Як запустити ринок землі – і не зазнати поразки? В ЄС ринок сприяє збереженню роботи й росту благополуччя в сільській місцевості
Земельна реформа і те, як працює ринок землі – це не про економіку. Це про суспільний і політичний устрій країни. Успішна земельна реформа запускає соціальні ліфти, коли діти фермерів закінчують престижні виші і згодом стають впливовими політиками й керівниками держави. Коли в країні багато сіл і містечок, у яких люди живуть благополучно і не прагнуть переїхати до великого міста в пошуках заробітку. Провальна земельна реформа матиме інший результат: спорожнілі села, переповнені великі міста і виїзд на заробітки в інші країни.
Автори: Богдан Малиновський, Петро Тарасенко
Як розповідає селянин з Полтавщини, у цій реальності поля обробляє техніка, яка «невідомо звідки береться і невідомо куди зникає, люди сидять без роботи». Власне, зараз в Україні є базис і для першого варіанту, і для другого. Як далі розвиватиметься і виглядатиме країна, залежить виключно від рішень влади, які будуть ухвалені в найближчі дні й тижні.
Мораторій на продаж сільськогосподарської землі не означає, що ринку немає: він давно є – просто дикий і сірий. На ньому зуміли вгризися в землю успішні фермери. Їхня продукція – на розкладках з овочами і фруктами. Якби перенести машиною часу киянина з 80-х на сучасний продуктовий ринок, він би подумав, що потрапив – ні, навіть не в Америку, а в рай. Усе це досягається працею дрібних, малих і середніх фермерських господарств. Зернові на експорт вони також вирощують. Ці підприємства дають статок фермерам і роботу багатьом.
Водночас, великі площі землі обробляють потужні агрохолдинги. Це вони щороку досягають рекордних врожаїв пшениці й викликають лють у конкурентів, постачаючи на світові ринки українське зерно. І лише деякі уміють перетворювати збіжжя на високу додану вартість – наприклад, вирощувати курятину. Вони залучають до країни чимало валюти. Але, як правило, на широчезних ланах і в селах поміж ними роботи дуже мало.
Читайте також нашу сттаттю: Сім завдань впровадження ринку землі. Пріоритет малим господарствам, адже агрохолдинги створюють безробіття
Від того, як уряд організує ринок землі, залежить, якою буде Україна в найближчі десятиліття. Світовий досвід показує, що там, де ключову роль у сільському господарстві відіграють великі землевласники, більше поширються ліві політичні рухи, часто відбуваються протести, іноді діють ліві партизани й трапляються революції під керівництвом лівих. Бо селяни там – це батраки, у яких мало роботи, вони перебувають у безвиході й не бачать перспектив.
Приклад – Португалія 70-х років, де рушійною силою комуністичної революції стали батраки латифундій (з розміру яких – від 100 га – наші агробізнесмени тільки посміялися б), тоді як опорою демократії – самозайняті власники виноградників площею від одного до кількох гектарів.
Країни, які поставили на розвиток фермерства, мають спокійніше політичне життя і є більш демократичними. В Азії це Тайвань, Японія, Південна Корея. В нашому регіоні це практично вся Європа. На великі латифундії із сусідів ставить тільки Росія.
І запроваджуючи ринок землі, уряд насамперед має відповісти собі на запитання: яка мета? Чого ми хочемо досягти в результаті реформи? Ріст ВВП, збільшення інвестицій і «відсотку жирів у маслі» – не кінцева мета, а лише індикатори вірного руху до мети.
«Під час зустрічей з представниками нинішньої влади не вдалося почути відповіді на головне запитання: яка мета саме таких правил торгівлі землею, яка мета всіх цих реформ?» – говорить президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФПЗУ) Микола Стрижак.
Більше того, голова Аграрного союзу Геннадій Новіков говорить, що ріст ВВП відбудеться в будь-якому випадку, незалежно від успіху земельної реформи, бо по-іншому рахуватиметься статистика. Адже коли господарство має землю у власності, воно мусить відображати її вартість у себе в балансі. Відтак, вартість землі враховується у ВВП. Зараз уся або майже вся земля знаходиться в оренді. Справді, господарство, яке орендує більше землі й на більший строк, оцінюється дорожче. Відповідно, цінність мають навіть права оренди. Але це, на відміну від землі – нематеріальні активи. Їх відображення в балансі, на відміну від матеріальних активів – справа добровільна.
В результаті права оренди відображають у балансі, за словами Новікова, зовсім небагато господарств. Адже якщо господарство не залучає кредитів під заставу нематеріальних активів або не змушене проводити аудит, розміщуючи облігації або акції на фондовому ринку, то немає жодного сенсу показувати права оренди в балансі за їх реальною вартістю. Якщо ж воно купить землю, то її доведеться відображати в балансі, що призведе до зростання ВВП. Та жодного зростання обсягу виробництва або доходів при цьому не відбудеться.
А обіцянки подорожчання землі, яку аналітики в один голос називають страшенно недооціненою, за словами Новікова, спростовується досвідом цілої низки східноєвропейських країн. Так, зараз, через десяток-півтора років, гектар там коштує значно дорожче, ніж під час запуску ринку. Але спочатку, як відзначає Новіков, ціна на землю знижувалася. Спрацював ефект так званої відкладеної пропозиції: всі ті, хто кілька років чекав можливості продати землю, відразу ж викинули її на ринок, і пропозиція перевищила попит.
Тобто, і з короткостроковими індикаторами теж не все так добре. Але давайте повернемося до стратегічної мети. Європейські країни в аграрній політиці керуються іншим – зберегти й забезпечити благополуччя громадян, котрі працюють на землі. Для цього певним чином організовують і ринок.
Наприклад, при запуску ринку в Східній Німеччині, щоб уникнути обвалу цін і утворення крупних землевласників, продаж державних земель на території колишньої НДР розтягнули в часі майже на 40 (!) років (до 2030 року). Як розповів проект-менеджер земельного компоненту Німецько-українського агрополітичного діалогу Крістоф Конрад Гільген, спеціально створене Товариство з управління та реалізації землі (BVVG) протягом 2010-15 років мало право продавати щороку не більше 25 тис. га, а з 2016 р. – не більше 10 тис. га.
Європа, на яку так часто радять рівнятися, обмежує площі землеволодінь – якщо не офіційно, то в прихований спосіб. Наприклад, в Нідерландах ринок землі – чи не найліберальніший у Західній Європі. Але завдяки цьому середня ціна на землю там ще в 2017 р. перевалила за 68 тис. євро/га. Тож щоб купити там 200 тис. га землі, потрібно входити до десятки найбагатших людей Європи і спрямувати на це діло всі свої статки.
У Франції, щоб займатися аграрним бізнесом, як розповів радник з сільського господарства Посольства Франції в Україні Ніколя Перрен, потрібно отримати спеціальний дозвіл. Таким чином, інвестор може купити хоч 10 тис. га землі, але створити на них агрохолдинг він не зможе: дозволу йому напевно не дадуть. Навіть попри те, що такі обмеження не дають похвалитися приголомшливими цифрами «інвестицій»: земля у Франції коштує в середньому трохи більше за 6000 євро/га, тобто, менше, ніж навіть у Словенії чи Польщі і вдвічі менше, ніж в Іспанії та Греції. Відповідно, менше кредитів фермери можуть отримати під заставу землі. Але вочевидь для французів головне не це.
Так само стоять на заваді концентрації землі вимоги щодо отримання дозволу громади на придбання землі в Норвегії.
В усіх цих обмеженнях криється важливий глибинний сенс: завадити поверненню крупних землевласників у сільське господарство. Для чого? Багато дрібних власників – це багато зайятих людей, котрі платять податки і не претендують на соціальну допомогу.
Читайте також нашу статтю Як вирощувати лохину і продавати її через інтернет – досвід київських фермерів
Зберігаючи робочі місця в сільській місцевості, європейські уряди зберігають і самі села. Наприклад, у багатьох французьких селах населення знизилося за останні півстоліття в кілька разів, водночас повністю зникли з карти після 2 світової війни лише 3 населених пункти – на порядок менше, ніж в Україні зникає щороку. Збереження сільських населених пунктів – це стримування зростання міст, яке несе масу проблем місцевим мешканцям – від захмарних цін на нерухомість до відсутності місць для паркування та брудного повітря.
Такий шлях був би оптимальним і для України. Такою могла би бути й головна ціль запуску ринку землі. Під умовним гаслом «Створимо мільйон фермерських господарств, щоб процвітало кожне село».
Також читайте нашу статтю: Сила землі. Три гектари забезпечують родині достойне життя й освіту дітей
Для цього уряду й парламенту варто спочатку обежити площі володінь. Надати малим і середнім фермерам першочергове право викупу паїв, та надати їм кошти у вигляді довгих дешевих кредитів чи просто грошової допомоги від держави.
Далі впроваджувати програми підтримки й розвитку фермерів, які б включали створеня інфраструктури для транспортування і зберігання продукції, допомогу при виході на зовнішні ринки, постійне навчання. Подібним чином діють успішні азійські країни.
Читайте також нашу статтю: Сільськогосподарський хайтек для України
Ось які загальні рекомендації дає нам Євросоюз:
«При відкритті цього ринку важливо встановити гарантії, щоб уникнути надмірної концентрації землі в руках декількох операторів, забезпечити справедливе ставлення до власників невеликих земель, які бажають продати свої земельні ділянки, та гарантувати права активних дрібних фермерів, які бажають придбати землю сільськогосподарського призначення. Малі фермери повинні стояти в центрі цієї реформи, зокрема ті, які ще не зареєстровані як юридичні особи – фізичні особи, які обробляють сільськогосподарські угіддя.
ЄС вважає, що відкриття ринку землі має стати першим кроком більш широкої та всеосяжної земельної реформи, яка охоплюватиме інші елементи управління землею, політику землекористування, планування та моніторингу, створення обізнаності про права на землю, консолідацію земель тощо.
Однією з передумов успіху є, зокрема, підвищення прозорості через відкритий доступ до даних про права на землю та їх публікацію. Для цього знадобиться поглиблена реформа Державного геокадастру та перерозподілу деяких його функцій» – йдеться в повідомленні прес-служби представництва ЄС в Україні.
Та законопроект, ухвалений у першому читанні, схоже, веде до іншого.
Маємо безпрецедентно великий у світовій практиці максимальний розмір площі, яким може володіти одна особа. Якщо в низці європейських країн – передусім, у східноєвропейських – «стеля» становить кількасот гектарів (наприклад, у Польщі – 500), і навіть у Росії – 10% площ відповідного регіону (п. 1.3 ст. 19.1 Федерального закону про обіг сільськогосподарських земель), то у нас Зе-команда лише після протестів сільгоспвиробників милостиво погодилася знизити верхню планку для області до 8%, району – до 15% і в межах ОТГ обмежити 35%. Але й це забагато.
Крім відсутності роботи, селяни в світі, де землею володіють великі агрохолдинги, стикаються й з іншою проблемо. Великі компанії контролюють і місцеві органи влади – їхні менеджери стають там головами сільрад і депутатами рад районних. А в одному з сіл Великобагачанського району на Полтавщині сільрада взагалі не має свого приміщення (його продали на початку століття, бо не було інших джерел наповнення бюджету), й орендує його у агрофірми. Якщо сільський голова піде проти агрофірми, то вона наступного ж дня викине сільраду на вулицю.
Читайте також нашу статтю Мільйон з гектара. Дрібні фермерські господарства можуть заробляти набагато більше, ніж великі агрохолдинги
Саме скуповування земель великими компаніями й бояться сільгоспвиробники. Адже в останніх немає власних банків, які зможуть видати кредит під символічні відсотки. Немає тих можливостей політичного лобіювання. Наприклад, як може фермер вирішити якесь земельне питання, якщо в місцевій раді більшість складають наймані працівники агрохолдингу?
Схоже, Зе-влада розглядає людей на землі як зайвий тягар, а саме село – як зайві витрати. І, напевне, у бухгалтерів з команди нинішнього уряду вже готові розрахунки, скільки можна зекономити, припинивши витрачатись на сільські дороги, і загнавши всіх учнів у великі міські школи, а хворих – у великі міські амбулаторії й лікарні.
Та з іншого боку представники влади говорять, що до другого читання в закон внесуть правки, котрі обмежуватимуть розмір землеволодіння. Було б добре, аби до дискусії щодо вдосконалення закону й вироблення цілі земельної реформи надалі долучалися всі політичні сили й громадські рухи, котрі виступають «ЗА» ринок, але не згодні з його «дизайном». Напередодні голосування в першому читанні фракції «Голос» і «ЄС» заявляли, що правляча більшість їхні ідеї проігнорувала.
Запуск земельного ринку – це, без перебільшення, історична подія, і тут варто відкринути всю політичну й особисту неприязнь і працювати разом задля спільної мети – процвітання країни.
