Крайньоправі з Азова перетягують під себе акцію Ні капітуляції! Три застороги щодо оргнізації протестів
На протест 14 жовтня прийшло багато різних людей, але непропорційну частку уваги ЗМІ перетягнули на себе фаєри, димові шашки, люди в однаковому одязі, чітко сформована коробочка серед стихії демонстрантів — усе те, з чим прийшов «азовський рух». Політикам — від Порошенка й Парубія до Яценюка і депутатів Голосу, від В’ятровича до Супрун варто активно брати участь у походах, мітингах, маршах та інших подіях із гаслом «Ні капітуляції» — та організовувати власні. Коли починалася Революція Гідності, було два Майдани: один організований політиками, інший — активістами. Потім вони об’єдналися. Цього разу можна зробити так само.
Редакційна стаття
1. Чіткість вимог від ораторів і, ймовірно, організаторів
Офіційні вимоги акції «Ні капітуляції!» — абсолютно правильні. Нагадаємо їх:
— заборона впровадження особливого статусу для ОРДЛО чи будь-яких інших регіонів України;
— заборона впровадження амністії для бойовиків так званих «ДНР» і «ЛНР»;
— заборона відведення українських військ від лінії розмежування;
— заборона будь-яких недержавних воєнізованих формувань, зокрема, народних міліцій на території ОРДЛО, а також заборона проведення виборів до будь-яких органів влади чи самоврядування на території так званих «ДНР» і «ЛНР» до отримання повного контролю Україною по всій довжині українсько-російського кордону.
Та якщо послухати ораторів на мітингу, то їхні вимоги набагато розмитіші. Хтось каже про те, що ми не віддамо жодного клаптика землі. Незрозуміло, йдеться про відведення військ — чи про повернення Донбасу й Криму. Хтось каже, що нам не потрібне Придністров’я на Донбасі, а території слід повернути. Але те саме каже й Зеленський, проти політики якого протестують. Хтось каже, що треба "розвернути війська і змусити Путіна тікати".
Видно, що у виступаючих дуже приблизне бачення, як воювати далі.
Якщо підходити прагматично, то повернути окупований Донбас і Крим сьогодні чи завтра, враховуючи більшу чисельність російської армії та більшу економічну потугу Росії, НЕМОЖЛИВО. Як показали минулі роки, «повзучий наступ» здійснювати можна, але до кордону він дістанеться нескоро.
Тому варто висувати реалістичні вимоги. Ключова умова існування незалежної України — це міцний і контрольований кордон з окупованими територіями та Росією. Це й має стати головною вимогою, яку варто постійно повторювати усім промовцям: Жодного повернення Донбасу на російських умовах. Надійний кордон з ОРДЛО доти, поки українські військові не контролюватимуть усю окуповану територію.
Офіційні вимоги акції, як ми вже зазначили, правильні, але варто, щоб їх чіткіше розуміли всі, хто виходить на трибуну.
2. Загроза перетягування уваги на «Азов»
Акція позиціонується як така, що відбувається без політиків (щоправда, серед частини організаторів є давні прихильники Порошенка).
Водночас, на останньому мітингу 14 жовтня впало у вічі те, що протест намагається «рейдернути» Білецький та його взаємопов’язані структури: «Азов», «Національні дружини», «Національний корпус». Сам Білецький, який виступає на сцені, озвучує вимоги та ставить ультиматуми, є політиком. І тут незрозуміло: це вимоги «Азова» й супутніх організацій — чи всіх учасників акції?
Якщо переглянути список тих, хто організовує акції «Ні капітуляції», то там багато ветеранських організацій. Вони не надто досвідчені в політиці, тож більш спритні політики, зокрема й Білецький, можуть їх обіграти та отримати власний зиск від спільних зусиль.
На акцію прийшло багато різних людей, але більшість уваги ЗМІ, суспільства та і учасників мітингу сконцентровали собі на фаєри, димові шашки, люди в однаковому одязі— усе те, з чим прийшов «азовський рух» на акцію.
Тому частина західних медіа й вирішила, що протести проводять виключно крайньоправі.
Надалі організаторам варто узгоджувати деталі спільної участі всіх охочих так, щоб хтось один не перетягував на себе ковдру.
Читайте також: Всеїдність і охоронний бізнес. Хто фінансує «Національний корпус»
3. Політики, які відстояли Незалежність, теж мають організовувати акції проти капітуляції
Як би ми не ставились до політиків — але це лідери, за яких голосують, на чиї слова орієнтуються й чиї висловлювання та дії стають інформаційними приводами і широко тиражуються в медіа.
Водночас, деякі політики мають високий антирейтинг — як, наприклад, Порошенко. І нинішня влада охоче цим користується, намагаючись прив’язати протести винятково до Порошенка. Логічно, що організатори хочуть цього уникнути.
Проте без лідерів, чиї слова вагомі і чиї промови змістовні і запам’ятовуються, протести ніби якісь половинчасті. Коли починалася Революція Гідності, було два Майдани: один організований політиками, інший — активістами. Потім вони об’єдналися. Цього разу можна зробити так само.
Чимало здібних і відданих Україні людей упродовж п’яти років війни займали відповідальні державні посади й потом і кров'ю здобували перемогу. Зараз вони в тіні, а на перших шпальтах — крайньоправі з «азовського руху», за якими тягнеться шлейф скандалів — від фінансових зв’язків із міністром МВС Арсенієм Аваковим, до колишніх студентів школи КГБ Білорусі у їхньому керівництві.
Політикам — від Порошенка й Парубія до депутатів Голосу, від В’ятровича до Супрун, яка, нагадаємо, стала відома саме як військовий волонтер, варто активно брати участь у походах, мітингах, маршах та інших подіях із гаслом «Ні капітуляції» — та організовувати власні.
За коаліцію націоналістів проголосували 3%, а за політичні сили Порошенка й Вакарчука — разом 13%. Зараз намагаються створити картинку, ніби з проукраїнського боку Зеленському протистоять тільки націоналісти. На цьому тлі Медведчук і Ко може перетягнути на свою сторону поміркованих українців. А це вже й буде повна втрата Незалежності.