Путін збудував імперію приниження. Тож спроби Заходу «не принижувати» Росію хибні та програшні – Померанцев
Світ не може задобрити Росію поступками, якщо джерело приниження, від якого вона страждає, – це вона сама. Про це пише в статті для New York Times дослідник технологій інформаційного впливу письменник Пітер Померанцев, переклад якої наводить Zn.ua. "Тексти" публікують ключові тези матеріалу.
Померанцев наводить приклад села Ягідне на півночі України, яке було під російською окупацією на початку повномасштабної війни. Окупанти говорили місцевим жителям, мовляв, ми тут, щоб "захистити вас", і ми хочемо, щоб українці були "з нами, з Росією". В реальності «бути з нами» означало для Ягідного наступне: російські солдати зібрали 300 селян у погребі під школою і тримали там близько місяця, за цей час 10 людей померли.
«Я їздив у Ягідне всередині квітня, невдовзі після того, як його визволили українські війська. Це село - не рідкісний випадок жорстокості, яку Росія намагається виставити як братерство в Україні. Впродовж всієї війни «бути з нами» було синонімом звірств: масового бомбардування шкіл, житлових будинків і лікарень, а також зґвалтувань і страт цивільних. Це також синонім приниження», – пише Померанцев.
Він пояснює, що принизити когось – це застосувати свою силу проти когось, щоб змусити почуватися нікчемним і залежним від вас. Тому очевидно, що російська армія хоче принизити українців, відібравши у них незалежність і право ухвалювати власні рішення.
«Ця війна – це акт імперіалізму, це колоніальна війна, націлена знищити право на існування іншого народу і підкорити його. Але не йдеться про будівництво імперії в значенні холоднокровного плану територіального розширення і здобуття економічних ресурсів. Це лише черговий акт імперії приниження, яку збудував Владімір Путін», – наголошує автор.
Читайте також: Потрібен не лише військовий, а й інформаційний "Рамштайн", – Пітер Померанцев
За словами Померанцева, путінська Росія не має чіткої ідеології. Вона наповнена хаосом суперечностей, в якому поєднується радянська ностальгія і культурна зарозумілість, яка звеличує Російську імперію. Домінування російської етнічності й православного християнства якимсь чином може співіснувати з гордістю через національне і релігійне різноманіття країни. Росія – це «бастіон консервативних цінностей» з найвищим у світі рівнем розлучень. А телебачення Кремля намагається «роздмухати» кожен комплімент і примирливий жест з боку Заходу.
"Успіх Путіна на посаді президента РФ спирався на його здатності щодня принижувати росіян, а потім діяти так, ніби він розуміє їхній гнів і знає, куди його спрямувати: проти Заходу, проти України, проти будь-кого, крім Кремля.
Але коли сам Путін намагається пояснити, що Росія робить в Україні, він стрибає від пояснення до пояснення, які абсолютно різні. В червні він порівняв себе з Петром I у місії розширити російську територію. А іншим разом Путін стверджував, що «у нас не було іншого вибору», окрім як вторгнутися в Україну. То яка з причин справжня? Обидві і водночас жодна з них. Путін любить грати за обидві сторони в драмі приниження: від киплячої образи російського обивателя до зверхнього наслідування Петра I. Це дозволяє йому апелювати до глибокого відчуття російського приниження, яке Кремль сам завдав своєму народу, а потім намагатися компенсувати його. Це вистава, яка розгортається в циклі між приниженням і агресією. Вона визначає суть життя в Росії. І тепер почався акт про Україну", – пише Померанцев.
Читайте також: Пітер Померанцев. Україна – наше минуле і наше майбутнє
Він зазначає, що жити в путінській Росії означає страждати від щоденного приниження з боку екстрактивного класу, який відбирає гроші та життя свого ж народу. В цій системі навіть олігархам доводиться жити у невизначеності й боятися, що хтось з оточення Путіна може просто завтра відібрати у них все. Культура приниження в’їлася глибоко в суспільство. Сексуальні домагання – це звична справа. У 2017 році влада декриміналізувала домашнє насильство проти жінок і дітей. Жорстока дідівщина поширена в армії. Батько в кремлівській «сім’ї», звісно ж, авторитарний. Більш ніж три чверті росіян вірять, що їхній країні потрібна «сильна рука» у владі.
У 2014 році, окупувавши частину Донецької та Луганської областей, Росія влаштувала на цій території «радянський Дісмаленд» з піонерами, пропагандистськими парадами з прапорами СРСР. Цього разу Росія повторює в Україні радянські масові депортації, арешти, знищення інтелектуалів і активістів, які підтримують український суверенітет.
«Приниженому народу може бути важко уявити майбутнє, якщо його змушують знову і знову переживати старі травми. Кремль намагається сказати українцям: ми не дозволимо вам перейти в майбутнє, ми хочемо, щоб ви застрягли в минулому, яке ми не можемо пережити самі», – пише Померанцев.
Сучасний англійський психоаналітик Адам Філіпс писав, що приниженим для того, щоб вижити, необхідно принижувати інших, змушуючи їх відчути ті ж страждання, що і вони. Так вони трансформують травму вразливості в «тріумф всемогутнього контролю». Зловмисник насолоджується своїм садизмом. Жертва, щоб впоратися з приниженням, може навчитися, як їй бути мазохістом, перш ніж вона теж стане садистом стосовно інших.
Маніпуляція Путіна циклом з приниження і агресії – це ключ до його психологічної хватки на горлі Росії. Ці маніпуляції можуть виражатися у криміналізації протестів проти війни в той самий час, коли робляться заклики до солідарності у боротьбі проти Заходу. На тлі посилення впливу санкцій по всій Росії, пропаганда Кремля закликає росіян продемонструвати свою терплячість: хіба ж вони не пережили великі випробування в минулому? Ці заклики можуть спрацювати. Люди можуть навчитися визначати себе через призму болю виживання, отримуючи від цього певне задоволення.
Путін не просто намагається зламати Україну. Він використовує енергетичну залежність, щоб змусити Європу підкоритися російським вимогам. Він також блокує більше 22 мільйонів тонн українського зерна, гостро необхідного світу. Зіштовхнувшись з такими загрозами, може з’явитися спокуса спробувати задобрити Росію.
«Редакція New York Times якось написала, що Україні доведеться погодитися на територіальний компроміс. Макрон сказав, що Захід не повинен принижувати Росію. Такі пропозиції фундаментально неправильні. Російське відчуття приниження має внутрішній характер, воно не нав’язане зовні. Задобрювати режим Путіна – це брати участь у його циклі. Якщо ви прагнете стабільної безпеки та свободи, не можна потурати жорстоким партнерам. Єдиний спосіб – це обмежити джерела залежностей», – резюмує Пітер Померанцев.
