Жінконенависництво, Гітлер і секс на роботі. Підручник про «ділову кар'єру» для студентів
Готуючись до одного проєкту, я вирішила «піти до джерел» і дослідити, яку літературу з менеджменту рекомендують студентам до вивчення у вишах, – пише очільниця організації Nasco Education у своїй статті.
Так знайшла підручник 2011 року під назвою «Ділова кар'єра». Його автор — доктор економічних наук, професор Іван Дахно. Мета книжки — дати молоді можливість отримати базові знання з найактуальніших питань, які можуть виникнути в дорослому житті, – пише Діана Натхір у статті для Громадського.
Здавалося б, така благородна ціль — тим паче з огляду на численні нарікання стосовно того, що навчальні заклади не готують до реального світу. Але те, що я знайшла, спонукало мене організувати кампанію, щоб цю книжку видалили зі списку рекомендованих для студентів.
«Провокаційні прийоми» з розділу про гендер
Підручник містить 18 розділів, але найбільше обурюєшся, коли доходиш до 9-го, під назвою «Гендер». У розділі даються поради чоловікам, як взаємодіяти з «представницями прекрасної частини людства», адже вони «капризні та легковажні». Схоже, сама лише приналежність до жіночої статі для автора означає некомпетентність і розбещеність. Усе це пересипане вульгарними жартами, оцінювальними судженнями щодо зовнішнього вигляду, рекомендаціями не брати на роботу незаміжніх і жінок старшого віку.
Але й це ще не найгірше. У роздумах про те, якою має бути справжня жінка з бізнесу, автор примудрився кілька разів процитувати Адольфа Гітлера.
Це лише кілька власних думок професора Дахна, взятих із книжки:
«Жінці-працівниці слід завжди працювати над собою, самовдосконалюватися… Для тих, хто цього не хоче робити, у Києві є Окружна дорога, а функції, які виконують там жінки, — поза сферою цієї книжки».
«Жінки прекрасно виконують чітко сформульовані завдання. Зате їм бракує ініціативи у самостійному формулюванні завдань. Недарма ж Адольф Гітлер казав: "Народні маси люблять, щоб з ними поводилися, як із жінками. А жінки люблять, щоб ними командували"».
Професор Дахно навів багато тез, які не лише переходять межу й не відповідають науковому підходу, а й водночас відверто небезпечні, щоб поширювати їх. Напевно, найстрашнішим є підрозділ «Службовий секс», що обертається довкола теми сексу на робочому місці та відкрито межує з темою сексуальних домагань. За формулюванням професора Дахна, вина та відповідальність за харасмент завжди лежить на жінці — саме вони свідомо й несвідомо провокують чоловіків, опираються на флірт і секс як на інструмент маніпуляцій та спосіб досягнення власних цілей. До слова, не лише цей розділ апелює до теми сексу, проблема так чи інакше порушується в різних контекстах і не має нічого спільного з професійним виданням напрямку «сексологія» для підлітків.
За формулюванням професора Дахна, провина та відповідальність за службові романи також завжди лежить на жінці. «Дівчата і жінки використовують провокаційні прийоми — кокетство, флірт, стрілянину очицями. Вважають, що це — безвідмовна зброя. Насправді ж бере вона небагатьох із чоловічого племені».
Книжка базована на власному досвіді автора й інтерпретаціях світу, а не на реаліях сьогодення і науковій базі, містить рекомендації та посилання на інформацію, яка вже давно не актуальна, у ній немає жодного списку використаної літератури. А та, на яку посилається автор, викликає багато запитань (публікації з газети «Обзор» та книжки із серії «Золотая библиотека хозяйки»).
Словом, було не лише важко, а й небезпечно мовчати. Так мій пост про це видання у Facebook набув неочікуваного розголосу. Неймовірним був той факт, що професор Дахно, автор підручника, не просто собі викладач із власними судженнями. Це загальновизнаний науковець, відмінник освіти України. У першій половині 90-х очолював Управління економіки промислової власності (Держпатенту України) та управління міжнародних зв'язків Антимонопольного комітету України, а з 2016 року й донині є головним науковим співробітником Інституту законодавства Верховної Ради України.
Понад усе вражає, що за 10 років існування та розповсюдження у вишах України цього підручника ніхто не наважився або не переступив свою байдужість, щоб про нього заговорити. Адже після розголосу, коли до процесу приєдналося багато небайдужих людей, цей підручник знайшли в бібліотечних фондах і списках рекомендованої літератури до окремих навчальних програм у п’яти державних вищих навчальних закладах: Львівському та Волинському національних університетах, Міжрегіональній академії управління персоналом, Ізмаїльському державному гуманітарному університеті та Національному авіаційному університеті. І це тільки за 2020 рік.
Не мовчати
Після розголошення інформації про підручник я отримала листа від координаторок кампанії проти сексизму в медіа та політиці «Повага» (Анастасії Алексєєнко та Анастасії Багаліки) з пропозицією допомоги. Разом ми запустили кампанію зі збору підписів для відкритого листа до вишів із вимогою видалити книжку зі списків рекомендованої літератури та бібліотечних фондів. Наразі лист підписали понад сто людей, зокрема викладачі, студенти, діячі культури та представники організацій, що борються за права жінок.
У вступі до підручника професор Дахно відзначив імена 18 студентів-заочників, які допомагали набирати текст. Це тільки маленька частина всіх тих, через кого пройшла книжка, перш ніж її не лише успішно видали, а й внесли до бібліотечних фондів вишів. Кожен із них міг сказати, що цей підручник неприйнятний і надати йому розголосу. Але далеко не всі можуть це зробити, оскільки зв’язані або системою і страхом бути нею відторгнутими, або певними взаємними зобов’язаннями та дружніми стосунками.
Йдеться не тільки про гендерне питання, а й про наукову невідповідність підручника. Він не отримав грифа Міністерства освіти та науки України, а отже його видання «Центром навчальної літератури» потребує більшої уваги з боку відповідальних осіб. Щоб увійти у списки рекомендованої літератури до навчальних програм, підручник спочатку має потрапити до бібліотечного фонду. І вже на його основі самі викладачі формують список тієї рекомендованої літератури до власної навчальної програми.
Якщо копати глибше, виявляється, що жодних фільтрів у формі незалежних комісій, які б відстежували, що видається і потрапляє до вищих навчальних закладів (без грифа та апробації МОН) як базова література до вивчення — немає. У кожного ЗВО своя часткова автономія, а отже, якщо за книжку може домовитися її автор або пов’язані з ним особи, то рекомендувати студентам до вивчення можна будь-яку літературу. Що студенти, що працівники вишів навряд чи будуть надавати цьому розголосу — через страх за диплом або власне робоче місце.
На мою думку, крім базових нормативних вимог до таких видань (вони повинні відповідати науковому стилю й підходу, посилатися на перевірену та релевантну літературу, наукові дослідження і факти, а не на власні припущення та судження) є й інші, не менш логічні критерії. Підручник не має містити жодних наративів та висловлювань, які можуть образити честь і гідність людини, надавати перевагу будь-якій групі осіб або якусь із них дискримінувати, давати коментарі стосовно будь-якої теми без необхідних для цього професійних компетенцій (як-от тема сексу та причин сексуальних домагань на робочому місці), закликати до обмеження прав певної категорії осіб згідно з їхніми фізичними або віковими особливостями тощо.
Немає гарантій, що книжку вдасться вилучити з навчальних програм, адже виші можуть спробувати лише уникнути скандалу. Так уже сталося із Львівським національним університетом, який прибрав назву підручника зі списку рекомендованої літератури на власному сайті, але невідомо, чи із самої навчальної програми. Та перші зрушення є: інтернет-книгарня Yakaboo вилучила видання з продажу за численними скаргами після розголосу. Зміни починаються, коли ми не мовчимо.
