Розкуркулення: новий закон дозволяє владі відбирати в людей землю та житло

Кухня земельного лобізму

Показовий факт: набрати 300 голосів, які дозволили «проштовхнути» заветований закон, Раді вдалося лише з другої спроби. Результат першого голосування – лише 285 голосів.

Тут же завідувач секретаріату фракції "Блок Юлії Тимошенко" у Верховній Раді Олександр Стешенко пропонує знову повернутися до голосування, і головуючий, регіонал Лавринович, іде назустріч без жодних рефлексій.

298 голосів «за» – підтвердження того, що для подолання вето все готово, і що регіонали, які перед цим не додали голосів, цього разу зрозуміли команду.

Закон про розкуркулення - зразок законодавчої діяльності коаліції ПРіБЮТ з "примкувшим до них" Литвином

Внаслідок другої спроби закон набирає 326 голосів – вето подолано.

Прикметно, що БЮТ і Партія Регіонів у сумі дали рівно три сотні – все чітко, як в аптеці. 19 «штиків» фракції Литвина – це просто страховка. «Наша Україна» за закон не голосувала – за винятком чотирьох депутатів відверто проБЮТівської орієнтації.

Для людей, обізнаних із внутрішньою кухнею проходження законів через Раду, подібні обставини очевидні, як 2+2=4.

Закон «Про відчуження» несе в собі настільки потужний потенціал з генерування прибутків у кишеню зацікавлених осіб, що фракції, які на публіку обливають один одного брудом, заради цього тиснуть кнопки дружно і в унісон. Тут пахне не просто грішми – а дуже великими грішми.

Звідки візьмуться ці гроші? Це окреме питання, і до нього ми ще повернемось. Почати ж варто з іншого. Ще Ломоносов сказав: якщо десь додасться, то десь має обов’язково віднятися. То в кого ж будуть віднімати?

Дерибан в законі

В законодавстві багатьох країн – і Україна тут не виняток – регламентуються ситуації, коли забезпечення інтересів суспільства потребує обмеження прав приватної власності на землю – саму по собі чи разом з розташованими на ній спорудами, насадженнями тощо.

Скажімо, потрібно збудувати нову дорогу, аеропорт чи стадіон – а єдино придатна для цього земля вже комусь належить.

В цій ситуації фундаментальне питання полягає в тому, чи має влада право примусово забрати у власника землю (зрозуміло, після рішення суду і з належним відшкодуванням), чи право приватної власності є непорушним.

Наші депутати вирішили це питання у вельми цікавий спосіб. Такий, який не просто порушує конституційне право громадян на непорушність приватної власності, але й створює низку можливостей для зловживань при вирішенні питань примусового відчуження цієї власності.

Головна відмінність нового закону від тих норм, які були раніше прописані в Земельному кодексі, полягає в запровадженні двох окремих понять – «суспільна потреба» та «суспільна необхідність».

Суспільна потреба – це коли органи місцевого самоврядування чи виконавчої влади можуть запропонувати власнику продати землю чи обміняти її на іншу ділянку. Але той має право не погодитися. А суспільна необхідність – це коли влада може за законом здійснити це відчуження примусово.

Так от – до цього примусове відчуження могло бути застосоване лише у випадках ВОЄННОГО ЧИ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ. А новий закон дозволяє це робити будь-коли і будь-де заради розміщення:

• об’єктів національної безпеки і оборони;

• лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об’єктів, необхідних для їх експлуатації;

• об’єктів, пов’язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення;

• об’єктів природно-заповідного фонду;

• кладовищ.

Неважко помітити, яке колосальне поле для зловживань відкриває ця норма закону.

Захоче черговий Лозінський зробити собі латифундію під видом заповідника (дуже розповсюджена схема) – і все, що йому для цього буде необхідно – організувати «потрібне» рішення суду та призначити екс-власникові три копійки компенсації.

Під футбольним прикриттям

Втім, це лише найочевидніший варіант. Значно цікавішу схему розкрила адвокат Тетяна Монтян на своєму сайті "Інфопорн". Цитуємо:

Слуги народні завчасно скуповують на підставних осіб якісь дуже дешеві туфтові землі десь на межі географії, з краєвидом на смітник. Після цього протягуєтья рішення, що нібито саме на цьому місці конче необхідно побудувати супер-пупер-мега газопровід чи, як мінімум, кладовище.

"Вбиті горем" псевдо-власники в жалем в серці погоджуються на неймовірну компенсацію з бюджету, а справжні організатори афери – прибирають ці гроші до рук. Після цього – ну ви вже здогадалися – з'ясовується, що ані газопровід, ані навіть кладовище будувати вже непотрібно...

Моя особиста думка – цей закон ухвалено якраз більше задля другого способу, ніж заради першого. Тому що перший спосіб – це шум, гвалт, чорний пєар, воплі, соплі етсетера. В той час як другий спосіб – це тихий, чемний дерибан бюджету в неміряних розмірах.

Більше того, текст закону дає вельми прозорий натяк, в якій галузі буде застосовуватися описана Тетяною Монтян схема. У прикінцевих положеннях прямо сказано, що:

Земельні ділянки, інші об’єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, які знаходяться у власності фізичних або юридичних осіб, можуть бути викуплені, примусово відчужені для цілей, пов’язаних із будівництвом, капітальним ремонтом, реконструкцією об’єктів, визначених у Державній цільовій програмі підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що здійснюється на замовлення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та/або фінансується за рахунок державного чи місцевих бюджетів, у порядку, визначеному Законом України "Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в України".

Схоже, заради цього пункту все це і приймалося. І в цьому випадку модель «освоєння» державних коштів цілком зрозуміла. На Євро 2012 держава вже виділила колосальні кошти, і буде виділяти ще. Аякже, свята справа, благородна мета, державний престиж, бла-бла-бла.

А потім люди «у керма» матимуть повний вибір – або відбирати ласі земельні шматки під приводом того, що без цього футбольний чемпіонат не відбудеться. Або ж навпаки – під тим же соусом підготовки до Євро 2012 прокручувати оборудки з купівлею пустирів та смітників за шалені гроші, взяті з державного бюджету.

В цій ситуації Ющенко мав би проявити наполегливість і подати цей шедевр земельного дерибану в законі на розгляд Конституційного суду. Інакше чиновники зможуть робити з приватною землею чи державними коштами все, що заманеться.

А населенню залишиться єдиний спосіб захисту – освоювати досвід Марвіна Хімаєра.

закон земля депутати корупція