Фортеці, фестивалі, приголомшливі краєвиди каньйонів і Дністра. Останні дні літа варто провести на Поділлі (Маршрут і КАРТА)
У нашому маршруті – найяскравіші пам'ятки, сувора дозація бездоріжжя і найзапаморочливіші з ландшафтів. Поділля розрізане Збручем, як торт ножем. Західне, галицьке, залишимо на потім – поглянемо на Східне, яке охоплює Вінницьку і південну частину Хмельницької області.
Подорожувала і фотографувала: Ірина ПУСТИННІКОВА
Бакота, південь Хмельниччини
Найбільше місто сучасного Поділля – Вінниця. Поки у вересні 2011 р. на Південному Бузі біля острова Кемпа не запрацював найбільший в Європі плавучий фонтан (http:/
Трохи нижче від головної міської магістралі, вул. Соборної, на перехресті вул. Володарського та Осипенка збереглися залишки оборонних мурів із кутовою вежею (1610-1617). У мурів був спонсор – брацлавський староста Валентій Калиновський дав 30 тис. золотих на побудову у Вінниці оборонного єзуїтського монастиря. Монастир – он, на Соборній, поруч з колишнім домініканським кляштором (1621-1624, 1760). Повз не пройдете: надто незвично виглядає бароковий Преображенський собор (до 1991 р. тут був органний зал). З 1919 р. в колишніх келіях працює краєзнавчий музей.
Через дорогу – костел монастиря капуцинів (1750). Одна з найцікавіших церков міста – дерев'яна Миколаївська (1746) в типовому для Поділля стилі (вул. Маяковського, 6). Багато будинків у стилі модерн збереглося на вулицях Толстого, Козицького, 9 Січня, Гоголя. У сквері Козицького височіє прикрашена годинником цегляна вежа (1912). А вінницька телевежа – одна з найвищих у Європі.
Над озером у передмісті Вінниці розташований музей хірурга М. Пирогова (вул. Пирогова, 155, вівторок-неділя, 10.00-17.00, телефон (0432) 466937, 438016, 437149). В усипальниці зберігається забальзамоване тіло знаменитого лікаря. Поруч Вінницький ботсад. У районі П'ятничани в ландшафтному парку збереглася садиба Грохольських 1780-х (вул. Мічуріна, 32), перебудована з оборонного замку.
З Вінниці — на Хмельниччину по трасі М12. Пригальмуйте в Летичеві на півдорозі до Хмельницького. Де саме — самі здогадаєтесь: біля замкових стін погрожує приїжджим бронзовим кулаком Устим Кармалюк.
Зі школи ж пам'ятаєте, так? Як у Карпатах що не камінь, то Довбуша, як на Дніпрі під кожним дубом сидів Хмельницький, так Поділля всіяне горами і печерами українського Робін Гуда – Кармалюка. Роман гордої панянки та небідного селянина з подільського села Головчинців дав поштовх початку серії набігів, підпалів і грабунків, які час від часу переривалися. Казали, що Устим мав фарт втекти, але не мав щастя сховатися.
Його кілька разів ув’язнювали в Кам’янецькій фортеці – втік. Вислали етапами до сибірського Тобольська – знову втік. Його спина витримала 4000 ударів шпіцрутенами, 227 ударів батогом, його тричі таврували як небезпечного злочинця. Він вижив, витримав всі катування — і знову мстив. На Поділлі розгорнулася справжня селянська війна, яка не на жарт турбувала царя Миколу І.
Кінець війні поклала чиясь підлість: 1827 року хтось із загону Кармалюка перед вирішальною сутичкою з царськими військами змастив рушниці повстанців салом. Так національний продукт завадив представникам самої нації вистояти в бою. 750 чоловік заарештували — та Кармалюк втік і цього разу. І лише зрада жінки перерізала ниточку бунтівного життя.
У Коричинцях-Шляхових неподалік Летичева, у хаті Оляни Процикової, 10 жовтня 1835 р. шляхтич Федір Рудковський дочекався своєї жаданої мішені. За що й отримав пожиттєве звільнення від податків та перстень. Стріляв шляхтич, кажуть, не кулею, а срібним гудзиком: Устима за здатність вибиратися живим звідусіль вважали вовкулакою, перевертнем. Тіло Кармалюка довго потім возили селами: проводили „педагогічну роботу” з населенням, а потім поховали в Летичеві.
Кремезна фігура народного месника з 1974 р. стоїть біля вцілілої башти замку (XVI-XVII ст.). На території екс-твердині — задбаний (бо діючий) Успенський костел. В містечку є ще старовинна Михайлівська церква, хоча для більшості Летичів — це не пам'ятки, а найбільший в Україні рибний базар. Риба — переважно з місцевих ставків на Південному Бузі, хоча чимало й привозної. Базар є базар — тут по-східному голосно і затято припрошуватимуть щось купити. Варто торгуватися — якщо вмієте.
За 35 км до Хмельницького при дорозі буяє сувенірний ринок в затінку готелю “Меджибіж”. Це ще не Меджибіж, це приросле до містечка рибою-прилипалою село Трибухівці. До Меджибожа — через все село, аж до невеликої греблі на Бузі.
Все, можна ахати: здалеку місцева фортеця виглядає справді масштабно. Всередині скромний краєзнавчий музей, а також вражаючий голодомору. Наприкінці серпня у форпості вже багато років поспіль відбувається фестиваль “Стародавній Меджибіж” – бої, бугурти, майстер-класи з середньовічних танців і дуже пристойна музична частина. Ювілейний десятий фестиваль — 22-24 серпня 2014 р.
В будь-кого з місцевих спитайте, де могила Бешта — вам покажуть. Не біда, якщо самі не знаєте, хто це — зараз дізнаєтесь. Меджибіж — батьківщина хасидизму, містичної течії всередині юдаїзму, послідовники котрої не так моляться, як співають і танцюють — бо вірять, що це тішить бога. У 1740 р. у містечку оселився мандрівний релігійний філософ Ізраїль Бешт (Баал Шем-Тов), тут він помер в 1760 р. Казок про нього в хасидському фольклорі — як на Поділлі про Кармалюка.
Бешт і опришків у Карпатах судив, і гори перед ним розступалися, і хворих молитвами лікував, і з Довбушем спілкувався. Тепер його могила, захована в усипальню-куб з силікатної цегли – місце паломництва хасидів з усього світу. Навколо на селянських хатах навіть таблички з назвами вулиць на івриті — більшість будинків викупили хасиди. Поруч з мавзолеєм Бешта — старі різьблені мацеви (намогильні камені), а вже далі – ритуальні лазні, готель і стихійний сувенірний ринок.
Подорожувала: Ірина ПУСТИННІКОВА
Хмельницький можна зі спокійною душею проминути по об'їздній, а можна зазирнути ненадовго — пройтися пішохідним відрізком Проскурівської (старовини тут небагато, але трапляються будиночки зламу ХІХ-ХХ ст.), порадіти залізним гойдалкам-монстрам від скульпторів Мазурів, батька і сина, у сквері ім. Шевченка, і спробувати знайти у дворі на вул. Кам'янецькій барона Мюнгаузена на обрубкові коня.
Далі — на південь трасою Н03. Кілометра за 3 до Ярмолинців варто звернути праворуч за вказівником на Сутківці. Не лінуйтеся — у Сутківцях навіть граф Каліостро був, найсправжнісінький. Туди лише 4 км — і там варто побувати кожному українцю, який цікавиться історією, архітектурою, або й тим, й іншим.
Спочатку праворуч пролетить місцевий клуб з несподіваним бюстом Юрія Гагаріна, далі ліворуч, за фермами, вигулькне на мить сірий обрубок замкової башти (XVI-XVII ст.) на сусідньому пагорбі, а вже в центрі, біля магазину, знаходиться головний скарб села: Покровська церква-фортеця (1467), міні-замок з баштами і бійницями. Еталонна пам'ятка, яка увійшла до всіх анналів українського мистецтва, в будні може бути зачинена, але запитайте у місцевих про ключі від храму — можуть підказати, де їх шукати.
У Солобківцях варто ще раз відхилитися від траси — за вказівником на Віньківці дістатися Зінькова. Тут теж від замку залишився лише пеньок однієї з башт, на який знизу дивиться відновлений костел, на який знизу дивиться старий пивзавод Девішена. :)
Місцева школа розташована у старому панському маєтку (ХІХ ст.), але головна місцева зірка — захована у дальньому куті села дерев'яна Михайлівська церква (1730), в 2007 р. непогано відреставрована. Зараз, коли дерев'яні храми й Карпат, і Галичини з Поділлям та Буковиною охопила пандемія вагонки і бляхи, справжня церква зі справжніх зрубів виглядає раритетом. На жаль.
Тільки повернулися назад на Н03, а вже знову повертати праворуч: у Міцівцях шукаємо дорогу в Маліївці. Там у старовинному парку зберігся палац Орловських (XVIII ст., зараз дитячий санаторій), в якому в 2000-х рр. навіть спробували відновити бальну кімнату з балкончиком для музикантів. Не обмежуйтесь палацом з натрудженими атлантами: треба відшукати ще старовинний фонтан з лев'ячою головою, стилізовану під замкову башту водонапірну вежу і скелю-водоспад із крихітним печерним комплексом у ній.
Кам'янець-Подільський, навіть скапарений незрозумілими підробками під автентику в Старому місті, вартий не одного візиту. Не забувайте: крім Старої фортеці, тут є ще ціле місто з понад сотнею пам'яток архітектури. З Турецького мосту біля фортеці — він стоїть вздовж двох правих берегів річки Смотрич, і цей парадокс не зрозумієш, поки не побачиш все вживу — видно дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву (1799-1801) на Карвасарах і башти відновленої Руської брами (XVI ст.).
Колсь це був унікальний гідротехнічний об'єкт, що захищав підступи до міста з півдня, піднімаючи рівень води в річці у разі наступу ворога, а зараз тут проводять рок-фестивалі і дають оперу з міжнародними зірками класичної сцени. Власне, найцікавіше — відірватися від класичного маршруту “Петропавлівський костел з мінаретом — ратуша з незугарним пам'ятником туристу — фортеця” і дослідити вражаючий каньйон Смотрича від Руської брами повз кілька оборонних башт — і до брами Польської.
Через каньйон на Новопланівському мості перекинута “тарзанка” - пролетіти над скелями можна за 50 гривень. На кілька порядків більше коштує політ над містом на повітряній кулі ((067) 676 27 17, (066) 266 27 17), але ця подорож запам'ятається на все життя. Якщо дошкуляє страх висоти, на кулі можна дивитися і з землі – з 13 по 17 серпня у кам'янецьке небо піднімуться повітроплавці з усієї України під час нового фестивалю Fly Quest, а в середині жовтня пройде традиційний повітроплавчий Кубок Поділля.
Кам'янець — найлогічніше місце для ночівлі: тут кілька десятків готелів, від дешевих до солідних і дорогих. Головне — оминати десятою дорогою бундючну новобудову біля костелу. Для зведення цієї жахливої махіни, яка перекрила з багатьох точок панораму Старого міста, її власники зруйнували дві пам'ятки архітектури. Історико-архітектурний заповідник стерпів.
Далі – на схід Кам'янець-Подільського району (напрямок на Стару Ушицю). Тут буде кілька майже-карпатських серпантинів, які й пояснять, чому ж край називається саме так: перерізане десятками річок і річечок Поділля заселене було колись в глибоких мальовничих ярах біля води, своєрідних горах навиворіт, “по долах”.
В Суржинцях у квітні розквітає кілька тюльпанових полів. Кілометрів за 45 від міста над дорогою виникне розтяжка: “Бакота”. Звернувши праворуч, ще не раз зустрінемо саморобні вказівники на найзнаменитіший подільський печерний монастир. Бакота була столицею краю ще до Кам'янця, та сильно постраждала від татаро-монголів, перетворюючись поступово з міста на село.
Тепер немає і його — затоплене водами Дністровського водосховища. Дністер врізається у порізані скелями зелені фьорди пагорбів, по стежині до монастирських печер пробігають ящірки, над джерелами, які дехто вважає чудодійними, цілий ліс із клаптиків тканини — залишають на щастя. Якщо купальники з собою, можна спуститися аж до води і знайти спокійну бухточку для купання.
Бакота перехвалена туристами — насправді дорогою сюди від Кам'янця можна звертати чи не в кожне село з правого боку — і пейзажі будуть скрізь несамовиті. Врублівці, Баговиця, Демшин, Китайгород зі знаменитою серед географів Китайгородскьою стінкою (відшаруванням силуру і девону) і старим костелом та напівзруйнованим панським маєтком; Субіч із ще одним печерним монастирем, скромнішим; нарешті, просто казкова затока Студениці біля Калачківців — тут справді дуже гарно. Хоча дороги підкачали.
Варіант: досліджувати дністровський каньйон у межах Кам'янець-Подільського району з катера. З найближчих до Кам'янця пляжних сіл Устя та Велика Слобода (є вся необхідна інфраструктура для відпочинку) на прогулянку вздовж річки вирушають кораблики “Хотин” і “Буковина”.
Вперше ця стаття опублікована на Текстах у серпні 2014 року
