Харків — Львів. Деза в регіонах: на Заході міжетнічні конфлікти, на Сході внутрішні політичні розбіжності

Дискутували:

Наталя Курдюкова — співзасновниця й директорка з розвитку Харківської незалежної медіагрупи “Накипіло” (Харків)

Віктор Пічугін — головний редактор “Громадського телебачення Харків” (Харків)

Олег Онисько — головний редактор ZAXID.NET, (Львів)

Зоя Красовська — викладачка Школи журналістики УКУ, авторка моніторингів для Детектор Медіа (Львів)

Надія Романенко — керівниця відділу машинного аналізу тексту TEXTY.org.ua (Київ)

Обидві дискусії модерував Дмитро Колесник, TEXTY.org.ua

Чому маніпулятивні новини мають вплив?

Віктор Пічугін, Харків. Я не думаю, що маніпулятивні новини — найбільша проблема харківських ЗМІ. Зараз не передвиборний період, коли дуже багато маніпулятивних статей. Важливіша проблема — це велика кількість анонімних локальних онлайн-спільнот у соцмережах, з яких люди беруть інформацію про події в місті. Якщо одні більш-менш виважено намагаються подавати інформацію, то інші свідомо маніпулюють інформацією на користь тих чи інших політиків. Там більші проблеми.

Віктор Пічугін. З Інстаграму Накипіло

Наталя Курдюкова

Наталя Курдюкова, Харків. Я багато працюю зі студентами, і перше запитання, яке я ставлю не тільки студентам, а й узагалі будь-якій аудиторії: “З яких джерел ви отримуєте інформацію?” Такі опитування доволі інформативні, і для "Накипіло", як для медіа, і для розуміння того, що відбувається з аудиторією і хто може на неї впливати. Як правило, особливо для молодої аудиторії, головне джерело інформації — це соцмережі, а в соцмережах це якісь агрегатори або телеграм. Телеграм-канали, як правило, збирають новини з різних сайтів з посиланнями або й без них. Ті, з ким ми працюємо, майже не дивляться телебачення. Для тих, хто читає Телеграм, Фейкогриз може бути дієвим.

Олег Онисько, Львів: Наведу сьогоднішній приклад: в Давосі Прем’єр-міністр заявив, що Україна має намір передати Укрзалізницю в управління Deutsche Bahn, а по обіді німецькі залізничники здивовано кажуть: “Ми не маємо наміру щось брати”. Звичайно, читачі звинувачують журналістів, мовляв, вони пишуть фейки, бо вони бачать цю новину, а саме заголовок, десь у соцмережах, знаючи, що вже є спростування. Інформації стає все більше, і люди хочуть її споживати швидко, журналісти хочуть її швидко подавати, адже це їхній заробіток. Тому такі штуки трапляються. Авторитетні сайти теж помиляються, але менше.

Журналісти — такі самі споживачі інформації, як і всі інші, вони схильні до людських помилок, зокрема, трактування журналістики як місії чи пропаганди. Знаю приклад журналістів, які у свої соцмережах поширювали матеріал, який відповідає їхнім ідеологічним поглядам, проте є неправдивим.

Дмитро Колесник: Знайти інформацію на свій смак на сайтах-клікбейтах може кожен.

Зоя Красовська, Львів: Одна з моїх мрій — щоб люди аналізували, звідки вони беруть інформацію. Напевно, в кожної людини є джерела, яким вона довіряє або ні. Але є ситуації, коли журналісти навіть дуже хороших видань помиляються. Однією з помилок було поширення недостовірної інформації про звільнення полонених. Це почалось з одного репосту, який зробив Генпрокурор, у фейсбуку, ми не зовсім зрозуміли, що він мав на увазі, чи в нього просто сіпнувся палець, але поширення цієї недостовірної інформації з невідомого джерела та з невідомим коментарем мало цілком реальні наслідки для життя людей. Ми можемо тільки уявити, що переживали в цей час родичі полонених. На щастя, все відбулось, тільки пізніше. За тиждень люди повернулися з полону, але той рівень емоційного напруження, який у цей час переживали, він мав цілком реальний вплив. Тобто, якась віртуальна річ впливала на абсолютно фізичне життя.

Який медіа-ландшафт у місті?

Наталя Курдюкова, Харків. У нас два з половиною канали, у нас практично немає газет, у нас взагалі немає радіо, є кілька пабліків і сайтів, деякі з них мейнстрімові, а деякі — ні. Люди звикли отримувати інформацію з абсолютно зрозумілих джерел, якими є Сьомий канал, що фактично перебуває в комунальній власності. І що відбувається на Сьомому каналі? Ми бачимо, яка прекрасна міська рада, мер і все те, що роблять комунальники. Це все, звичайно, впливає на свідомість харків'ян.

Мені здається, перша проблема — це проблема критичного мислення. З критичним мисленням у харків'ян дуже погано.

Олег Онисько, Львів: Коли Zik ще не належав проросійським власникам, це був наш конкурент, але ми розуміли, якщо Zik написав, то скоріше за все, це так і є. Інформацію з багатьох місцевих джерел можна використовувати за умови перевірки.

Зоя Красовська

Олег Онисько

Чи торкається російська дезінформація містян, як?

Надія Романенко, дискусія в Харкові: У російської “фабрики медіа” Прігожина є видання, направлене на Харків. Під час моніторингів російської дезінформації ми помітили високу активність у висвітленні перейменувань харківських вулиць, декомунізації. Складається враження, що це така важлива стратегічна інформаційна точка, що Харків цікавить російські видання. Чи є в місті для них аудиторія?

Віктор Пічугін, Харків: У них є аудиторія, але з 2014-го року щось трохи змінилось, і від тих російських сайтів харків’яни перейшли до умовно українських ресурсів, які все одно просувають вигідну тему для Росії. Харків дійсно цікавий для Росії регіон і місто, тут дуже активно в інтернет-просторі і в не дуже добросовісних медіа спливають теми, які розділяють харків’ян знову, і знову, і знову. Періодично ці теми грають на руку і міській раді. Тобто, тут дуже заплутаний клубок.

Наталя Курдюкова, Харків: Тут є ще одна особливість аудиторії: вона ж більше реагує на ці хайпові теми, ніж на емоційно безбарвні. Це психологічна реакція. Так, ці теми нікуди не зникли з Харкова, вони є, на жаль, на них є попит. У маршрутці чи в спальних районах ви можете почути, як люди достатньо спокійно і голосно говорять про те, що “єдине, чого не зробив Янукович, він не розстріляв Майдан”. Люди про це спокійно говорять в публічному місці. Дуже показово, що ця дискусія продовжується. Так, у нас демократія і свобода слова, вони це розуміють, люди не бояться простого засудження від оточуючих.

Харків — складне місто. Але я впевнена, що з 2014-го року багато змінилося і, як Віктор Пічугін сказав, люди змінили свій кут погляду на події, умовно почувають себе українцями, але хочуть, щоб Україна була трохи іншою. Можливо, вони не хочуть до Росії, але хочуть іншої України. Тому це довгий процес, в якому ми зараз всі перебуваємо.

Процес споживання інформації — повної, відповідної журналістським стандартам, з різних джерел, від медіа, які мають довіру і викликають увагу — це дуже довгий процес, до якого ми не звикли. У нас немає звички користуватись інформацією, якій можна довіряти. Я впевнена, що це не тільки українська проблема, це світова тенденція. Але є традиції якісних медіа, є гіганти, які хвилюються за свою репутацію. У нас поки інститут репутації не дуже добре працює, і в ЗМІ теж.

Олег Онисько, Львів: Російська пропаганда, я переконаний, працює і у Львові, є львівяни, які працюють, поширюючи її. Також використовують якість місцеві випадки і намагаються їх роздмухати. У нас якраз більше роздмухування конфлікту з поляками чи ксенофобія стосовно ромів. Наприклад, був випадок у Самборі, коли поважна самбірська спільнота опублікувала фото закривавленого чоловіка: мовляв, українця побили поляки, дивіться що робиться. За дві години нам вдалось з’ясувати, що він був у нетверезому стані та й упав на ринку, не було ніяких поляків. Цю оманливу інформацію дуже активно поширювали в соцмережах.

Був випадок, коли українські спецслужби вкидали дезінформацію: надали сайту “Вголос” фото, яке ніби-то свідчило про підпал автобуса з польськими туристами. Про цей “факт” не знали ні пожежники, ні поліція, коли ми намагались перевірити новину. Через кілька тижнів з’ясували, що ми ледь не зірвали своїм спростуванням операцію СБУ — бо, виявляється, замовник мав побачити інформацію на сайтах та заплатити гроші, щоб його затримали.

Нікого потім не затримали. Така дезінформація, з якою би благородною метою її не надавали журналістам, підливає масла у вогонь і так складної ситуації. Як у такому випадку журналісти мають діяти? Ставити все під сумнів, не поспішати, перевіряти…

Як боротися з неякісними новинами

Олег Онисько, Львів: Є окремі випадки свідомої дезінформації, але це не поширене явище. Більше неохайність журналістів, яка призводить до поширення дезінформації. Я не знаю, як із цим боротися. Будь-яка людина, яка вміє писати, може назватися журналістом, створити сайт і казати, що вона робить новини. Сайт може називатись пафосно, але це “репост-інформ”: беремо з фейсбука, ставимо в новини, знову кидаємо в фейсбук.

Зоя Красовська, Львів: Коли я побачила Фейкогриз, то відразу зрозуміла, що у мене є маленький віртуальний, але цілком реальний друг, з яким можна говорити про маніпулятивні новини. Єдине застереження, це те, що такі інструменти пост-фактум реагують на опубліковану новину. Якщо ви ставите це розширення в браузері, буде приходити застереження.

Цей додаток, він якраз запроваджує звичку, дивлячись на якусь інформацію — перевіряти, звідки вона походить, наскільки компетентна людина про неї говорить. Так само, як зараз відбувається рекламна компанія під гаслом “зводи свою маму в кіно”, так само і з такими інструментами, треба цей додаток встановити своїй мамі і ще п’ятьом друзям як мінімум, для того, щоби дбати про інформаційний клімат довкола себе. Для того, щоб привчати себе, привчати інших людей, так само, як ви зранку чистите зуби, так само перевіряти інформацію, щоби ця інформаційна гігієна була звичкою кожної людини.

Віктор Пічугін, Харків: Ми теж створювали інструменти, спямовані на протидію дезінформації, хоча й не такі масштабні, як Фейкогриз. І у виданнях "Громадське Харків", і в "Накипіло". Обирали різні форми, але мені здається, всі спроби схожі на людину, яка з відра намагається загасити лісову пожежу.

Медіаграмотність — важлива річ, яка має йти у комплекті з такими інструментами, як Фейкогриз, про який ми сьогодні говоримо. Продовжуючи порівняння з лісовою пожежею, медіаграмотність — це такі безпекові лінії у лісах, крізь які вогонь просто не перейде. Якщо ми будемо вчити наших дітей та студентів з дитинства, що це ось брехня, ось тут вами маніпулюють, то вони вже будуть бачити і розуміти це в інтернеті автоматично.

У харків'ян є риси, якими маніпулюють недобросовісні медіа та пабліки в соцмережах. Це гордість за місто, як за першу столицю. Але я не бачу, що рівень медіаграмотності харків’ян відрізняється від середнього в Україні.

Наталя Курдюкова, Харків: Чи є потреба в аудиторії, чи розуміє вона, що це таке — стандарти журналістики, і взагалі, чи є попит на це? Питання риторичне, тому, мяко кажучи, сдіж пояснювати, що таке якісні новини і журналістам, і студентам. Деякі, на жаль, дуже інертні. Наприклад, треба декілька пар працювати зі студентами, щоб розповісти, хто що пише, хто може впливати на їхню думку з тих медіа, які вони споживають, або щоб запропонувати встановити Фейкогриз.

Але я хочу повернутися до питань, які були в залі, "хто суддя?", хто маркує і модерує новини для аплікації. Повернутися до довіри до медіа, з якою ми всі стикаємось. Бо Texty.org.ua для мене — це організація, яка викликає довіру. І оскільки вона викликає у мене довіру, я скористаюсь Фейкогризом і спробую його, а потім запропоную студентам. Якщо довіри немає, людина може дійсно цим не скористається. Тому це питання репутації в першу чергу. Якщо вона вже є, до вас ставляться як до організації, яка вже не вперше пропонує інструменти для боротьби з маніпуляціями, то аудиторія буде пробувати це. Тобто, мені здається, немає сенсу говорити “а хто це?” — це Texty.org.ua. Ви їм або довіряєте, або ні.

Підсумки

Спілкування з медіа-фахівцями у Харкові та Львові показало багато спільного. Місцеві медіа часто стикаються з недостовірною інформацією або матеріалами з ознаками замовності. І на сході, і на заході російська дезінформація знаходить больові точки, через які пробує ділити українців. На заході нагнітає етнічні конфлікти, наприклад, намагається організувати ворожнечу між українцями і поляками, а на сході акцентує на внутрішніх політичних розбіжностях та відвертає увагу від війни.

Відмінністю, яка впала в очі, є ставлення до ситуації: у Львові більше оптимізму щодо місцевих медіа та засобів підвищення медіаграмотності. Це й не дивно, адже у столиці Галичини працює чимало якісних і самоокупних ЗМІ, також діє серйозна школа журналістики в Українському католицькому університеті.

фейкогриз дезінформація дискусія харків Львів