Ключ до звільнення Півдня України лежить у Мелітополі, – військовий експерт
В інтерв'ю для Телебачення Торонто військовий аналітик Микола Бєлєсков проаналізував поточну ситуацію на фронті й окреслив оптимальний сценарій звільнення Півдня України. Наводимо ключові тези розмови. Далі пряма мова.
Ворог сконцентрував свої основні найбільш боєздатні підрозділи на сєвєродонецькому напрямку, і другий пріоритет [для нього] – це, звичайно, Краматорськ і Слов’янськ, там теж ворог намагається активізуватися. Він перейшов до оборони на півдні фактично повністю. Якщо ми подивимося на лінію фронту в Херсонській і Запорізькій областях і порівняємо, що було місяць тому, і що є зараз, то побачимо, що він перейшов до оборони, щоб заощадити ресурси й вивільнити їх.
І також була можливість довкола Харкова, якою ми скористалися. Наприклад, за даними Генштабу, в районі Ізюма було 22 російських БТГр, а на північний схід від Харкова було лише п’ять БТГр, і ми це використали.
Тобто ми використовуємо цей факт, але треба розуміти одне: коли ворог переходить до оборони, він опиняється у тій сприятливий ситуації, в якій є ми, наприклад, коли обороняємось. Оскільки наступати набагато важче, оборонятися легше, відповідно він обороняється, використовуючи увесь комплекс сил, який у нього є. Не лише піхоту і танки, а й артилерію й авіацію, тобто його оборона теж матиме активний характер, відповідно це ускладнюватиме наступальні дії.
Є ще один момент. Якщо ви подивитися, де ми і як наступали, то це таке фронтальне витіснення, тобто ми, використовуючи особливості місцевості, особливо на півночі на північному сході від Харкова, де багато населених пунктів, які фактично нанизуються один на одного, ми застосовували штурмову тактику. Фактично так: заходимо в населений пункт, вриваємося, використовуємо урбанізований характер, тобто що це населений пункт, нівелюємо перевагу ворога в артилерії, потихеньку витісняємо його з одного населеного пункту, як наслідок позиції ворога зліва і справа стають загрозливими, тобто флангова загроза виникає, і вже ворогу треба думати, чи утримувати населені пункти, чи вирівнювати фронт.
Тобто ми застосовували штурмову тактику, і це було й на Херсонщині, й на Харківщині, і це таке фронтальне відтиснення. В ідеалі будь-яка наступальна операція, для того, щоб вона реально переломила хід бойових дій на свою користь, це треба не просто відтісняти, треба проривати фронт, треба вводити сили для прориву, треба оточувати величезні ворожі угруповання, а не просто відтісняти. Адже коли ти просто відтіснив, так, ти звільнив території, але у ворога зберігаються основні сили. І він може перегрупуватися, щось додати й намагатися повернути контроль над територіями. Це зараз відбувається на Харківщині.
Якщо ви подивитеся на ті зведення, які дає наш Генштаб (максимально чесно дає, треба відзначити), то на північний схід від Харкова в районі Рубіжного ворог намагається переграти результати наших успішних наступальних дій навколо Харкова. Тобто він намагається захопити Рубіжне, намагається розвивати успіх там, фактично відтіснити нас на південь, на південний захід. Плюс використовує дуже цікаву тактику, тобто з одного боку веде штурмові дії на передньому краї лінії фронту, а з іншого боку веде дистанційне мінування на напрямках відведення наших резервів, тобто сковує їх, не дає можливість здійснювати маневри резервами.
Тобто, те, що ворог сконцентрувався на сході, на сєвєродонецькому виступі, так, це створює для нас певні можливості, і ми їх використовуємо. Але це локальні можливості, тому що неможливість ворога масштабно наступати повсюди не означає автоматично нашу можливість повсюдно наступати, бо ми теж багато ресурсів і боєздатних сил перекидаємо на схід.
Щодо звільнення Херсона з мінімальною кількістю жертв серед цивільного населення і мінімальних руйнувань інфраструктури, в ідеалі тоді це мав би бути не штурм на Херсон, а мав би бути удар на Мелітополь.
Мелітополь – це ключ від материкового півдня України, тобто від тих районів, які зараз окуповані. Якби ми прорвалися до Мелітополя, ми б створили флангову загрозу для комунікацій, які мають росіяни в Херсоні. Також створили б флангову загрозу комунікацій для Енергодара, де міститься найбільша запорізька АЕС.
І це б змусило б ворога або залишатися під загрозою перерізання цих комунікацій, або просто відкочуватися. Тобто ключ від Херсона – не в Херсоні. І в цьому перевага оперативного мистецтва, тобто коли мислять не як тактик, що ось є лише один напрямок і він пряма лінія, а саме ключ від Півдня України – він в Мелітополі.
Якби можна було б прорватися до Мелітополя і далі розвивати наступ, то ми б звільнили весь південь без руйнувань Херсона, без необхідності потім форсувати Дніпро, тому ще це була б проблема, умовно кажучи, навіть якби ми звільнили те, що міститься на правому березі Дніпра, цю частину Херсонської області, то потім виникла б проблема, як форсувати Дніпро.
Наступ на Мелітополь знімає цю загрозу й одночасно вирішує проблему, як звільнити Енергодар і Херсон з мінімальними руйнуваннями та втратою людей. Можливо, навіть заскочити на плечах московитів в окупований Крим.
Тому не дивно, що ворог на запорізькому напрямку почав зводити декілька ліній оборони навіть раніше, ніж це було на так званому південнобузькому чи на криворізькому напрямках. Ворог теж не дурний і він теж розуміє, де гіпотетично українці могли докласти зусиль, і це могло б дати дуже потужний ефект.
