Сьогодні будівельник у Києві може заробити ті самі гроші, що й у Чехії. Але люди все одно часто їдуть за кордон

Поліція затримує українців, котрі працюють в Чехії нелегально

Ще одна ложка дьогтю – переважна більшість оголошень стосується найбільших міст в Україні. Мова йде насамперед про Київ: саме столиця нині є основним ринком найманої робочої сили в країні. На наступних місцях за кількістю оголошень – Одеса, Львів та інші великі обласні центри. Відповідно, по низхідній іде й розмір заробітної плати. Перед частиною українців постав реальний вибір: залишатися вдома чи таки їхати за кордон на ті самі гроші.

Різнороб Сергій. Приїхав до Києва

Сергій на вигляд суттєво старший за тридцять, хоча йому лише 29. Цементує східці в під’їзді будинку в одному з київських районів. Одягнутий у поношений одяг кольору «міського камуфляжу», який колись носили тепер уже розформовані «беркути».

Це не політичний маніфест, як міг би подумати політично заклопотаний фейсбук-користувач. Все набагато простіше. У себе вдома на Миколаївщині він підробляє охоронцем – звідси й уніформа. За роботу в Києві домовляється бригадир. Сергій каже, що це разова робота, а насправді поряд є ще й постійна – робітники ремонтують приміщення, де буде «магазин чи космолот».

Мій співрозмовник зараз різнороб, проте сам він досить високо оцінює свої навички у володінні іншими будівельними професіями і вважає, що зможе при нагоді працювати «й маляром, і столяром, да ким завгодно». На питання відносно розміру свого місячного доходу на будівельних роботах в Києві Сергій називає декілька цифр, які суттєво різняться між собою. Зрештою, зупиняється на «десь приблизно 15 тисячах».

Живе з іншими роботягами зі своєї бригади у хостелі в напівпідвальному приміщенні «хрущовки» тут же поряд. Платить тисячу гривень за койко-місце, але, за його словами, бригадир ще щось доплачує власникам хостелу.

Сергій поїхав би попрацювати кудись у Польщу – дехто з його знайомих там бував – але йому бракує грошей на таку поїздку. За його словами, більшість зарплати йде на утримання сім’ї. Але я живу поряд і частенько бачу Сергія поряд з «наливайкою», в якій зазвичай збирається заробітчанський люд.

Як свідчить недавно оприлюднене дослідження Центру близькосхідних досліджень щодо природи української бідності , саме відсутність «підйомних» коштів зупиняє багатьох від поїздок на роботу за кордон: людина не може собі дозволити міграційний старт, бо не має базового капіталу для того, щоб оформити візу, купити квитки, мати якусь суму на перший час. До міграції вдаються ті, хто, як мінімум, може назбирати ці кошти.

З іншого боку, якщо є певний рівень забезпеченості, то це не заохочує вирушати кудись у далекі краї. В умовах, коли можна заробити гроші на місці, частина людей вирішує, що краще таки залишитися вдома. І при цьому суміщати роботу з якимись своїми власними справами чи підробітками.

Василь і Петро. Майстри на всі руки. Живуть під Києвом

Василю 35. Це міцний чоловік, він мешкає з сім’єю в селі під Києвом. Не планував і не планує виїжджати за кордон.

Якщо Сергій з Миколаївщини мусить проїхати півкраїни, аби знайти роботу, то у Василя все під боком - в цьому ж селі. Тут і місцеві при грошах, і кияни часто хочуть звести будинок.

У селі добре знають його сіру «Деу», завжди вщерть забиту всіляким інструментом. «Я в місто хіба що по матеріали їжджу», – говорить. Роботи вдосталь. Замовлення розписані наперед на 3 – 4 місяці. Замовники самі його шукають, передають одне одному його контакти, хвалиться Василь. Він має славу добросовісного працівника, що якісно виконує широкий спектр будівельних робіт за адекватну ціну.

До роботи він, залежно від завантаженості та складності, долучає дружину й сина. Для специфічних підрядів – наприклад, покрівлі – наймає свого родича, також будівельника. Загалом оцінює свій дохід за місяць від 20 до 30 тисяч гривень, залежно від замовлення. Проте тут треба враховувати, що разом із ним також частково працюють члени його сім’ї – дружина та син. До створення власної будівельної бригади й розширення бізнесу ставиться скептично.

Його скепсис поділяє й родич-компаньйон Петро. Мовляв, із нашими людьми важко щось організувати, як і нести відповідальність за чужу роботу. Він – тертий калач: працював будівельником у Польщі. Міркує, чи не поїхати знову туди або до Чехії. За кордоном працював у будівельній бригаді, і йому сподобалася не лише зарплатня, але й те, як там організована робота.

Петро має досвід роботи і в українських фірмах, які займаються будівельними роботами. Скаржиться на хаос в організації і “руки з задниці” у багатьох співробітників. «Зроблять абияк, а ти потім доробляй». «Я кладу з однієї сторони стінки плитку, а з іншої сторони вже хтось дрелить. Прошу – почекай, а він – мені ніколи, за півгодини вже треба працювати на іншому місці. З нашими людьми дуже важко», – підсумовує він.

Кухар Володимир. Повернувся з Чехії

Сім’я. Дружина і діти. Про них згадують усі: й ті, що поїхали на заробітки за кордон, і ті, що залишилися тут. Працювати в Україні – чи їхати? З одного боку на шальках терезів – потенційні вигоди, а з іншого – життя без дружини й далеко від дітей. Не дивно, що серед найбільш радикальних залишенців за кордоном – неодружені або розлучені. Сім’янин, який довго пропадає на заробітках, нерідко втрачає сім'ю. Загальновідомий факт і замкнене коло.

Володимир повернувся в Україну переважно через родину. Хоч тут він мав досвід роботи на різних спеціальностях, за кордоном вирішив працювати за своїм основним фахом – кухарем.

Працював у ресторанній мережі з власниками-росіянами. Всі його колеги – вихідці з колишнього СРСР. Жили в чомусь схожому на гуртожиток, за проживання та їжу платили роботодавці.

Володимир помітив, що попит на українців-кухарів у Чехії слабкий. Хоча бувають і винятки, як у його випадку. Набагато більше запитів на супутні роботи – барменів чи розробників туш десь на м’ясокомбінаті. До речі, й зарплата на цих роботах, за словами Володимира, вища, ніж у кухаря.

Розповідає, що в середньому кухар-заробітчанин отримує трохи більше тисячі доларів. Звісно, у шеф-кухарів зарплата вища, але пробитися туди – це окрема справа. Після повернення в Україну Володимир змінив свій фах. За його словами, середня зарплата кухарів навіть у Києві сягає 10 – 15 тисяч гривень.

Володимир вважає роботу за кордоном цікавою, але одразу ж додає, що це справа для молодих і неодружених. Для тих, у кого в Україні сім’ї, все це загрожує призвести до сварок з дружиною, від чого щасливішим не станеш.

Як ми вже згадували, сім’я стала причиною повернення. Але не єдиною. В Чехії він відчував незахищеність і самотність: не мав жодної медичної страховки, а після роботи не було з ким і поговорити: «Якщо з тобою там щось станеться, тобі ніхто не допоможе».

Зараз Володимир працює ріелтером у Києві, й новий фах його надихає: «Нормальні гроші можна мати й тут!» – такий його висновок.

Сергій, різьбяр по дереву. Працював у Чехії на складі

Робота за кордоном – це їзда незнайомою покрученою дорогою. Ніколи не знаєш, що вигулькне завтра. Ми поговорили з нашими заробітчанами в Чехії. Це популярна серед українців країна. Люди приїздять, щоб заробити, і працюють по 10 – 12 годин без вихідних. Оплата погодинна. Працівник без навиків може розраховувати максимум на 5 доларів за годину, а зазвичай і менше. В місяць набігає десь 1000 доларів.

Але робітники затребуваних спеціальностей та з досвідом – а це серед українців, головним чином, будівельники – можуть отримувати набагато більше.

Зазвичай приїздять, скориставшись безвізовим режимом або короткочасною візою, за допомогою якої шукають роботу.

Історія Сергія Коновалова з Житомирщини – напевне, одне з багатьох свідчень про різницю між реальністю та тим, що описують рекрутерські фірми. Сергій – один з небагатьох, хто ствердно киває на запитання, чи можна назвати його прізвище. Вочевидь, він дійсно хоче поділитися своїми спогадами про роботу в Чехії: як він каже, «може, комусь наукою буде». За фахом Сергій різьбяр по дереву, воював на Сході.

Коли він звернувся в одну з компаній-посередників, які займаються відправкою українських робітників на роботу до Чехії, там пообіцяли роботу за фахом. «Приїхав і тиждень просто сидів без роботи», – розповідає Сергій. За його словами, фірма-посередник надала йому житло безкоштовно, але харчувався за свій кошт. Зрештою, після того, як Сергій пригрозив скандалом, представник компанії привіз його на виробництво, яке складало меблі з ДСП – зовсім не та робота, на яку мав влаштуватися Сергій.

До того ж, він повинен був самотужки організувати своє робоче місце, зокрема, зібрати робочий стіл. «Я подивися на це все, у мене всередині закипіло», – резюмує Сергій.

Після повторної розмови з агентством, йому запропонували роботу в сортувальному цеху на пошті. Його заробіток на новому місці повністю залежав від виробітку: він отримував 95 крон (одна крона приблизно коштує одну гривню) за годину (коли їхав влаштовуватися до Чехії, йому обіцяли зарплату на рівні 120 – 130 крон за годину). «Відповідно, я старався працювати якомога побільше. Я приходив на роботу о 5 години ранку і залишався до 8 вечора», – згадує Сергій. Він знімав кімнатку, яка йому обходилася в 4,5 тисяч крон на місяць.

Сергій також кілька разів намагався самостійно влаштуватися на роботу – хотів таки працювати за фахом. Але все безрезультатно. Різьблення по дереву виявилося в Чехії переважно сімейним бізнесом. Заробітчанам не дають складну й гарно оплачувану роботу, відводячи їм місце підмайстрів.

Попри все, Сергій позитивно сприймає свій досвід. «Для мене це було як реабілітація. Довелося багато ходити, і це дуже добре. Після АТО мені треба було переключитися, я мав контузію, треба було привести себе в порядок. Дома у мене не виходило це зробити, а закордон реально мобілізує», – пояснює Сергій.

Він також критично ставиться до можливості добре заробляти своїм фахом як у рідному Житомирі, так і в Києві.

«Ну знайду роботу в столиці. Треба жити в Києві, відповідно, знайти таку роботу, на якій би мав півтори тисячі доларів. А приїхати й отримувати 15 – 20 тисяч гривень, як мені пропонували – ну це вдвічі менше. Так, я знаю людей, які заробляють різьбою більше, але вони роблять замовлення для Росії», – рахує Сергій.

Найбільшим мінусом своїх заробітків у Чехії Сергій називає співпрацю з фірмою-посередником: «Підозрюю, що такі фірми не зацікавлені в якомусь свідомому доборі адекватних посад для клієнтів. Вони просто гонять вал, заганяють велику кількість людей на будь-яку роботу, бо чим більше людей, тим вони більше мають. Фактично, беруть не якістю, а кількістю».

За його словами, зарплату він отримував не напряму, йому сплачувала її фірма-посередник. Якщо Сергій отримував за годину 95 крон, то ті, хто влаштувався самостійно, отримували більше. Сергій переконаний, що різниця між справжньою зарплатою та тим, що він отримував на руки, осідала в компанії-посереднику. Ми цей його здогад перевіряли. «Якщо все-таки їхати в Чехію на роботу, то найкраще мати домовленості безпосередньо з роботодавцями», – резюмує Сергій.

Катерина, активістка з Чехії

Одна з активісток «празького Майдану», яка вже досить давно проживає у Чехії, Катерина С., багато спілкується з українськими заробітчанами.

«Щонеділі ми проводимо в центрі Праги акцію на підтримку України – називається Празький Майдан. Ми стоїмо на вулиці з українськими прапорами. Українці, які не мають до кого звернутися по допомогу, підходять до нас», – розповідає Катерина. За її словами, найбільше скарг – на те, що не заплатили за роботу. Люди їдуть працювати в Чехію переважно нелегально, і їх просто «кидають».

«Або вони приїхали сюди з одними обіцянками по оплаті, а їм платять зовсім інше. Наприклад, їм обіцяли 5 – 5,5 євро за годину, а насправді платять 3 – 4. Або ще – їм обіцяють, що вони нелегально тут пропрацюють усі три місяці, вони приїжджають сюди, працюють два тижні – а потім їм кажуть, що роботи немає. Далі вони сидять без роботи і намагаються її якось знайти.

Вони не можуть нікуди звернутися, тому що нелегали. «Якщо ми можемо допомогти, то, звичайно, допомагаємо. Правда, в більшості випадків ми не маємо реальних можливостей це зробити», – додає вона.

За словами Катерини, уникнути «кидка» з працевлаштуванням можна, зазирнувши у відкриті реєстри чеських компаній, де вказані ті позиції, на які вони хочуть взяти працівників-іноземців. Ця інформація є у відкритому доступі. Наприклад, посередник говорить, що для якогось заводу в Чехії набирають людей з України. Тоді претендент на роботу, маючи ідентифікаційний номер компанії, може в інтернеті перевірити, чи справді завод набирає людей на ті посади, які обіцяє посередник, і чи готові брати іноземців.

Іноді самі компанії шукають потрібних фахівців в Україні. Так, до одного з наших співрозмовників свого часу звернулася відома міжнародна компанія з автобудування, яка має офіс у Чехії. Просили знайти двох механіків з України. З ними провели онлайн-співбесіди та тестування, тому залишилось тільки законно оформити їх на роботу в Чехії.

Це зробили завдяки державній програмі «Режим Україна». Єдиною проблемою в цій ситуації була довга процедура оформлення, яка тривала майже півроку.

Але працівник отримав офіційний договір, офіційну зарплату та медичне страхування. Фактично, це єдиний спосіб легально й повноцінно працевлаштуватися в Чехії. Для того, аби чеська компанія могла звернутися через цей режим, вона має відповідати низці критеріїв – зокрема, не мати заборгованостей. Крім того, в її штаті має бути щонайменше 6 людей.

Попри те, що квота цього року була збільшена вдвічі – до 40 тисяч, охочих працювати по ній набагато більше.

За різними оцінками, сьогодні в Чехії перебуває кілька сотень тисяч українських заробітчан. І саме українці є найбільшою групою заробітчан з-поза меж ЄС в Чехії, залишаючи далеко позаду заробітчан із Росії та країн Азії.

«Українці сьогодні рятують чеську економіку від сповільнення. В Чехії спостерігається велика нестача робочих рук. І українці ментально, мовно і здатністю працювати найближче підходять під цей ринок, порівняно з працівниками з усіх сусідніх країн. Людям легко вивчити чеську мову, вони дуже швидко освоюються, приїжджають і практично відразу починають працювати. Нікого більше, хто б міг замінити українців сьогодні в Чехії, я не бачу. На мій погляд, Чехія робить дуже велику помилку і проблему для самої себе, що видає візи таким складним шляхом. Хоча, можливо, для України це добре – інакше поїхало б ще більше», – зазначає Катерина С.

І хоч у 90 % випадків мова йде про досить вузький перелік спеціальностей або просто про низькокваліфіковану важку фізичну працю, українці досить охоче їдуть до Чехії. Вочевидь, не всі в нас є умілими майстрами-плиточниками чи класними штукатурами або айтішніками. І Чехія та Польща можуть дати роботу набагато більшій кількості низькокваліфікованих українців, ніж Київ та великі регіональні центри в Україні.

Володимир, програміст. Працює в Чехії

За словами українського айтішника, який працює в Чехії, керівника порталу українців у Чехії Uaportal.cz Володимира Теленька, особливої різниці в умовах роботи в Україні та Чехії для програмістів немає. «Звичайно, якщо ти працюєш у чеській компанії, то, принаймні, повинен показати, що можеш вивчити чеську мову», – зазначає він. За його словами, після приїзду до Чехії він одразу отримав роботу з зарплатою, яка була вищою від української на півтисячі доларів. Зараз, вважає, в Україні міг би заробляти навіть більше. Проте у Чехії його приваблює не лише зарплата.

Говорить і про певний стиль життя: «Тут спокійніше, люди привітніші, добре пиво і немає проблем з переходом в іншу культуру». Розповідає, що будні офіційно працевлаштованих українців з видом на проживання суттєво відрізняються від життя українських нелегалів.

В Чехії сьогодні зарплати вищі порівняно з тією ж Польщею. Відповідно, до Чехії намагається приїхати багато заробітчан. «З одного боку, чеська сторона декларує, що ринок відкритий, що дуже бракує робочих рук, а з іншого – вони ставлять обмеження. Чехи побоюються, що коли настане криза, їм самим не буде де працювати. Тож вони намагаються захищати свій ринок праці правдами й неправдами», – ділиться оцінкою ситуації Володимир.

До того ж, за його словами, нелегальні заробітчани вигідні й чеському бізнесу, який не платить за них податків. Ситуацію ускладнює й те, що сьогодні прийшли до влади популістські проросійські політики, які заграють зі страхами виборців втратити роботу через мігрантів.

«Я не розумію українців, які просто пхають голову в петлю та їдуть сюди нелегально, живуть як худоба, заробляють не так уже й багато, при цьому гаруючи по 12 годин на добу – і при цьому їх як нелегалів можуть «кинути», або поліція в будь-який момент може вислати з країни. І от мене завжди цікавило: в чому сенс таких заробітків? Чому люди платять незрозумілим посередникам по 1000 доларів замість того, щоб ці гроші вкласти в здобуття цінного фаху, а потім поїхати працювати легально й на більші гроші?

Або, здобувши затребуваний фах, чому б не заробляти більше вдома?»

Чому їдуть?

Риторичне запитання. Український бізнес останнім часом теж часто скаржиться на нестачу працівників. І платять іноді добре. Наприклад, висококваліфікований зварювальник на кораблебудівних підприємствах в Україні може заробляти до 50 тисяч гривень на місяць. Але треба мати досвід і вміти читати документацію.

Простий зварювальник у Києві отримує 15 – 20 тисяч. Курсів, на яких можна навчитися, чимало – щоправда, якість навчання ми не перевіряли.

Можливо, це просто мода: їхати на заробітки в Польщу чи Чехію, бо всі їдуть. І мало хто знає про можливість більше заробляти в Україні. Крім того, нормально оплачувана робота в Україні є не всюди, а лише у великих містах чи там, де розташовані потужні підприємства.

До того, ж у нас не прийнято перевозити сім’ю в інше місто, туди, де знайшлася гарна робота. А якщо вже їхати, то особливої різниці, до Києва чи до Кракова – немає.

З урахуванням того, що дітей в іншому українському місті з боями треба буде влаштовувати у школи чи дитсадочки, власники квартир не горять бажанням здавати свою нерухомість сім’ям із дітьми, дружина зароблятиме не дуже багато – іноді з умовних Черкас простіше поїхати в Чехію на три місяці, ніж перевезти сім’ю до Києва. Та й зарплата у 20 тисяч гривень, якщо немає власного житла, не така вже й велика. До того ж, робота в Україні стабільно нестабільна: сьогодні є, а завтра немає. Тому варіант, коли сім’я живе у власному будинку/квартирі десь у провінції (а чимало сімей отримали нерухомість у спадок чи можуть жити з батьками в їхньому житлі), а чоловік/дружина робить рейди на заробітки – виглядає цілком практичним.

Ще й після заробітків можна приїхати додому й наступні три місяці відпочивати – така поведінка цілком поширена, як випливає із дослідження про причини бідності, яке ми цитували в цій статті вище.

А може, відповідь у тому, що охоронець Сергій з Миколаєва, який цементує сходи в Києві, вважає себе й так майстром на всі руки, не відчуваючи потреби ще чомусь вчитися. Просто сьогодні йому не пощастило з роботою. А в Чехії точно пощастить. Там же немає олігархів і бариги Порошенка.

робота чехія суспільство