Кремль рекомендував Лукашенку не обиратися на наступний термін і нарощує війська на кордоні з Білоруссю
Росія збільшує тиск на Білорусь через найрізноманітніші канали впливу. Цілі Кремля, які взаємоподовнюють одна одну. Це і вирішення проблеми легального збереження Володимира Путіна при владі після 2024 року і продовження політики зовнішньої експансії, це і внутрішня мобілізація суспільства. З росіqським "четвертим рейхом" неможливо домовитися. Від нього можна тільки захищатися. Останніми роками триває створення «ударного кулака» вздовж східного кордону Білорусі. І зараз в момент протистояння з'явилася людина, яка публічно заявила про свою особисту причетність до викрадень і вбивств 20-річної давності.
Інтерв'ю з білоруських аналітиком Володимиром Кобцем, виконавчим директором iSANS - міжнародної ініціативи експертів з різних країн, спрямованої на визначення, аналіз і протидію гібридним загрозам демократії, верховенству закону і суверенітету країн Західної, Центральної та Східної Європи і Євразії. Розмовляв: Андрій Гарасим
- Як би ви могли прокоментувати результати зустрічі між Путіним і Лукашенком 20 грудня?
З одного боку, результатів немає - так само як їх не було й після зустрічі 7 грудня. Все залишається, як було, з тією лише суттєвою поправкою, що Путін напередодні фактично підтвердив курс на відновлення Російської імперії. Це краще допоможе розібратися в ситуації, в якій опинилася білоруська сторона.
Три дорожні карти, які так і не вдалося узгодити, стосуються нафтової, газової та податкової сфер. Неухвалення хоч однієї з карт робить неактуальною всю угоду. Нафтова, газова і податкова карти - за фактом, основні. Остання, знову ж таки, пов'язана з нафтовою - це питання того самого російського «податкового маневру» (безмитні поставки російської нафти до Білорусі – ред.), через який Білорусь не отримає вже звичні нафтові бонуси.
Крім того,з різних джерел стало відомо, що Кремль категорично не хоче більше бачити Лукашенка президентом Білорусі. Деякі з джерел стверджують, що на переговорах Лукашенку було кілька разів відкрито не рекомендовано обиратися на наступний термін. Якщо нарешті у Лукашенка з'явиться розуміння, що домовитися з Кремлем, як зазвичай - газ і нафту за поцілунки - не вдасться, і в країні почнуться реальні позитивні зміни - це було б головним підсумком цих зустрічей.
- Які шанси, що Лукашенкові вдасться відстояти позицію незалежності Білорусі? Чи триватиме подальше поглинання Білорусі?
Я б поміняв запитання місцями. У двох доповідях, які випустив в цьому році iSANS - "Примус до «інтеграції»: повзучий наступ Росії на суверенітет Білорусі" і "Відродження імперії: за фасадом Союзної держави Росії і Білорусі", зібрані незаперечні докази того, що Росія чинить наростаючий тиск на Білорусь через найрізноманітніші канали впливу. І цей тиск буде лише зростати, оскільки він обумовлений низкою цілей Кремля, які взаємоподовнюють одна одну.
Йдеться про вирішення проблеми легального збереження Володимира Путіна при владі після 2024 року, продовження політики зовнішньої експансії в контексті конфронтації з Заходом і мобілізацію всередині самої Росії громадської підтримки правлячого там угруповання.
Росія зараз максимально намагається втягнути Білорусь в свою орбіту, в тому числі, в плані визнання окупації Криму і маріонеткових режимів на Донбасі. Саме це завдання виконують проросійські організації в Білорусі на гроші Росспівробітництва, а також Sputnik.by. Проводяться заходи і телемости, покликані легітимізувати анексію, а КСОРС (Координационный совет Российских соотечественников в Белоруссии) на своєму сайті і заходах відкрито закликають до визнання і допомоги "ЛДНР". Особливо завзяті навіть пропонують прийняти їх до Союзної Держави.
Щодо нещодавнього «слововиявлення» російського лідера, то, на мою думку, краще за всіх суть цього дійства прокоментував відомий політолог, співробітник Академічного центру Нємцова Карлового Університету в Празі Олександр Морозов. Зацитую його коротко:
"Повністю підтвердилося, що Путін розташовується в уявних межах дорадянської імперії. Усередині цих кордонів - "все наше", оскільки українці, білоруси і росіяни - "один народ". Причому, перші два живуть на "західних споконвічно-російських територіях". І, що важливо: він відмовився не тільки від Біловезьких угод, але й від попереднього "встановлення держави", від ленінської "федерації". Безумовно, політично - це повний аналог "фольксдойч" щодо єдності німецького народу в політичній філософії нацизму. Немає ніякого іншого аналога".
Це саме те, що iSANS намагається пояснити в своїх доповідях, які також доступні білоруському керівництву. На думку наших експортів, ми маємо справу з гібридним Четвертим рейхом, який одночасно є ідеократією і клептократією. Який хапає все, що погано лежить або не встигло втекти. Або не в змозі надійно захиститися. Вождь же обіцяв усім, хто розслабиться, зробити "цап-царап". Але якщо серйозно - все, що треба розуміти про цей режим - з ним неможливо домовитися. Від нього можна тільки захищатися. Ну або здатися, але нам ця ідея не подобається.
Щодо шансів, що Лукашенку вдасться відстояти позицію незалежності Білорусі. Білоруський народ сьогодні, на відміну від 90-х і навіть першого десятиліття 2000-х років, усвідомлює себе незалежною нацією, яка не сприймає ідей приєднання, «возз'єднання» або входження до складу іншої держави. В першу чергу, це сталося завдяки природним процесам зміни поколінь.
Старше покоління, чия молодість і активні роки життя пов'язані з Радянським Союзом, поступово поступилося місцем генерації, яка нічого радянського не пам'ятає. Для них Росія - абсолютно інша країна. Для багатьох близька і навіть по відчуттях дружня, але інша. Всі спроби натиснути і спробувати позбавити незалежності або обмежити її будуть лише посилювати запеклість і неприйняття з боку цього покоління.
Про це говорить і сам Лукашенко. Коли Дмитро Медведєв спробував пред'явити до виконання так званий Союзний Договір зразка 1999 року, Лукашенко так і сказав: Білорусь була готова тоді, але не були готові ви. Що ж ви хочете зараз? Адже виросла нова генерація.
Неважливо, що мотиви Олександра Григоровича, можливо, не були продиктовані патріотизмом, важливо інше - він дуже чітко вловив суть змін, що відбулися в суспільстві, і які не можна ігнорувати. Адже ті, хто складав основу його електорату, природним чином йдуть із життя, і суспільство більше не настільки монолітне в підтримці будь-яких дій незмінюваного лідера.
Таким чином, саме нове покоління білорусів, яке увійшло в активне життя, не сприймає торгівлю незалежністю своєї країни - повноцінної європейської держави з перспективою поступового транзиту від авторитаризму до демократичних перетворень. Лукашенко - ірраціональний гравець, що тримається за владу як за гарантію власної безпеки і не хоче проводити будь-які реальні реформи, але безсумнівно усвідомлює, що ситуація дуже серйозна.
Я думаю, він розуміє, що лише від нього залежить, ким він увійде в білоруську історію - бездарним диктатором, який розтринькав потенціал білоруської держави і здав її Путіну, або нехай спірною і часто контроверсійною особистістю, лідером, який у зміненому після 2014 року світі змінився сам і змінив свою країну, захистивши незалежність і забезпечивши транзит влади і поступову демократизацію. Життя завжди залишає людині вибір - ким врешті-решт бути. І Росія тут нічого не в змозі буде зробити. Я думаю, і в Кремлі поступово розуміють, що силового вирішення питання не існує - «зелені чоловічки», як їх прийнято називати, раз увійшовши в Білорусь, навряд чи звідси підуть. Живими.
- Які механізми Кремль може використовувати проти Білорусі? І які козирі можуть бути у Білорусі, щоб протистояти Кремлю?
Кремль неперебірливий у підходах. На Білорусі обкатуються все ті ж технології, що були використані проти України. Та й персонажі, які взялися реалізовувати план «глибинної інтеграції», багато в чому ті самі. Все це детально описано в нашій доповіді «Примус до інтеграції».
Як і створення «ударного кулака» вздовж східного кордону Білорусі, де Росія відновила занедбані з радянських часів військові об'єкти, нарощуючи потенціал у напрямку східнобілоруських обласних центрів Гомеля і Могильова. У своєму розслідуванні для видання "Новы Час" його автор Денис Івашин робить висновок: "Створені формування російської армії мають значний потенціал для проведення операцій у рамках можливої гібридної війни в Східній Білорусі, коли сили і засоби для примусу нашої країни до інтеграції будуть вичерпані. Безумовно, це - фактор прямого військово-політичного тиску на керівництво Білорусі".
У своєму матеріалі автор зібрав багато цікавих фактів, простеживши динаміку нарощування військової сили російської армії впродовж кількох років. Ось, наприклад: "У травні 2016 року в прикордонні з Білоруссю та Україною райони - в Єльню Смоленської області і Клинці Брянської області - з Єкатеринбурга були перекинуті перші підрозділи 28-ї окремої мотострілецької бригади Центрального військового округу ЗС РФ. На їх базі почалося розгортання 144-ї гвардійської мотострілецької дивізії».
Але це, скоріше, психологічний тиск. Будь-яке військове вторгнення в Білорусь мені видається безперспективним. Основний розрахунок все ж на те, що інші механізми тиску - в першу чергу економічні - пов'язані з масованою ідеологічною обробкою білоруського населення, приведуть до ситуації, коли білоруси самі попросять звільнити їх від обридлого режиму. Тоді це вже буде виглядати не як вторгнення, але як прихід бажаних визволителів.
В цьому і питання - наскільки в ситуації, що склалася, уряд готовий до проведення давно назрілих реформ. Реформи, в свою чергу, неможливі без лібералізації. Відкриття кордонів, скасування віз для іноземців, і далі - відмова від субсидування збиткових галузей і підтримка інноваційних проектів з метою розширення присутності білоруських товарів на західних ринках, ринках третіх країн - і ніякі важелі, які традиційно використовуються Кремлем, йому не допоможуть.
Не буду зупинятися на таких відомих важелях тиску Кремля, як формування ціни на газ і "податковий маневр", оскільки я переконаний, що ці механізми здатні нашкодити нам лише в тому випадку, якщо Білорусь нічого не зробить в плані реформ. Зі стартом розумних реформ, ці механізми будуть працювати проти тих, хто їх запустив - проти самої Росії.
Адже нафта і газ мають цінність лише тоді, коли хтось готовий за них платити. Агресивна щодо сусідів політика, яку, судячи з усього, і далі має намір проводити Кремль, може привести Росію до нових санкцій і відомої по Іраку формули "нафту в обмін на продовольство". Тому не думаю, що в цій реальності існують такі механізми, які могли б стати фатальними для незалежності Білорусі.
- Чи скандал з замовними вбивствами інспіровано, і якщо так – хто за цим стоїть? Або все-таки мова йде дійсно про щиросерду позицію свідка?
Йдеться про найгучніші і найтяжчі політично-вмотивовані злочини в новітній історії Білорусі, скоєні у 1999-2000 роках. Це викрадення і вбивство віце-спікера парламенту Віктора Гончара, відомого бізнесмена, громадського діяча і мецената Анатолія Красовського, колишнього міністра внутрішніх справ генерала Юрія Захаренка і журналіста Дмитра Завадського.
За словами фахівців, наприклад, відомого білоруського правозахисника і колишнього слідчого прокуратури Олега Волчека, ця справа давно розкрита білоруськими слідчими органами - фактично, по гарячих слідах. Чого не сталося - так це передачі справи в суд і самого судового процесу. Саме тому стосовно підозрюваних у скоєнні цих злочинів високопосадовців Білорусі діють введені ще тоді санкції США та ЄС.
Що сталося? З'явилася людина, яка публічно заявила про свою особисту причетність до викрадень і вбивств 20-річної давності. З огляду на момент, коли з'явилося це визнання, виникли й підозри в інспіруванні. Це й не дивно. У нас уже звикли, що як тільки між керівництвом Білорусі та Росії виникають загострення, раптом з'являються викривальні репортажі, серіал «Хрещений батько» та інше. Склалася саме та сама атмосфера, як в історії з хлопчиком і вовком - недовіри до будь-яких «сенсацій».
Я б відокремив одне від іншого - сам тяжкий злочин і спроби використовувати його в своїх цілях. Ті, хто зараз так вчиняє, далекі від бажання допомогти встановленню істини і покаранню винних, як далекі вони й від розуміння всієї глибини трагедії і горя сімей викрадених і вбитих політиків і громадських діячів.
І є очевидний факт - людина, яка публічно зізналася в причетності до цих злочинів. І в зв'язку з цим, ніякі міркування не змінюють головного - якими б не були мотиви дій цієї людини або тих, хто, можливо, за нею стоїть. Він зізнався в тяжких злочинах і, як мені здається, повинен бути затриманий, допитаний і, якщо він при здоровому глузді - заарештований.
- Якими можуть бути наслідки цього скандалу для Лукашенка і Білорусі?
Я не бачу скандалу. Вся історія, розказана в DW, нам відома. Як я вже сказав, є конкретний персонаж, який дійсно був бійцем СОБР і чия історія виглядає як справжня. Далі я хотів би бачити конкретні процесуальні дії з цим одночасно і свідком, і співучасником злочинів. Тільки вони дадуть відповіді на безліч питань, які обґрунтовано виникли у всіх.
З урахуванням зміненого після 2014 року світу, коли люди кілька років поспіль спостерігали всі жахи розв’язаної Путіним війни проти України, на жаль, больовий кордон і так травмованого суспільства сьогодні на такому низькому рівні, що мало що здатне викликати стан шоку, як колись. Ми живемо в стані передчуття війни і те, про що думає більшість людей - це як би бути подалі від усіх цих процесів. І якщо ще зовсім недавно можна було апелювати до колективного Заходу, то сьогодні найчастіше ми залишаємося сам на сам зі своїми проблемами, і це також змінює ставлення людей до процесів.
- Наскільки реальним може бути в сьогоднішніх умовах виникнення білоруського Майдану?
Абсолютно неможливо. Поки йшли натуральні процеси становлення громадянського суспільства в пострадянських європейських країнах, суспільство дуже чутливо реагувало на будь-який прояв несправедливості. Корумповані режими розсипалися під тиском вуличних протестів у Празі, Белграді, Києві, Тбілісі. Була переконаність, що демократичні процеси незворотні, й це підкріплювалося тим, що звільнені від комуністів і автократів країни приєдналися до загальноєвропейського проекту, багатіли і дуже швидко перетворилися на стандартні західні країни.
У якийсь момент цей процес припинився. У 2008 році Росія атакувала Грузію. Небагато обивателів у нас сприйняли це серйозно - Грузія далеко, і кордону з нею немає. Але вторгнення Росії в Україну - зовсім поруч із Білоруссю - привело до того, що тисячі донеччан приїхали в нашу країни. Їхні історії зовсім не збігалися з російською пропагандою, що лилася з російських телеканалів. Білоруські еліти були також вражені. З цього моменту ми стали жити в іншому світі. Те, що здавалося дуже важливим вчора, раптом втратило сенс. Люди зрозуміли, що війна - це не 1939-1945 роки, це просто прямо зараз.
Це страх перед можливістю повторення українського сценарію з російським вторгненням до Білорусі став тим чинником, який на роки відбив бажання будь-якого Майдану в Мінську. Але це й запустило механізми, які привели до переосмислення важливості незалежності. Як сказав, виступаючи на конференції з людського виміру ОБСЄ у вересні цього року у Варшаві мій друг і відомий білоруський журналіст - головний редактор Reform.by Федір Павлюченко - ми радше готові потерпіти цю свою диктатуру, ніж окупантів, яких невідомо чи вдасться вибити.
- Наскільки реально, що в даних умовах Україна і Білорусь виступлять єдиним фронтом проти імперських амбіцій Росії?
Я думаю, не варто чекати від офіційної влади появи в публічному просторі саме такого словосполучення - єдиний фронт. Білоруська влада витримує максимально нейтральний тон. Країна зайшла в інтеграційних іграх так далеко на Схід, що тепер можна тільки відповзати, але ніяк не втекти. Але це про термінологію.
Реально тут всі розуміють, що сталося. І, власне, Білорусь та Україна є найбільш близькими союзниками і партнерами. Тут не потрібні гучні фрази - всі розуміють серйозність загрози і можливі наслідки помилок. Важливі саме дії.
Не думаю, що білоруська влада лукавить, коли говорить про те, що з території Білорусі Україні нічого не загрожує. Думаю, саме так вони й дивляться в майбутнє. Питання в тому, що про це думає той, про кого найкраще колись висловилися харківські фанати?
Я впевнений, що не тільки Україна та Білорусь, а й Румунія, Польща, країни Балтії зможуть і повинні стати таким альянсом. Свідомо не хочу вживати слово «фронт», воно як би передбачає стан війни. Це все ж повинен бути в першу чергу пояс миру.
Ми всі не хочемо війни, але ми пам'ятаємо досвід загравання з Гітлером. Йому теж дозволили «збирання» німецьких земель, а закінчилося все найстрашнішою війною і Голокостом. Аналогії з Путім для мене стовідсоткові. Такий собі слов'янський Рейх закомплексованого невдахи. І я думаю, запобігти негативному сценарію можна лише спільно.