Державна пропаганда показала «зізнання» Протасевича. Чому ці слова слід множити на нуль
Жодне слово, сказане політичними в’язнями своїм катам, не може вважатися правдою, і їх не можна засуджувати за будь-які «зізнання». Все це є наслідком тортур і ознакою того, що людина не повністю зламана та досі бореться за своє життя.
Про це пише Анастасія Захаревич, білоруська журналістка, лауреатка премії імені Алеся Адамовича за висвітлення питань, пов’язаних із насильством та дискримінацією, для Радіо Свобода:
Один державний телеканал показав нові «зізнання» Романа Протасевича, і оцінки його слів та роздумів одразу ж з’явилися в соціальних мережах, що може означати той факт, що він називав певні імена, ніби «здаючи» людей. Ці оцінки та думки різні, але їх об’єднує одне – їх пишуть люди, які перебувають на волі.
Так, цим людям теж нелегко, і можливо, дехто з них також скоро опиниться за ґратами, але зараз має певний контроль над своїм життям. Вони можуть вибрати, наскільки можна брати участь у політичних процесах, вони можуть спати в повній темряві, читати новини перед сном і, якщо потрібно, виїхати від наявного або ймовірного переслідування за кордон.
Роман Протасевич перебуває в СІЗО після того, як для його затримання влада Білорусі фактично вчинила акт державного тероризму, примусивши до посадки транзитний пасажирський літак. Зараз він перебуває під повним контролем сил безпеки, і те, що він говорить на камеру, є виключно наслідком тортур та погроз. І сам по собі процес «переконання» у зізнаннях також є тортурами. І якщо людину катують, її не можна засудити за будь-які слова чи дії. Його завдання – вижити з найменшими втратами, і непристойно намагатися перекласти відповідальність за нашу безпеку на нього.
За останні місяці ми змогли побачити десятки, якщо не сотні таких зізнань на камеру. Люди обох статей, різного віку та з різним рівнем фізичної підготовки та психологічної стійкості покаялися у своїй політичній діяльності. Пропаганда не нехтувала тим, щоб показувати зізнання побитих і закривавлених людей – для пропагандистів такі «свідчення» вважаються прийнятним. Були «зізнання» анархіста Миколи Дідка, бізнесмена Миколи Автуховича, політолога Олександра Федути та багатьох інших політв’язнів.
Але якщо у людини є хоч трохи співпереживання та розуміння того, що буквально вибиті свідчення не можна сприймати серйозно, тоді не буде бажання детально аналізувати зміст таких демонстративних тортур на камеру. І тим більше судити про моральні якості людини, яку катують у СІЗО.
І дуже важливо зрозуміти: те, що зараз демонструється на державному телебаченні, не можна назвати «інтерв’ю з Романом Протасевичем». Він – не гість знімальної групи, не запрошений експерт і не герой інтерв’ю. Він – заручник, у якого все ще є хоч якесь бажання спробувати врятувати своє життя.
І якщо потрібно проаналізувати зміст його «свідчень», то лише з позиції, що дозволить оцінити тяжкість тортур, через які йому доводиться проходити. І ця перспектива може бути цілком очевидною: що голосніше робляться зізнання, то страшніші катування переживає людина.
Очевидно також, що той самий Протасевич не є наївним юнаком, який вважає, що якщо він співпрацюватиме зі слідством, то отримає певні переваги, як-от скорочення майбутнього терміну. Він просто намагається вижити сам і, можливо, врятувати життя своєї дівчини, яку буквально взяли в заручниці.
Він зі свого боку робить усе, що може. Наше завдання – зробити все, що можемо ми.
