Визволення Херсона – черговий тріумф української стратегії "тисячі бджолиних укусів", – WP

Херсон є центром однієї з чотирьох областей, які "анексував" президент Росії Путін. 30 вересня він проголосив, що ці регіони будуть "російськими назавжди". Лише через 40 днів росіяни пішли з Херсона. Назавжди – це вже не те, що раніше.

Це свідчить про те, що навіть сам Путін не сприймає серйозно ідею про те, що Херсон коли-небудь був частиною Росії. Чи може хтось уявити собі, що російський диктатор так легко відступив би, якби українці перебували на околицях справжніх російських міст, таких як Бєлгород чи Вороніж? Звичайно, ні. Він би наказав своїм військам битися до останнього і, можливо, навіть застосував би ядерну зброю.

Хай що б говорив Путін, Кремль не розглядає втрату Херсона як втрату власне російської території.

Мешканці Херсона святкували своє визволення, як парижани в 1944 році. Навіть у найтемніші дні російської окупації – вся жорстокість якої розкривається лише зараз – херсонці рішуче чинили опір спробам перетворити їх на росіян. Видання "Нью-Йорк Таймс" писало, як вчителі однієї зі шкіл проігнорували нову навчальну програму, яка передбачала заучування російського гімну, і натомість щоранку потайки вітали учнів "Слава Україні!"

Одним словом, претензії Путіна на управління українською територією є фікцією. Як французи й американці у В'єтнамі чи радянські війська в Афганістані, російські солдати не контролюють анічогісінько, окрім дальності дії їхньої зброї. Вони не можуть заручитися підтримкою населення, а їхня незаконна окупація навряд чи триватиме довго, зважаючи на їхню військову недолугість.

Водночас відступ з Херсона був одним з найвдаліших маневрів російської армії. Їм вдалося уникнути бійні, коли їхні війська переправлялися через Дніпро на східний берег. Але, як сказав Вінстон Черчилль після Дюнкерка: "Війни не виграються евакуаціями".

Читайте також: Стратегія "тисячі бджолиних укусів". Українці майстерно застосовують непрямий підхід у війні

Те, що українці змусили росіян відступити, є ще одним підтвердженням їхньої стратегії "укусу тисячі бджіл" – того, що британський стратег Безіл Лідделл Гарт назвав "непрямим підходом", а австралійський генерал у відставці Мік Раян – "стратегією корозії". Цього літа росіяни зазнали масових втрат на Донбасі в результаті лобових атак у стилі Першої світової війни. Українці, навпаки, мінімізували власні втрати, зосередивши свою вогневу міць на логістичних лініях і командних центрах, щоб підірвати боєздатність росіян.

Читайте також: Як ЗСУ "роз'їдає" російську армію, застосовуючи "стратегію корозії"

Головною зброєю в цій кампанії виснаження стали надані США високомобільні артилерійські ракетні системи M142 HIMARS. Хоча боєголовки їхніх ракет занадто малі, щоб зруйнувати мости, пише Інститут вивчення війни, українці спритно використовували численні удари, щоб зробити мости через Дніпро непридатними для використання – а потім націлилися на росіян, які намагалися відремонтувати мости або побудувати понтонні замінники. Ця тактика зрештою призвела до того, що росіяни не мали іншого вибору, окрім як відступити.

Ракетні системи M142 HIMARS. Фото: Генштаб ЗСУ

Тепер українці намагатимуться застосувати подібну тактику для послаблення російських гарнізонів на решті території Півдня і Сходу України, зокрема в Маріуполі, єдиному великому місті, окрім Херсона, захопленому з початку цієї війни. Це буде нелегким завданням, тому що російські лінії комунікацій зараз компактніші й ближчі до складів постачання в самій Росії та окупованому нею Криму. Україна поки що не може досягти Криму з HIMARS (дальність дії наданих США ракет до цих систем – близько 80 км), а Вашингтон не дозволить застосовувати HIMARS на території РФ.

Українцям потрібна зброя більшої дальності, але навіть без неї вони не можуть дозволити собі зупинитися на зиму, як армія Джорджа Вашингтона у Веллі-Фордж. Росії потрібен час для підготовки й оснащення 300 000 призовників, яких вона, як стверджує Кремль, мобілізувала. Українці не можуть дозволити їм розкіш переозброїтися для весняного наступу. ЗСУ мають продовжувати наступ, попри сніг і холод.

Механізоване пересування по замерзлій землі легше, ніж у брудних умовах пізньої осені. Але зимові операції все ще важкі й винагороджують ті війська, які мають високий бойовий дух – тобто готові терпіти труднощі заради перемоги. На щастя, українці, які воюють, щоб захистити свою землю, мають у цьому плані рішучу перевагу над пригніченими й невмотивованими російськими солдатами – так само як фіни під час Зимової війни 1939–1940 років.

Розмови про врегулювання конфлікту видаються, на жаль, передчасними. Угода може бути укладена хоч завтра, якщо Путін погодиться вивести російські війська з української території. Але поки він цього не зробить, війна триватиме – з подальшими перемогами України.