Ніякого "держава робить ремонти інвестиційних квартир" не можна допускати. ТОЧКА ЗОРУ
Аналітик Центру економічної стратегії Юрій Гайдай розмірковує над методами та заходами, які найкраще допоможуть розв'язати проблеми внутрішніх вимушених переселенців та тих, хто втратив житло під час війни. Висновок: прозорість ринку, конкуренція серед забудовників та ринкові/економічні стимули – найкращі передумови ефективності допомоги
"Не планував цей текст, але зачепився оком за просування дивовижної ідеї вирішення проблеми забезпечення житлом тих, хто його втратив:
"Сотні тисяч квартир, які вже збудовані й куплені як інвестиція для збереження коштів. Дуже багато з них стоять взагалі без ремонту і ніяк не використовуються. І вони вже є.
Держава робить в рамках системної програми в них ремонти, і цими ремонтами розраховується за оренду на певний тривалий період, 2–3 роки"
Держава. Робить. Ремонти. В. Приватних. Квартирах.
Тобто маємо десятки тисяч дрібних об'єктів з різними власниками. Розпорошених по містах. З різним ступенем готовності, різним станом комунікацій, різною вартістю ремонту кв.м – десь треба лише шпалери поклеїти та фурнітуру поставити, а десь стіни рівняти й проводку переробляти.
Я вже бачу, як це все діло проходить по державних закупівлях – "послуги з косметичного ремонту, 6 000 кв.м, 120 об'єктів згідно додатку". Бачу, як проводиться оцінка кожної квартири, як здійснюється приймання виконаних робіт, як вирішуються спори між власником, замовником, виконавцем, підрядником і мешканцями з тимчасово переміщених.
А нє. Не бачу.
Бачу, як ця ідея прийшла забудовникам і великим рантьє (часто в десятки й сотні квартир вкладаються якраз корупціонери, що не мають особливих альтернатив), в яких на руках зависла значна частина цих "інвестиційних квартир" і які хочуть порєшать напряму, коштом бюджету або донорів. Це вирішення проблем не тих, хто втратив житло, а тим, хто не може його збути.
Ніякого "держава робить ремонти інвестиційних квартир" не можна допускати.
Держава веде та ретельно верифікує реєстри тих, хто втратив житло. Держава видає компенсації – одноразові, які можна спрямувати на придбання або розтягнуті в часі, з цільового фонду на гарантовану довгострокову оренду житла або на фінансування іпотеки.
Рішення щодо вибору житла, виходячи з доступної компенсації та, можливо, власних додаткових ресурсів, повинні приймати самі отримувачі допомоги.
Максимум, який потрібен від держави окрім прямих компенсацій – сприяти прозорості ринку нерухомості, надійним та простим правилам, захисту прав та симетричному доступу до інформації в учасників ринку.
Дати доступ західним забудовникам (з певними вимогами по локалізації та жорсткими вимогами по дотриманню (нових) генпланів міст).
Встановити базові вимоги до житла, яке можна купувати/орендувати за державні компенсації на первинному та вторинному ринках.
Продумати економічні стимули до заселення найбільш постраждалих та депресивних регіонів, наприклад шляхом встановлення підвищених коефіцієнтів для компенсацій, якщо вони йдуть на житло у цих регіонах.
Продумати, як зробити так, щоб заливання ринку нерухомості грошима не запустило ціни в космос через перевищення попиту над пропозицією в моменті. Отут якраз "сотні тисяч порожніх інвестиційних квартир" будуть гарним контрбалансом, ринковим.
Не втомлюся повторювати. Прозорість ринку, конкуренція серед забудовників та ринкові/економічні стимули – найкращі передумови ефективності допомоги, якості житла, відсутності монопольних премій та мінімізації корупційної ренти".
