The Guardian: Захід повинен допомогти Україні розбити російську агресію

Останній тиждень дав ще більше доказів, що Росія визнала свою нездатність досягти поставленої мети завоювати Україну військовою силою. На тлі переговорів російська армія полишила спроби оточити Київ. І з’явилися міркування, що це може бути пов’язано з першочерговою метою російської війни захопити лише територію на сході країни.

А ще перед тим мирний діалог між Росією й Україною почав переходити до фази більш предметних обговорень. Хоча раніше Москва просто оголошувала свої ультиматуми, — пише The Guardian. Заява Росії про скорочення операцій навколо Києва й зосередження наступу на Донбасі — це той рідкісний випадок, коли слова російського Міноборони виявилися правдою. «Розрив шаблонів» полягає не втому, що Росія насправді робить те, що говорить. Незрозуміло, чому вона взагалі робить такі оголошення.

Росія виставила відведення своїх сил від Києва як поступку, щоб нібито «посилити взаємну довіру» на переговорах. Але було очевидно, що російський наступ на цьому фронті провалився і в деяких випадках був відкинутий армією України. Розворот до операцій на сході й перекидання розбитих російських підрозділів з північного флангу — це визнання з боку Москви, що у неї просто більше немає сил, необхідних для завоювання всієї України.

Насправді Росії доводиться стягувати залишки живої сили, щоб просто підтримати активність поточних операцій. Нарощуючи сили перед вторгненням, Москва стягувала війська з усіх куточків включно з Арктикою й Далеким Сходом. Тепер більшість з цих військ були розбиті в боях. Тож Росія стягує всі можливі залишки сил з усіх можливих джерел включно з вербуванням найманців у Сирії.

Нинішній український успіх у відбитті російського наступу означає, що всій країні зараз окупація не загрожує. Водночас це не означає, що ризики для майбутнього України як суверенної країни теж уже зникли. Росія й у минулому не раз катастрофічно погано починала війни, але потім добивалася свого, стягуючи солдатів і ресурси на поле битви, щоб просто задушити ворога масою. Небезпека в тому, що РФ може вести війну на виснаження, попри тяжкі втрати серед погано підготовлених солдатів або обвал економіки. Питання в тому, чи зможе Україна зберігати інтерес і підтримку Заходу так само довго.

А тим часом Росія продовжить влаштовувати гуманітарні катастрофи з метою створити тиск на президента Володимира Зеленського, щоб змусити його піти на поступки й покінчити з боями. Київ і далі буде під загрозою. Відмова від спроб піти в наступ й захопити більше територій навколо столиці не означає, що Росія не буде проводити артилерійський і ракетний обстріл українських міст.

Зеленський вже натякнув, що «нейтральний» статус України буде прийнятною поступкою для припинення війни. Але такий вихід таїть в собі небезпеку. Зеленський знає краще, ніж будь-хто, що нейтралітет з «гарантіями безпеки» — це якраз той статус, який був в України десять років тому. І він не завадив Росії окупувати Крим і розв’язати війну на Донбасі. Тож щоб це мало хоч якесь значення, за тими ж словами потрібно приховати абсолютно інший міжнародний статус. Крім того, існує й небезпека того, що тимчасове припинення вогню, яке так завзято підтримує Захід, може перерости в постійний поділ країни, який закріпить російські територіальні завоювання.

Видання пише, що оптимізму додає опір населення на територіях, які зараз тимчасово контролює Росія. Але також факт у тому, що Москва дуже успішно придушує будь-які рухи опору за допомогою застосування жорстокої сили проти мирного населення. Тож якщо Москва захоче закріпити свою владу на тих територіях, які вона зараз контролює, єдине, що може зірвати ці її плани — це більш напористий наступ української армії.

Зрештою, багато буде залежати від того, що сама Росія назве «перемогою». Вона вже перекроїла свої початкові цілі війни. Тому що тих, які були в неї спочатку, вона не змогла досягти. Уявлення, що українці — це нібито лише «розгублені росіяни», які тільки й чекають, щоб їх визволили від «нацистів» у Києві, були розвіяні першим же контактом з реальністю в Україні. Ніхто не кидається в російські обійми. І Москві доводиться дорого платити за кожен дюйм української території.

Тож якою б «перемогою» вона не вдовольнилася, навряд чи це буде те, чого Росія хотіла добитися спочатку. Але це неважливо, оскільки Кремль дуже міцно тримає в руках громадську думку, переконуючи населення, що триває «визвольна війна». Насправді російське проголошення перемоги не обов’язково повинне мати щось спільне з реальним результатом війни.

Але якщо Путін закінчить цю війну з переконанням, що Росія не програла, це буде серйозною проблемою. Ніщо його не стримає від планування нових війн з метою завоювати народи, існування яких він називає «помилкою». Росії знадобиться час, щоб відбудувати свою армію й переорієнтувати економіку, щоб вона могла існувати під санкціями. Амбіції Путіна змінить лише одне — чітка й незаперечна поразка, яку не можна буде заховати за новими вигадками про те, чого Москва нібито насправді хотіла добитися, коли розв’язувала війну. Тепер, як і на початку цієї агресії, Захід зобов’язаний допомогти Україні завдати Росії цієї поразки.

стратегія агресія путін війна