якість освіти, а не цифри у звітах, скільки дітей вчаться в українських школах — треба думати про адаптаційні, компенсаційні, інтеграційні — називайте як хочете — класи. Треба починати щось робити з цим загальнонаціональним страхом «втрачати рік». Куди страшніше мати формально переведених до наступного класу дітей, які не мають знань.
Якщо нас цікавлять освічені діти — нам на виході потрібна нормальна діагностика і чесне надолуження пропущеного. І перегляд загальнонаціонального страху і стереотипу «нема нічого страшнішого в школі, ніж залишитися на другий рік».
Є ситуації, коли це може бути на краще. Але для цього треба готуватися і дуже багато що змінити. Насамперед у головах людей.
