З імунітетом щастить не всім. Пацієнти повторно хворіють на Covid-19, вдруге часом тяжче
Випадки повторного інфікування коронавірусом показують, що імунітет від цього захворювання набувається не завжди.
Про це пише лікар Клей Екерлі для американського Vox.
Його 50-літній пацієнт на початку липня вдруге заразився на вірус SARS-CoV-2, який викликає Cоvіd-19, уже перехворівши на цю хворобу в березні.
Дедалі більша кількість випадків свідчить, що здобути імунітет від цього вірусу щастить не всім.
Більше того, повторне зараження може бути значно серйознішим: під час першої інфекції пацієнт доктора Екерлі мав м'які симптоми, вдруге – кількаразово мусив їздити до лікарні.
Дивіться також:
Стратегія природного "колективного імунітету" не спрацює: потрібен контроль епідемії та вакцинація
Нещодавні звіти показують, що такі випадки повторного зараження вже непоодинокі.
Двоє пацієнтів у Нью-Джерсі навіть захворіли упродовж двох місяців після першого одужання.
Деякі пацієнти "довгограйки" (long haulers) можуть хворіти впродовж трьох місяців. Однак є дані про пацієнтів, які одужали, мали негативні результати – й потім захворіли знову.
Наразі є обмежені дослідження, які показують, що не всі пацієнти мають антитіла після інфікування. Деякі, особливо асимптоматичні, також швидко втрачають імунітет. Це викликає дедалі більше занепокоєння науковців.
Більше того, повторне інфікування впродовж короткого періоду стосується багатьох вірусів – включно з іншими коронавірусами. Тож повторне захворювання на Covid-19 не є чимось особливо незвичайним. Незвичайною була радше віра в "колективний імунітет" тривалої дії.
Наразі невідомі чинники щодо імунітету до SARS-CoV-2 переважують відомі.
Теорія про колективний імунітет полягає в тому, що раз побувавши під дією патогену, наші імунні системи колективно захистять спільноту від повторного зараження та подальшого поширення хвороби.
Експерти зазвичай вважають "колективний імунітет" запасним планом найгіршого варіанту: це вимагає масового інфікування (і в цьому випадку значних жертв через відсоток смертності). Наразі у Швеції, де дотримувалися цієї теорії, смертність значно переважає смертність у сусідів, які більше покладалися на запобігання.
Однак мрія про "колективний імунітет" прижилася серед широкого загалу – можливо, через відсутність вакцин та лікування суто психологічно було потрібно в щось вірити.
Це видавання бажаного за дійсне (wishful thinking) є шкідливим, вважає лікар: воно може викликати легковажність.
Є навіть окремі "ковід-вечірки" (за аналогією з раніше поширеними, особливо серед антивакцинників, "вітрянко-вечірками"), коли люди навмисне збираються разом, щоб заразитись і перехворіти.
"Замість того, щоб вимріяти себе з (wish ourselves out) наукової реальності, слід визнавати дедалі більші докази того, що суперечать цим ідеям", – каже лікар.
По-перше, траєкторія повторного зараження показує ту саму тенденцію, що й із лихоманкою денге: щоразу при повторному зараженні хворієш дедалі тяжче.
По-друге, всупереч надіям, у тому числі поширеним серед науковців, на імунітет за допомогою антитіл чи клітинний імунітет (antibody-mediated or cellular immunity) – зараз все схоже на те, що відповідь імунної системи людини, яка вже заражалася, не така вже й сильна (robust), як хотілося б сподіватися.
По-третє, багато людей можуть "розслабитися" (let their guard down) після інфікування й одужання, вірячи в свій імунітет та свою нездатність поширювати хворобу далі.
Усі ці припущення є шкідливими, й від них слід відмовлятися – принаймні, поки не надійдуть однозначніші результати масових досліджень.
