Росія не розуміє того, що вона є державою, яка розпадається, – історик Алфьоров
Історик, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олександр Алфьоров розповів в інтерв'ю Новинарні про історичні витоки сьогоднішньої поведінки Росії. "Тексти" публікують ключові тези розмови.
Про розпад Російської імперії
Сьогодні можна говорити про те, що Російська імперія розпадається з 1917 року, а насправді – перевтілюється, переформовується, веде війни, впроваджує терор і геноцид.
І все це для того, що підтримати свій напівмертвий організм, який населяє неймовірна кількість народів на неймовірній за площею території.
Це те правило, яке діє для всіх імперій: вони живуть доти, доки воюють і завойовують.
І так, сьогодні ми спостерігаємо, як нібито сучасна держава намагається діяти середньовічними методами, методами з попередніх століть. Завойовує і “втихомирює” народи, які вважає “своїми”.
Тут я маю на увазі й чеченські війни, і створення гібридної “Придністровської республіки”, і окупацію частини Грузії, і, звісно, окупацію частини України у 2014 році, і нинішнє широкомасштабне вторгнення.
На жаль, Росія не розуміє того, що вона є державою, яка розпадається, і що імперія в XXI сторіччі вижити не може. Хоч й намагається це зробити за методиками попередніх віків, використовуючи зброю проти найближчих сусідів.
Про те, хто такі «росіяни»
Термін “росіяни” вигадали у 1991 році для президента Єльцина. Він по факту не міг звернутися до багатонаціональної Російської Федерації, використовуючи назву одного-єдиного етносу – “рускіє”. Саме тому на горизонт історії вийшов новотвір “россіянє”. Це населення РФ, яке складається з величезної кількості завойованих, поневолених, інкорпорованих та інколи перемелених народів.
Але коли ми говоримо про те, що наші князі брали участь у створенні цієї держави, то правда тут ось у чому. Справді, київські, або руські, князі очолювали міста, які стали невдовзі центром формування Московського князівства. Але ми маємо розуміти: в добу середньовіччя держава – це монарх, це династія, а не народ і не кордони. Народ, етнос, котрий був на території майбутньої Росії, – це місцеве автохтонне населення, яке складалося з різних народів. Тут і мордва, і ерзя, фіно-угорські народи, татари та інші.
У сьогоднішній російській армії є й люди з українськими прізвищами – нащадки тих, хто кілька десятків, ба навіть 150 років тому переселився на територію сьогоднішньої РФ і був, по суті, перемелений російською ідеологією.
Сьогоднішній росіянин – це морально-психологічний стан. Це колективний образ, вихований їхньою освітою, культурою та телебаченням.
Їхні еліти, виховані державою імперського типу, вчиняли так, як перед тим вчиняли комуністи. А комуністи вчиняли так, як перед цим робили великоросійські шовіністи. Це є феноменом будь-якої імперії: вони здатні з будь-яких націй створювати собі еліти – і апарат для керівництва, і армію, і культуру.
Про комплекс меншовартості росіян
У росіян є величезний комплекс меншовартості. І цей комплекс меншовартості навіювався в них та самовиховувався постійно. Вони розуміють, що їхні музеї наповнені експонатами з різних країн, в тому числі й з України. Вони розуміють, що, починаючи гортати підручники з історії, де виникає їхня держава, вони ніяк не можуть оминути Київ. Що їхнє православ’я з’явилося тут, на київських пагорбах. Що навіть їхня назва, яку вони собі привласнили, сягає корінням України.
Підсвідоме розуміння всього цього робить їх глибоко нещасними. Тому всі їхні аргументи зрештою закінчуються погрозами, а дискусії про власну історичність – великодержавницьким шовінізмом. На цьому, власне, зникає конструктивна розмова і з’являються насмішки та сторічні штампи про “хохла”, “ізмєнніка”, “ворога народу”.
Коли людину дражнять, накидають якесь прізвисько, це робиться виключно для того, щоб людину образити. Вся історія співіснування України з Росією, від ліквідації гетьманства і створення губерній, це завжди була образа. Завжди був “хохол” та “малоросійськоє нарєчіє”, а пізніше – “народ, вигаданий в австрійському генштабі”.
Завжди було приниження через комплекс неповноцінності, тому що еліти Росії були іноземними, а народ ніколи не знав, хто він є.
Про відсутність приватної власності у росіян
У давніх греків термін “раб” означав не людину залежну, а людину, в якої відсутня приватна власність. Такі люди мусили працювати на інших – щоб прохарчуватися, отримати житло. Історія Московського царства, Російської імперії, Совєтського Союзу – це історія народу, який не має приватної власності. Бо в європейській традиції розуміння того, що приватна власність передається у спадок, створило юридичну практику, коли укладені договори трималися сотнями років.
У Росії та СРСР було кріпосне право, потім – колгоспи, і людина не володіла нічим. Можна було харкати в під’їзді та ламати дитячу гойдалку на майданчику. Тому психологія росіян далека від розуміння, що таке договір, угода. Вони не знають, що в це вкладати, не маючи власності.
Саме тому вони звикли й до того, що в них є господар, з рук якого вони жеруть. Тому вони й кричали про те, що Сталін – це їхній батько, а через кілька років після того, як він помер, заговорити про культ особистості.
Почитаймо українських класиків ХІХ сторіччя. З їхніх творів випливає, що українець – це передусім хлібороб. Візьміть Карпенка-Карого, Нечуя-Левицького – їхні герої прагнуть розбагатіти, стати ще більшим приватним власником. А в ментальності росіян цього нема. Тому ми бачимо наші побілені хати та їхні повалені “ізби”. І шалену заздрість до, власне, української хати.
