Перемога України – це мир для всієї Європи. Заходу слід уже думати про подальші гарантії безпеки і відбудову країни, – The Economist
Стабільна та успішна Україна – запорука безпеки в Європі. Заходу слід активніше вкладатися у відбудову України й вже зараз вибудувати план на довгострокову підтримку України після її перемоги у війні з Росією.
Про це пише The Economist.
Уявіть собі Україну-переможницю у 2030 році. Це демократична країна, яка готується до вступу в Європейський Союз. Відбудова майже завершена. Економіка швидко зростає, вона досить прозора і різнобічно розвинена, щоб тримати корумпованих олігархів на відстані. Все це підкріплено міцною українською безпекою. Захист від нового вторгнення залежить не від доброї волі Кремля, а від усвідомлення того, що нова російська агресія ніколи не матиме успіху.
Сьогодні, коли пошматована російська армія, схоже, відступає від Херсона на півдні, кінець бойових дій все ще здається далеким. Але новина про те, що Україна та її партнери починають окреслювати свої погляди на майбутнє, має сенс, тому що найближчі місяці визначать, що буде можливим наприкінці десятиліття.
Це означає, що потрібно думати про те, як відбудувати післявоєнну Україну, і про гарантії безпеки, необхідні для стримування майбутніх загарбників.
У минулому західні лідери мудро наполягали на тому, щоб Україна сама визначила свої цілі. Українці гинуть у конфлікті за право суверенних країн вирішувати своє власне майбутнє. Якщо їм нав'язують мир, він навряд чи буде тривалим. Однак західні прихильники України також мають свої інтереси на кону. Якщо війна загостриться, вони можуть бути втягнуті в неї. Якщо Росія не дасть Україні перемогти, створивши неспроможну державу на її західних кордонах, Путін або його наступники загрожуватимуть безпеці всього Північноатлантичного альянсу.
В України також є резон поділитися з НАТО своїми планами на майбутнє. Зараз Захід "керує" війною за допомогою зброї та грошей, прискорюючи постачання новітніх озброєнь, коли Україна зазнає труднощів, але водночас уникає надання літаків і боєприпасів великої дальності, побоюючись, що війна зайде занадто далеко.
Але Україна має бути більше партнером і менше прохачем.
Ще одна причина для України працювати разом зі своїми союзниками полягає в тому, щоб на майбутнє закріпити західну підтримку, особливо в США. Ніщо не може гарантувати підтримку наступного президента США (наприклад, Дональд Трамп не є прихильником України). Але успішний, врегульований план щодо війни та її наслідків є найкращою наявною гарантією подальшої підтримки.
Такий план має містити чіткі рамки для відновлення країни. Український народ повинен відновити своє зруйноване життя. Понад те, якщо економіка України не втримається на плаву, це означатиме й занепад демократії.
Наслідки обстрілу Миколаєва у ніч на 11 листопада. Місто постійно обстрілюють росіяни. Фото: ДСНС
Донори на зустрічі в Берліні в жовтні спробували накреслити план відновлення України та оцінити його вартість. За їхніми підрахунками, латання країни, поки тривають бойові дії, які можуть тривати ще три роки, коштуватиме десятки мільярдів доларів. Початкове відновлення, яке триватиме ще два роки, може обійтися у 100 мільярдів доларів. Третій етап – план Маршалла для України, який, ймовірно, коштуватиме ще більше – буде спрямований на розбудову економіки, придатної для вступу до ЄС.
Очевидно, що такі плани вимагають величезних обсягів капіталу від інвесторів приватного сектору. Кілька десятків урядів та багатосторонніх кредиторів будуть залучені до створення підґрунтя для залучення грошей ззовні. Якщо їхні гранти та кредити будуть розкрадені олігархами, країна зазнає поразки. Тому Україна та її прихильники мають використати національну мету, викувану у війні, щоб надати антикорупційним групам вплив на те, як витрачаються гроші.
Якщо Україна хоче процвітати, вона також потребує безпеки. Щоб бути життєздатною, Україна має зберегти свій вихід до Чорного моря. Багато людей зосереджуються на тому, скільки землі відвоює Україна, але Путін має зазнати однозначної поразки. Однак, окрім цього, перемога України буде залежати як від стану її демократії, так і від розміру її території.
Коли бойові дії припиняться, Росія продовжить швидке переозброєння.
Тому уряд у Києві потребуватиме західних гарантій безпеки, більш надійних, ніж ті, які вражаюче не змогли стримати Путіна у 2014 році і, знову ж таки, на початку цього року. Членство в НАТО було б золотим стандартом, за яким російський напад на Україну вважався б агресією проти всього альянсу. Але США і багато союзників не бажають йти на прямий конфлікт з Росією. Та й Туреччина, яка все ще зволікає з членством Швеції та Фінляндії, може чинити опір.
Більш правдоподібна альтернатива, висунута у вересні українським урядовцем і колишнім генеральним секретарем НАТО, змодельована на основі відносин США з Ізраїлем. Київський договір про безпеку передбачає павутину чітких юридичних і політичних зобов'язань між Україною та її союзниками. Деякі країни зобов'язуються надати військову, фінансову та розвідувальну підтримку в разі нового нападу Росії, інші – запровадити санкції. План також передбачає інвестиції в передачу озброєнь і в оборонну промисловість України, які мають бути стабільними протягом десятиліть.
Не треба мати ілюзій: досягти цієї угоди буде важко. Однією з причин для занепокоєння є стан західної оборонної промисловості, яка була занедбана після розпаду Радянського Союзу. Їй може бути важко підтримувати постачання зброї та боєприпасів в Україну, поки тривають бойові дії, не кажучи вже про те, щоб випередити Росію, яка переозброїться після закінчення війни. Роботу з нарощування виробництва зброї слід розпочати негайно, створивши конвеєр замовлень і раціоналізувавши закупівлі.
Україна і Чехія домовилися про 50 проєктів для посилення ЗСУ, зокрема створення спільного оборонного кластера. Фото: ОП
Інше занепокоєння полягає в тому, що Захід може не мати достатньої потуги. Опитування республіканців в Америці та виборців у Східній Німеччині, антивоєнні протести в Римі та Празі свідчать про те, що підтримка України не може сприйматися як щось само собою зрозуміле. Уряди в усьому світі мають обмежені запаси грошей та уваги. США має й інші пріоритети, наприклад, у стримуванні Китаю у Тихоокеанському регіоні. Після десятиліть, коли Європа віддавала свою безпеку на відкуп Сполученим Штатам, вона ледве почала рахуватися з додатковими обов'язками, які вона має взяти на себе.
Захід має побачити, що витрачання багатьох мільярдів доларів для України є не актом благодійності, а актом самозбереження.
Протягом останніх десятиліть Росія розпочинала війну на своїх кордонах кожні кілька років. Путін розглядає сьогоднішній конфлікт як зіткнення цивілізацій між Росією та Заходом. Половинчаста підтримка України з боку Заходу не заспокоїть російського диктатора і не призведе до відновлення відносин з Росією, на що сподіваються деякі європейці.
Навпаки, це переконає його в тому, що Захід занепадає і є вразливим. Якщо Путін перетворить Україну на неспроможну державу, то наступними об'єктами його агресії стануть країни-члени НАТО. Мрія України про перемогу забезпечить тривалий мир для її 43-мільйонного населення. Це також забезпечить мир для незліченної кількості людей по всій Європі.
