Вибори в Польщі. Консерваторам із ПіС загрожують більш праві сили. Це може зашкодити відносинам із Україною
Змінюється багато. На ПіС чекають чотири важких роки, а зміни можуть вплинути на польсько-українські відносини. Хоча на перший погляд може видатися, що недільні вибори в Польщі нічого не змінили. При владі залишається партія «Право і справедливість» («ПіС»), яка має більшість. Прем’єр-міністром і далі буде Матуєш Моравецький, який успішно привів партію до перемоги з кращим результатом, ніж чотири роки тому.
Автор: Мацей Пьотровський, Інститут свободи, Варшава
ПіС перемогла вибори з результатом 43,59% — це на шість пунктів краще, ніж у 2015 році. Але число депутатів залишається схожим: зараз у них 235 людей, причому для більшості потрібно 230 (на початку каденції в 2015 році було також 235, в кінці — 239). Tак сталося з огляду на результати інших політичних сил.
У цій каденції до Сейму пройшли 5 партій (крім ПіС: Громадянська коаліція — 27,4% та 134 місць, ліві — 12,56% та 49 місць, Польська селянська партія — 8,55% та 30 місць, Конфедерація — 6,81% та 11 місць i німецька меншина, звільнена від обов’язку подолання виборчого порогу — 0,17% та 1 місце), які будуть представляти 98,91% виборців. У попередній каденції партій також було 5, але вони представляли 83,3% виборців (три партії тоді не дотягли до виборчого порогу в 5%).
Зате в другій палаті парламенту — Сенаті — ПіС втратила більшість та має 48 сенаторів (опозиція — 51). Це не зробить правління неможливим, але Сенат буде робити його менш приємним, і приймання ухвал буде не таким швидким (Сенат може ветувати ухвали, але Сейм може відкинути вето більшістю голосів).
У виборах до Сейму головна опозиційна партія — ліберали з Громадянської коаліції (колишня владна партія Громадянська платформа з меншими коаліціянтами) — отримала не найкращий результат. Їх ПіС боятися не мусить. Зате загрозою для них можуть бути інші сили, які ніби й малі, але з близьким до ПіС електоратом: Конфедерація та Польська селянська партія (ПСЛ).
Варто нагадати: ПіС — це дуже неоднорідна партія. Ярославу Качинському вдалось об’єднати великий конгломерат правих сил різного штибу, які раніше ділилися на десятки партій та таборів. У закордонній політиці ПіС сильною залишається традиція загиблого в 2010 президента Леха Качинського та старих консерваторів: це політика, дуже прихильна до України, вона опирається на союз зі США і знає про загрозу з боку Росії.
Але у ПіС є все-таки й репрезентанти інших сил, які більше зосереджені на піднесенні історичних тем у дискусіях з українцями та вшануванні польських жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років. Ті два тренди були присутні впродовж останніх чотирьох років: звідси військова співпраця Варшави та Києва з одного боку, та історичні сварки — з іншого.
ПіС завжди боролася за те, щоб не дозволити розростися партіям правої ідеології — однією з яких є Конфедерація. Досягнутий нею результат у 6,81% (а це 1 млн 256 тис. голосів) — непоганий, ця кількість виборців у майбутньому може зростати за рахунок перетікання більш радикальних виборців від ПіС.
ПіС також хотіла відсунути з політичної сцени Польську селянську партію, тому що їм близькі виборці з аграрних регіонів — консервативні та незаможні люди. ПСЛ у союзі зі співаком Павлом Кукізом (творцем антисистемного угрупування «Рух Кукіз’15», який спочатку підтримував Євромайдан, щоб пізніше пройти, швидше всього, на антиукраїнські позиції) досягла на цих виборах несподівано гарного результату — 8,55%, тобто 1 млн 578 тисяч голосів, з яких 250 тисяч — це виборці, які голосували за ПіС в 2015 році.
Подальший наступ цих партій може стати великою проблемою: вони можуть загрожувати бажанню ПіС залишатися при владі. Що тоді буде робити правляча партія? По-перше, політичними методами буде руйнувати єдність менших партій. А також, щоб зайти на електоральне поле Конфедерації, може використовувати в своїй риториці радикальніші гасла.
Конфедерація скептично ставиться до Європейського Союзу, використовує антиєврейські теми. У передвиборній кампанії вони мало згадували про Росію та Україну, але знаємо, що вони — єдина в Польщі політична сила, яка є прокремлівською та не любить українців. Також і ПСЛ, як партія аграріїв, які продавали свої товари до Росії, не дуже задоволена санкціями проти РФ.
Що це може означати для українсько-польських відносин?
З одного боку, ПіС прагматична: вона знає, що безпека на сході та незалежна Україна відповідають польським інтересам, а Росія становить загрозу. ПіС також не хоче революції в закордонній політиці. Знаючи про нестабільну ситуацію в світі, важкі переговори з ЄС та непевну позицію головного союзника — США, не хоче відкривати нові фронти конфлікту.
З Україною щойно почався прогрес при закриванні такого фронту — перші домовленості з Зеленським (надання дозволу на ексгумації польських поховань в Україні) значно зменшили напругу між обома країнами. Польський МЗС та Канцелярія Президента, здається, захочуть далі провадити спокійнішу та більш дипломатичну закордонну політику, як це було в останні два роки (ця політика відрізнялася від тієї, що була на початку каденції ПіС, тобто, в 2015—2017 роках).
Проте закордонна політика для партії — це тільки продовження внутрішньої політики, а саме ситуація всередині країни зумовлює те, хто залишатиметься при владі. Партійні розклади в новому парламенті можуть показати, що лінію прагматичної політики ПіС буде важко втримати. Тоді ПіС може бути змушений стати до перегонів: хто гучніше говорить про польські інтереси, консервативні цінності, важливість історії. І польсько-українські відносини можуть від того дещо потерпати.
