Війна в Україні та уроки для НАТО (Погляд)
Альянс повинен адаптувати своє головне завдання – колективну оборону. Співробітник Атлантичної ради Ганс Біннендайк ділиться на сторінках Politico своїми поглядами щодо того, як НАТО мусить реагувати на загрозу Росії та яким чином Альянс має діяти та розвиватися в майбутньому.
На позачерговому саміті НАТО в Брюсселі 24 березня лідери країн членів блоку зустрінуться, щоб скоординувати короткострокову реакцію на жорстоку війну Росії проти України, але на порядку денному має бути набагато більше.
Основна увага на саміті буде полягати в негайному реагуванні НАТО на війну. Лідери будуть розглядати питання: посилення потоку оборонних озброєнь для Києва, застосування додаткових економічних санкцій, посилення ізолювання Москви та покращення позиції негайного реагування Альянсу. При цьому обговорюватиметься питання щодо уникнення втягнення Альянсу у велику війну.
Проте протягом останнього року НАТО працювало над новою стратегічною концепцією, яка окреслює місію Альянсу на найближче десятиліття. Ці плани мали бути опублікованими цього літа, і тепер потребують суттєвого оновлення.
Планування майбутнього – це складна справа в сьогоднішньому неспокійному та невизначеному стані. У середньостроковій перспективі війна президента Росії може призвести до одного з кількох результатів: у Москві може відбутися зміна режиму — хоча це здається малоймовірним; конфлікт може розростись і охопити НАТО, випадково або через прорахунок; війна може закінчитися несподіваним припиненням вогню або перерости у тривалий партизанський конфлікт.
За всіма варіантами, крім першого і малоймовірного, НАТО чекає постійне протистояння з Росією. Перемога, поразка чи нічия – війна Путіна означає, що величезні східні простори Європи, ймовірно, будуть турбулентними, невизначеними та спорадично насильницькими в осяжному майбутньому.
Найважливіший урок полягає в тому, що НАТО має адаптувати своє головне завдання – колективну оборону. Наразі Альянс залежить від збройних сил, розгорнутих у східних союзних державах, а також повністю покладається на підкріплення готовими силами, які зараз розгорнуті в тилу. По суті, це означає відхід з територій під час атаки, а потім її повторну окупацію після посилення підкріплення. Проте жахливе знищення українських міст дає зрозуміти, що таке стримування за допомогою підкріплення більше не викликає довіри та не є бажаним.
Натомість НАТО має перейти до політики, про яку лідери союзників кажуть, що вони «захищатимуть кожен дюйм» території НАТО. І для такої зміни знадобиться більше американських та європейських військ, які будуть розгорнуті на східних флангах НАТО, а також переглянута концепція військових операцій.
Вторгнення Путіна також підкреслює необхідність для Європи взяти на себе більшу стратегічну відповідальність за власну оборону. Багато європейських союзників зараз мудро збільшують свої оборонні бюджети, але це нове зобов’язання має бути постійним і спрямованим на досягнення конкретних стратегічних цілей. Наприклад, Європа має бути в змозі забезпечити половину сил і можливостей, необхідних для стримування та колективної оборони від російської агресії. І європейці мають бути «першим, хто реагує» на кризи на своїй сусідній периферії та навколо неї. Це означає розвиток потенціалу, який значно зменшить залежність від Сполучених Штатів.
Війна також підкреслила важливість стійкості — здатності передбачати, запобігати та, якщо необхідно, захищатися й швидко відновлюватись. Поки що НАТО значною мірою визначало стійкість за показниками по кожній країні, але стійкість, продемонстрована українським народом, як посилює, так і розширює цю концепцію.
Враховуючи послідовне брязкання Путіним ядерною зброєю, позицію НАТО щодо ядерного стримування також потрібно буде оновити, оскільки в неї немає ядерної доктрини, яка б протистояла стратегії Москви «ескалація для деескалації», а її потенційні ядерні сили на карті з військовими завданнями невеликі.
Важливим фактором, який сформує нову концепцію НАТО, є те, як Китай реагуватиме на агресію Росії. Сі Цзіньпін має зробити вибір: дистанціюватися від Путіна і допомогти закінчити війну, або стати на сторону Москви та загострювати конфронтацію з союзниками по НАТО та цілим рядом інших держав. Вибір Сі значно визначить погляди НАТО на взаємопов’язані стратегічні виклики в Євроатлантичному та Індо-Тихоокеанському регіонах. І він має щонайменше посилити захист пов’язаних з обороною ланцюгів постачання і критичної інфраструктури, одночасно зміцнюючи партнерство з однодумцями, такими як Австралія, Японія та Південна Корея.
В основі всіх цих майбутніх міркувань лежить необхідність підтримувати згуртованість і координацію в ці важкі часи, оскільки агресія Росії проти України триває. Поки що союзники по НАТО продемонстрували вражаючу демонстрацію єдності у відповідь на вторгнення Путіна. Втім, ця єдність і надалі зазнаватиме тиску, і Альянс повинен продемонструвати, що він здатний йому протистояти.
З оригіналом можна ознайомитись перейшовши за посиланням
