Том Купер: чомусь на Заході нікому не спадає на думку розв’язати проблему з газом, надавши Україні достатньо зброї для перемоги до зими

Про поточну ситуацію на фронті

Я не бачу, щоб росіяни проводили широкомасштабні наступальні операції. Зараз їхні сили здебільшого концентруються на півдні, особливо в районі на південь від Запоріжжя. Вони стягнули туди п’ять-шість батальйонних тактичних груп ВДВ. Відновлюють 76-ту гвардійську десантно-штурмову дивізію. Привезли 106-ту дивізію ВДВ. Тобто вони перекинули туди як мінімум дві дивізії. А ще розширюють дивізіон важкої артилерії.

Питання у тому, як вони хочуть їх використовувати? Війська ВДВ не дуже підходять для оборони. Вони краще навчені та організовані для наступальних операцій. Але я не бачу, щоб вони зараз починали якісь великі наступальні операції. Вони збираються проводити багато локальних пробних контратак, багато розвідувальних операцій, щоб тримати українців у напрузі та нашкодити українському контрнаступу. Але поки я справді не бачу, щоб росіяни планували проводили будь-які серйозні атаки чи наступальні операції протягом наступних одного чи двох місяців. Їм потрібен час для вербування нових бійців, в процесі цього у них виникають проблеми, і це теж забирає час.

Насамперед вони зайняті відновленням батальйонних тактичних груп: із двох-трьох розбитих БТГ створити одну нову. Стягують війська для підкріплення, набирають нових добровольців. А потім перегруповують і тренують. Вони втратили багато молодших офіцерів, лейтенантів і капітанів, тому зараз готують нових за прискореним графіком, протягом усього лиш місяця. Їм не вистачає командирів рот, командирів ескадрилій тощо. Це все вимагає часу: треба принаймні від 4 до 8 тижнів, щоб навчити старшого сержанта. Ось чому я не бачу, щоб вони готувалися до атаки, скажімо, у серпні.

Я не впевнений, що вони збираються атакувати чи спробувати дійти до Запоріжжя з півдня. У них просто замало сил для цього. Навіть якщо вони розмістять десять БТГ і ті будуть більш-менш цілі — наприклад, на 80-90% їхньої звичної чисельності, це все одно занадто мало, щоб прорвати українські позиції та дійти до Запоріжжя. Загалом замало, щоб наступати на такі великі міста. Тоді який сенс це робити?

З іншого боку, вони можуть спробувати обійти стару лінію фронту на Донбасі з півдня і, наприклад, дійти до Авдіївки із заходу. Це мало б трохи більше сенсу. Але знову виникає питання, чи вистачить у них сил? Думаю, ні. Але це не означає, що вони не підуть в атаку. Ми маємо справу з кимось абсолютно ірраціональним. Путін вважає себе великим стратегом і військовим командиром, тому штовхає на безглузді дії своїх генералів, а вони штовхають підлеглих. Тож не виключено, що він збирається видати такий наказ. Але з військової точки зору у наступі (на півдні, — ред.) немає логіки.

Як довго росіяни можуть продовжувати боротьбу на західній частині Дніпра? Якщо Україна знищуватиме мости і склади, даватиме їм два-три дні на ремонт і знову в них влучатиме, то в росіян просто закінчаться запаси. Це може тривати тижнями, але потім дасть змогу атакувати. Тоді до Херсона буде легше дістатися із заходу, чи із півночі, чи звідки завгодно.

Багато людей вважають, що було б добре бити по мостах на південь від Запоріжжя, тих, які ведуть до Криму. Росіяни посилили там 58-му загальновійськову армію. Але, ймовірно, таку операцію Україні було б важко провести успішно. Тож те, що Україна робить зараз — найкраще і дуже перспективне рішення. Якщо українці продовжуватимуть тримати росіян у Херсонській області під тиском і перебивати лінії постачання, то це може змусити їх втекти, або здатися, або прийняти подібне інше рішення. Це зруйнує план Путіна щодо анексії й приєднання Херсонщини до Росії. Запобігти цьому надзвичайно важливо.

Фронт на Харківському напрямку виглядає замороженим. Я не очікую, що щось суттєво зміниться найближчим часом. У росіян є одна мотострілецька дивізія вздовж кордону, а на позиціях перед нею змішані луганські війська та кілька власних другорядних підрозділів. І це дозволяє їм тримати цю частину України окупованою. Вони задоволені, бо на більше у них немає сил і боєприпасів. З іншого боку вони знають, що українці не мають достатньо сил, щоб звільнити цю ділянку на кордоні. Вони називають цю частину України "розмінною монетою" й завдяки їй хочуть тримати Україну під тиском. Та ще й такі персонажі, як Путін, насолоджуються, вбиваючи мирних жителів Харкова та околиць.

Про контрнаступ ЗСУ і західну зброю

Якщо ви хочете розпочати наступ проти росіян, вам потрібно нейтралізувати російську артилерію. Щоб це зробити, вам потрібна краща артилерія та в більшій кількості, ніж у них. Очевидно, що зараз Україна цього не має.

Україні досі гостро бракує зброї на фронті. Фото: Генштаб ЗСУ

Далі, щоб захистити власну артилерію від російської артилерії, безпілотних літальних апаратів, авіаударів, потрібна система протиповітряної оборони. НАТО не поставило Україні жодної системи ППО. Ба більше, щоб просуватися, потрібні пересувні системи ППО, які можуть рухатися за артилерією. В Україні нічого цього немає. Наприклад, ви отримуєте 200 польських танків чи будь-чиїх інших, але цього недостатньо, бо під час наступу ці танки потраплять під удар російської артилерії. Власної артилерії в України недостатньо, щоб нейтралізувати російську. Тому це замкнене коло.

У НАТО немає системності постачання озброєння Україні. Це якісь випадкові постачання. Усі ці обіцянки (надання зброї від західних країн — ред.) — можливість для політиків сказати: "О, ми так багато зробили для України. Ми надіслали їм понтонні мости, БТРи, старі танки Т-72. Тому нічого скаржитися". Але Україні потрібна системна допомога, починаючи з артилерії, інструментів для її підтримки, як-от БПЛА, артилерійські радари. Після цього потрібна достатня кількість систем протиповітряної оборони, щоб охопити всі великі міста, принаймні основну стратегічну інфраструктуру: сховища нафти, масел і мастильних матеріалів, залізничні станції і тому подібне, а також захистити війська на передовій. І вже після цього потрібні понтонні мости, БТРи та інші речі, які ви зараз отримуєте. Звичайно, українці вдячні за будь-яку допомогу, і це чудово, але поки ця допомога недостатня і хаотична.

Звісно, ​українці пріоритезують напрямки, де застосовувати зброю, скажімо, як зараз на окремих ділянках на Херсонщині. Я навіть сподіваюся, що завдяки цьому ви зможете повернути Херсон у найближчі місяць-два. Але зброї все одно замало, і вона надходить занадто повільно. Це насправді абсурдна ситуація. Половина Заходу скаржиться на постачання російського газу, чи відсутність постачання, чи недостатнє постачання, але нікому не спадає на думку: "Як щодо того, щоб перемогти Путіна до зими, і ситуація вирішиться сама собою? Якщо допомогти українцям вивести російські війська з країни, повернутися на лінію з 2014-2015 років і сказати Путіну: ви тепер на стартовій лінії і зараз ми можемо говорити про зняття санкцій в обмін на постачання газу за минулорічними контрактами". Але на Заході до цієї думки ніхто не приходить. На війні немає часу. Треба швидко досягати своїх цілей, а не думати про те, що у мене ще є час. У вас немає 20 років, щоб вести війну.

Про стратегію росіян і приховану мобілізацію

Я вважаю, що всі ці історії про приховану мобілізацію в Росії та російську політику вербування добровольців — велике перебільшення. Це моя особиста думка. Якщо подивитися, наприклад, на російські приватні охоронні компанії, то в Росії їх 20 тисяч. У них 600 000 співробітників. Вони мають 300 000 військових у Росгвардії. Вони мають 40 000 військових в ОМОНі. У них 50 000 військових і воєнізованих приватних кампаній, таких як "Вагнер", "Редут" тощо.

Фактично вони вже мають достатньо мобілізованих військ. Проблема не у цьому, а в тому, щоб зберегти ці сили. Тому їм потрібні додаткові люди, щоб відправляти їх вперед, як гарматне м'ясо. Саме таких людей вони зараз намагаються вербувати. Чоловіків з частин, дуже далеких від Москви, або з так званих "Л/ДНР".

Вони кидають в атаку ці погано навчені війська, на які всім байдуже. Українці, звичайно, не можуть ігнорувати те, що на них йде величезна маса військ, тож відкривають вогонь. Таким чином росіяни дізнаються: "Саме тут українські позиції". І тоді накривають їх артилерією. І тільки тоді вони відправляють свої треновані війська.

Таким чином вони намагаються зберегти сили, бо втратили багато офіцерів. Особливо сепаратисти. Немає кому командувати взводами, ротами. Рота може мати 100-200 військових й вони не мають навіть лейтенантів, аби призначити їх командирами рот.

І, звичайно, російським збройним силам, сухопутним військам, зокрема, завжди не вистачало піхоти. Це почалося ще з часів реформ 2008-2010 років. Їхнім результатом було створення чисельних механізованих сил підтримки артилерії. Але для підтримки цього всього їм потрібно було багато екіпажів для танків, для БТР-ів. Ще більше сил потрібно, щоб утримувати всі ці війська. Отже, значно менше ресурсу залишилося для служби у піхоті. І тому, наприклад, типова батальйонна тактична група ВДВ має лише три роти, а дуже часто навіть не три, а лише дві. Це занадто мало. Тоді як в артилеристів, танкістів, у зенітно-ракетних підрозділах — приблизно п’ять-шість рот.

Їхня філософія полягає у тому, що їм потрібна велика вогнева сила для ведення війни. А це передбачає багато артилерії, танків, військ обслуговування й автоматично менше піхоти.

стратегія хід війни тактика