Фермери та їхні чотири страхи. Чому селяни проти урядового варіанту земельної реформи?

Минулого тижня, майже одночасно з першими мітингами проти миру за формулою Штайнмайєра, аграрії з усієї України протестували перед Верховною Радою проти урядового варіанту земельної реформи. До цього тривали мітинги вздовж трас у більшості областей України.

Основний організатор всіх мітингів - Всеукраїнська Аграрна Рада, яка об’єднує Асоціацію виробників молока, Асоціацію свинарів України, асоціацію “Укрцукор”. Також мітинги підтримали Аграрний Союз України, Асоціація фермерів та землевласників України тощо. Все це організації скоріше середнього, ніж великого агробізнесу, та позиціонуються саме як захисники фермерів.

Нагадаємо, що урядовий законопроект базується на кількох основних блоках.

Перший - це перелік покупців, де визначено, що купувати землю зможуть юридичні особи, громадяни України, громади та держава. Саме ця норма дає можливість іноземцям купувати землю. Бо, як наголошував прем’єр-міністр Олексій Гончарук, головне, щоб покупець був резидентом (тобто мав зареєстровану в Україні компанію), громадянство може бути будь-яким, окрім російського.

Другий блок - обмеження концентрації земель в одні руки. Згідно з ним, концентрація не має перевищувати 15% на рівні області та не більше 0,5% - на рівні держави. Вказано й те, що землі, отримані в постійне користування, можна протягом 5 років за мінімальною ціною викупити у власність. Також державні землі мають відійти громаді, а ті, хто хоче придбати собі землю до 500 га, зможуть розраховувати на компенсацію кредитних ставок до рівня облікової ставки НБУ (16,5%).

Основним гаслом протестувальників як на трасах, так і під парламентом, було “Ні продажу землі іноземцям”. Втім, це не єдине, чим вони не задоволені.

1.Можливість для іноземців купувати землю.

Законопроект скасовує мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель, але не встановлює жодних обмежень на купівлю земель юридичними особами, що зареєстровані в Україні, але належать іноземцям. Іноземні компанії отримують право вільно купувати українські землі.

“Володіння іноземцями землею через юридичні особи створює сприятливий грунт для фінансових спекуляцій, коли с/г земля використовується як об’єкт торгів, а не як засіб виробництва. Тому в країнах ЄС, багатьох штатах США та інших країнах існують досить жорсткі обмеження на купівлю та продаж земель.

Наприклад, у Франції діє правило - іноземець може купити с/г землю, у тому числі як фізична особа, якщо він сам її обробляє і живе там, де вона знаходиться. Іншими словами, іноземець може купити с/г землю, виключно якщо він залишається іноземцем тільки формально, а по суті перетворюється на французького фермера”, - пояснює свою позицію заступник голови ВАР Михайло Соколов.

Крім того, аграрії з обережністю ставляться до іноземних колег і тому, що на відміну від великих гравців, не мають можливості кредитуватися за кордоном. Відповідно, маючи кредити за ставкою 18-20%, яка у кращому випадку буде знижена до 16,5%, вони будуть змушені конкурувати з компаніями, для яких є доступними кредити під 2-3%.

Що пропонують: обмежити доступ до купівлі землі до компаній, засновниками яких є виключно громадяни України або іноземці, що живуть тут не менше 5 років та є підстави вважати, що житимуть і надалі. Ця норма дозволить забезпечити й неможливість купити землю російському великому бізнесу, який може мати декілька громадянств, і обмеження на російських бенефіціарів в такому вигляді не діятиме.

2.Великі ліміти на купівлю сільгоспземлі.

Фермери бояться бути витіснені великими компаніями з ринку. Законопроект пропонує встановити ліміт на кількість с/г землі, що може належати одній українській фізичній або юридичній особі з урахуванням пов’язаних осіб. Для області це не більше 15%, для всієї країни це 0,5%.

Себто, формально один бізнесмен може купити не більше 200 тис. га.

Наразі ТОП-5 найбільших агрохолдингів має більші земельні банки в оренді — “Укрлендфармінг” Олега Бахматюка 570 тис. га, "Кернел" Андрія Веревського 550 тис. га, "Агропросперіс"" — 400 тис. га, Миронівський хлібопродукт" Юрія Косюка 370 тис. га, а “Астарта-Київ” Віктора Іванчика — 250 тис. га. Але, згідно з Цивільним кодексом України, майно дочірніх компаній не стосується одне одного — тобто, якщо компанія зареєструє декілька дочірніх компаній, кожна з яких купуватиме землю, ліміт можна буде дуже просто обійти.

Це можна зробити, купуючи кілька юридичних компаній, кожна з яких матиме свій земельний банк.

Що пропонується: зменшити ліміти купівлі та встановити обмеження не на конкретні юридичні, а на зв’язані компанії.

Акція агровиробників проти наміру дозволити купівлю землі іноземцям

3. Монополізація землі у межах громад.

Якщо площа сільгоспземлі, що може бути куплена в рамках області чи всієї країни, хоча б формально обмежується, то на рівні ОТГ, звичайної територіальної громади або району такі обмеження повністю відсутні. Таким чином, одне господарство може купити хоч усі землі навколо села. Іван Фурсенко, заступник голови Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, впевнений, що оскільки місцеву політику часто визначають підприємства, які там працюють, для громад небезпечно не мати таких запобіжників.

Наприклад, за дослідженнями Текстів, із підприємствами агробарона Бахматюка пов’язано 103 місцевих депутата. Інші впливові бізнесмени теж мають схожі показники.

Що пропонується: обмежити концентрацію землі в одні руки до 30% території громади. “Таким чином ми, з одного боку, уникнемо штучних обмежень, виражених в кількості гектарів — одна громада має 1231 гектари, а інша 131 тисячу, їх неможливо порівняти. З іншого боку, не дамо надмірну владу над територією одній компанії”, — говорив Фурсенко.

Його слова раніше підтверджував експерт проекту USAID Павло Кулинич, за словами якого, взагалі набагато доцільніше перекласти відповідальність за уникнення надмірної концентрації землі в одних руках — на громади, встановивши обмеження на відсоток певної території, який може належати одній фізичній чи юридичній особі. Варто дозволити громадам визначати цей відсоток на свій розсуд.

4. Відсутність преференцій малому та середньому бізнесу

“80% моїх орендодавців уклали договори емфітевзиса (право збирати врожай, продавати та успадковувати ділянку, але без зміни цільового призначення) з агрохолдингом, який мав землі поруч. Я їх розумію, але не можу дати їм ці гроші одразу”, — жалілась автору одеська фермерка, що мала дві тисячі гектарів відкритого грунту під овочами.

Саме таких проблем зараз бояться фермери, які орендують землі поруч із великими компаніями. І переконані, що це стане загальною проблемою з відкриттям ринку землі. Пайовикам, тобто селянам, простіше буде заплатити штраф за розірвання договору оренди, але продати та отримати гроші одразу.

Як правило, середні фермери не впевнені, що зможуть викупити свої землі одразу, навіть за допомогою урядової програми. Схожа проблема для фермерських господарств, які отримали землю в постійне користування (фермери в 90-х отримували державні землі в постійне кристування), — п’ять років здаються їм замалим часом для викупу. Адже після цього земля стає державною і, якщо буде прийнята поточна версія законопроекту про обіг землі, розпоряджатися нею буде громада, яка може віддати перевагу тому, хто заплатить більше.

Що пропонується: дати право викуповувати на першому етапі виключно фізособам, та збільшити право викупу землі в постійному користуванні до десяти років.

Середні господарства — це більше робочих місць

Але ж чому треба розвивати середнє фермерство та які загрози, на думку асоціацій, несе дисбаланс ринку виключно в бік великих землевласників?

По-перше, за підрахунками Михайла Соколова, у господарствах до 50 тис га в середньому зайнято 2,2 людини на 100 га, а в тих, хто перевищує цей ліміт, вже 1,1 — тобто, удвічі менше. Те ж саме і з доданою вартістю - 600 і 430 грн на гектар відповідно.

По-друге, як правило, великі агрохолдинги вирощують або зернові, технічні, олійні культури (для цього потрібно мало працівників), або, в кращому випадку, займаються птицею, виробництвом цукру чи молочним скотарством.

Фрукти, овочі, худоба на м'ясо, свині, — прерогатива середніх підприємств. Ми завдячуємо величезним різноманітям продукції на ринках і міських «розкладках» саме дрібним і середнім сільським підприємствам. Нішевими культурами, які й дорожчі, й мають більшу додану вартість, до яких в останні роки можна віднести навіть гречку, або ж органічним виробництвом, агрохолдинги займаються дуже рідко — як правило, в формі пілотних проектів. Їм простіше виростити зерно і продати його на експорт.

Ну й третя причина: як правило, виробництво повного циклу регіональних продуктів — сирів, ковбас, консервації тощо, як і вирощування специфічних сортів фруктів чи овочів — наприклад, регіональних сортів винограду чи яблук — агрохолдингам нецікаве.

аграрії земля економіка реформи