Том Купер: ми бачимо "наживо" параліч російських військ, а в Росії настав Bardak time

Аналіз опубліковано 18 вересня.

СТРАТЕГІЯ: Путін-СИСТЕМИ

Поки кремлівський дурник по самі вуха занурився в прийняття тактичних рішень на передовій в Україні й ніхто не наважується приймати рішення без нього:

велика кількість західних експертів або самі не розбираються у ситуації, або не наважуються озвучувати його [Путіна] невдачі (принаймні, поки не «матимуть беззаперечних доказів»), а отже, вони не звинувачують Путіна (або не розуміють, навіщо це робити), в той час як,

російський мейнстрім і соціальні медіа переповнені звинуваченнями «командирів і представників влади», кого завгодно, але не Путіна: мало хто наважується звинувачувати шойгу та герасимова (тобто мінооборони та генштаб); хтось скаржиться на спецслужби (ГРУ і ФСБ); головним чином, звинувачують командирів нижчого рівня, але нікого конкретно.

…ось чому ми все ще регулярно чуємо історії про «Путіна, який звільнив своїх командирів», хоча, звісно, він нічого такого не робить; і це геть не дивує. Чому б йому таке робити? Впродовж 22 з гаком років на всі ключові посади в економічній та управлінській сфері Путін призначав своїх фаворитів. Після призначення вони можуть зловживати суспільним багатством і бути настільки корумпованими, наскільки їм заманеться, збагачувати себе, свої родини та друзів, як завгодно, усувати суперників будь-яким зручним способом, і будь-що інше. Вони такі ж недоторканні, як і Путін; вони понад законом, поки виплачують Путіну його частку та/або надають підтримку, коли він її потребує.

Не дивно, що під час російського (повторного) вторгнення в Україну ситуація дійшла до того, що польові командири звіряють всі свої рішення з Путіним. Таким чином вони ощасливлюють Путіна («він все контролює»), але, і головне, захищають свої дупи: бо можуть мародерити та евакуювати награбоване до росії, а як щось піде не так на фронті… [скажуть] "рішення приймав не я".

Башта російського танка. Це фото добре ілюструє поточну ситуацію на фронті

БИТВА ЗА ДОНБАС

Через цю «систему Путіна» і — на даний момент уже доведену — путінську військову імпотен... некомпетенцію, нам немає чого дивуватися, що бачимо «наживо» (хоч і не по телевізору, а в соцмережах): цілковитий параліч збройних сил рф, приватних військових компаній (як «вагнер» чи «редут») і сепаратистських військ на полях битви в Україні.

На сході Харківщини залишки 20-тої загальновійськової армії зазнають постійних ударів по своїх штабах та інших важливих точках. Бійці, здається, не дуже розуміють, у чому насправді полягає їхнє завдання: встановити нову лінію фронту вздовж річки Оскіл чи відходити на нові оборонні рубежі — між Покровським і Сватовим у центрі?

На південному сході Харківщини 1-ша загальновійськова армія потрапила в пастку тієї самої дилеми: утримувати лінію фронту вздовж річок Оскіл і Сіверський Донець вона не може — але й досі не відступає. Росіяни вчора вже втратили Ярову на схід від Святогірська, але далі на північ і на південний схід іще тримають позиції. Насправді це Путін та інші російські шовіністи-ілюзіоністи наполягають на утримуванні «Красного» Лиману будь-якою ціною — хоч на даний момент у цьому абсолютно немає сенсу. Утім, росіяни досі там.

...тим часом луганські й донецькі сепаратисти такі приголомшені подіями навколо, що до них ніяк не дійде: Путін послідовно використовує їх як гарматне мʼясо. Рештки сепаратистських формувань утримують Кремінну, Лисичанськ і Золотарівку, ба навіть контратакують у Білогорівці. Найактивніше вони разом із покоцаними ПВК досі штурмують Бахмут зі сходу та півдня — попри те, що за минулі два місяці зазнали тут невдач уже кілька сотень разів.

Трохи в шоці перебуває і «славнозвісний» Третій армійський корпус: спочатку його командування зі здивуванням почуло, що солдатів кинуть на заміну, а не підкріплення (ну бо справді, чого б це Путіну перейматися такими дрібницями, як закінчення контракту російських бійців іще 20-24 серпня — а чи стане в когось сміливості нагадати про цей факт цареві?), а потім це командування ще більше здивувалося, коли почуло про рішення розпорошити нові сили по широкій території: тепер фоточки і відосики від бійців корпусу робляться скрізь: від Купʼянська на півночі й аж до Вугледарського району на півдні, а тим часом західні експерти сушать собі голову, хто ж командує яким формуванням росармії в якій частині України...

Воістину, у Росії настав Bardak time... [неперекладна гра слів:) — перекл.]

Звісно, хтось нудний може спробувати зіпсувати всім свято і сказати, що самозаспокоєння на основі створених ілюзій — не дуже добра ідея. Таким грішать українці, коли пишуть, ніби вишестоящі органи в москві перестали присилати в Україну нові підрозділи: насправді поїзди з волгограда і ростова-на-дону везуть свіжі формування росармії та ПВК, а також боєприпаси в Луганськ, а звідти у Сватове (тут центральний автовокзал нещодавно HIMARS-нули і перетворили на купу будівельного сміття), Красноріченське, Рубіжне і Старобільськ. Один підрозділ, що обслуговує С-300, привезли аж із самого Санкт-Петербурга. Вочевидь, після прибуття в Україну цим військам найчастіше і найперше дають завдання споруджувати фортифікаційні споруди. Але декого ці факти не дуже цікавлять...

Загалом, якщо і можна сказати щось напевне, так це те, що Путін вирішив створити нову лінію фронту десь на північний захід від колишньої лінії розмежування. Питання тільки, де саме?

На завершення розмови про росіян скажу дещо прямо. Я не часто таке роблю (і задоволення від цього не отримую), але, що цікаво, кілька знайомих росіян запитали в мене — непрямо — чи може таке бути, що росармія й справді втратила в Україні «більш ніж 50 000» солдатів від лютого по серпень... Як сказано в цьому документі:

Логіка розрахунків... гм... «проста»: якщо вишестоящі органи в москві заплатили загалом 361,9 мільярдів рублів сімʼям загиблих, а кожна сімʼя отримує 7,4 мільйони рублів... значить, на 25 серпня ЗС рф таки втратили в боях близько 50 000 загиблими.

Зі своєю любовʼю до сарказму не можу втриматися від двох спостережень:

Ні, ми не можемо судити про втрати росіян за такими «клаптиками паперу», хай би які вони були автентичні. «Базовий принцип №1» «системи Путіна» полягає в тому, щоб збагачуватися коштом держави. А отже, ніхто не може сказати, які суми «компенсацій» осіли в кишенях... когось із шеренги керівників. Насправді місцева «влада» має інтерес у тому, щоб «заявляти про втрати» — бо це буде свідчення, що вона «дуже старається» (знаходити і набирати добровольців), навіть якщо насправді робить усе те саме, що й завжди: набиває собі кишені з держбюджету.

Як і всі інші, ті мої знайомі росіяни запитують мене тільки про втрати ЗС РФ. Ні на росії, ні на Заході нікого анітрохи не колише кількість втрат серед сепаратистів і бійців ПВК... А ще нікому немає діла до того факту, що оскільки це «(триденна) спеціальна військова операція», а не «війна», то її учасники — принаймні за законом — не матимуть прав і привілеїв «ветеранів війни»...

А значить, 50 000 офіційних російських військовослужбовців — це не всі втрати росіян в Україні від 24 лютого до 28 серпня 2022.

Але... зайняті тим, щоб гнути харамана про боротьбу росіян із «Америкою», а точніше, «збройними формуваннями НАТО» в Україні, росіяни навіть не усвідомлюють, як їм насправді пощастило: Захід досі не надав ЗСУ достатньо артилерії, щоб перевершити російську, а славнозвісні західні ППО ще навіть не близько до України (більше про це напишу найближчими днями). Так само росіяни не усвідомлюють, що в ЗСУ побільшало задач, які доводиться вирішувати одночасно: забезпечувати ротацію військ — одних спрямовувати в бої, а інших звідти забирати (щоб дати їм відпочити й реорганізувати); забезпечувати логістику на північно-східних звільнених територіях; тренувати нових бійців і заміну тим, хто вже воює, а ще відповідати на нові виклики... саме з цих причин ЗСУ поки не відвоювали Сватове, а то і Старобільськ.

Все це важливо, оскільки ні в кого не викликає сумнівів, що генерали рівня Залужного чи Наєва дуже добре знають, що найкращий спосіб прорвати ворожий фронт – це атакувати, доки ворог ще не окопався.

Відтак… чи, можливо, «натомість»… упродовж останніх кількох днів (читайте: від 14 вересня) підрозділи Східного воєнного округу зуміли визволити Дворічне та східний Куп’янськ (в цій частині місця «можлива геолокація» спецпідрозділу «Кракен») на північ від Осколу, а також – Студенок та Соснове в районі Святогірська; а ще українські частини з трьох боків оточили Лиман, закріпилися у Дібровному та Озерному й контролюють територію між Кремінною на півночі та Серебрянкою на півдні; цілком можливо, вони вже визволили Білогорівку та Спірне і – майже напевне – запхали ворога назад у Лисичанськ.

Якщо рухатися далі вниз [на південь – перекл.] уздовж колишньої лінії розмежування… росіяни заявляють, що на початку цього тижня захопили Другу Миколаївку та Майорськ у районі Торецька; українські сили підтверджують ці демарші, як і «регулярні» атаки на Авдіївку, проте заперечують будь-які територіальні втрати. А це означає, що Піски й далі «під питанням» – і то після стількох атак – й українці контролюють територію на північ від цього населеного пункту. Звісно, росіяни обстрілюють все довкола, «як божевільні».

Далі на південь російські сили продовжують панікувати через «велииииикий» наступ українців у районі Вугледара. Певно користуються принципом «краще ми будемо показувати, що знаємо їхні плани, – бо хто зна, може ми й правильно думаємо – ніж вони нападуть і завдадуть нам болю…».

Артилерія ЗС рф майже постійно обстрілює українські позиції між Гуляйполем та Великою Новосілкою. До речі, про «дивовижну», «масштабну контратаку» Третього АК в районі Кам’янки (на південь від Запоріжжя) писали на початку цього місяця всі російські соцмережі….

…. але її, знаєте, не було, й тому відповідні звіти були швиденько заметені під килим…. ай-яй-яй…

ХЕРСОН

Хоча багато хто наполягає, що російські війська в Херсонській області «оточені», «відрізані» від постачання тощо, але, хоч як мені прикро, це не так. Що ще важливіше: схоже, український наступ досі не вражає ні Путіна, ні командування 49-тої загальновійськової армії та XXII армійського корпусу. Мало того, що пороми в районі Антонівського автомобільного мосту все ще працюють, так до Нової Каховки минулого тижня повітряні сили рф доставили секції нового, збірного (так званого «SARM»), мосту; шлюз дамби засипали землею та щебенем, а потім побудували поверх нього новий міст.

Іншими словами: винахідливість військових інженерів залишається захоплюючою темою, і Путін рішуче налаштований «залишити там» свої війська... так чи інакше.

Хоча дехто все ще наполягає, що український наступ у цій області був чимось на кшталт «відволікання» від «основних зусиль на сході» й українські сили, без сумніву, справді сповільнилися минулого тижня, проте тут і далі тривають бої. Однозначно, на північній ділянці лінії фронту в цій області вже більше тижня «тихо» і проходить вона приблизно від Інгульця на заході до Дніпра на сході, по цій лінії:

Арханкельське: бої
Коприка: російський контроль
Нововоскресенське: бої
Біляївка: російський контроль
Шевченківка: російський контроль
Золота Балка: бої

Наразі я не маю чіткого уявлення, як росіянам вдалося відкинути 128-му гірську бригаду з Золотої Балки, а також з Михайлівки та «декількох місць південніше», але так воно і є.

У центрі [району] воюють, мабуть, не тільки «Америка і НАТО», а й український «фольксштурм [народне ополчення – перекл.] та жінки 5-тої й 6-тої хвиль [мобілізації]», надзвичайно небезпечні для ВДВ. Врешті-решт, 17-тій танковій і 35-тій морській бригадам за останні кілька днів таки вдалося розширити свій Інгулецький плацдарм. Після перемоги в перегонах у напрямку Чкалового вони звільнили Безіменне, Малу Сейдеминуху та Новогредневе. «Оспорюються» Красносільське та Чарівне.

Загалом це, безсумнівно, «мінімальний прогрес» (і цивільне населення поки не може повернутися), але це свідчить, що оборонні можливості залишків приблизно 7–8 батальйонних груп ВДВ, що їм протистоять, обмежені (наскільки я знаю, йдеться про відновлену 11-ту бригаду ВДВ, 76-ту, 98-му та 106-ту дивізії ВДВ, 64-ту мотострілецьку бригаду та 127-му мотострілецьку дивізію).

При цьому найактивнішою ділянкою цього фронту залишається південна. Вже кілька днів ходять чутки, що 28-ма механізована звільнила Киселівку, так сильно потрощивши донських козаків 33-тьої мотострілецької, що її залишки були відведені на схід від Дніпра. Підтвердження цьому досі немає: можливо, росіяни відійшли з того чи іншого опорного пункту уздовж траси М14, і цілком ймовірно, що деякі з них або навіть усе село кілька разів переходили з рук в руки. Але, наскільки я знаю, у Киселівці тривають (гарячі) бої та її насправді не «звільнено».

Північніше звідти, після того, як два тижні тому захопили Шмідтове, оперативні групи морської піхоти України та 24-та механізована здійснили рейд на численні російські опорні пункти: наприклад, у Великопіллі, Суворому, Сонячному та Наддніпрянському (всі вони розташовані вздовж Інгулця). Це не означає, що якісь з цих населених пунктів були звільнені, але це сіє хаос у логістиці росії та змушує їх відводити все більше артилерії на східний берег Дніпра.

Врешті, українські ССО за підтримки 28-мої механізованої увійшли до Софіївки, що на узбережжі, таким чином або оточивши БТГр ВДВ у Широкій Балці та Станіславі, або змусивши її відійти.

З оригіналом можна ознайомитись за цим посиланням, а повний переклад розміщено на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.

стратегія хід війни тактика контрнаступ зсу