Кампанією Зеленського керує привид Пола Манафорта і Росії. Та Порошенко теж не промах

Видання Тексти попросило мене проаналізувати те, як комунікує українська влада. На такі теми я можу писати лише під псевдонімом і лише на матеріалах у відкритому доступі, бо я давно вже не причетний до української політики, але нехай. Так от, я почав копати на цю тему — і накопав багато всього іншого, і все воно показує в бік Росії.

Почнемо з того, що Дмитро Разумков, стратег кампанії Зеленського, — підмайстер Пола Манафорта із часів Партії Регіонів, так могли б сказати злі язики. Там він працював з 2006 по 2010 роки, тобто, провів чотири дуже важливих роки свого життя — від 22 років до 26-ти — під крилом маестро Манафорта. Сам він каже, що не був політтехнологом Регіонів, але не пояснює, ким же, власне, він там був.

Це откровення осяяло мене під час перегляду інтерв’ю керівника кампанії Зеленського Дмитра Разумкова авторській програмі «Дроздов» на ЗІК, де я почув, що він був скромним членом у Партії Регіонів з 2006 до 2010 років, а з 2010 року працював на Сергія Тігіпка.

Він назвав фейком звинувачення того, що був головним політтехнологом Партії Регіонів 2006 року, коли йому самому було 22, зіронізувавши: «Судя по всему, Пол Манафорт у меня в подмастерьях был». Разумков не говорить, чим же, власне, заробляв на хліб у 2006-2010 роках, але каже, що завжди заробляв приблизно тим самим, що і зараз, — ну а зараз він політтехнолог.

А ось його цитата як молодого обличчя Регіонів у 2006 році про те, що він син проросійського батька (в тій же статті молодший Янукович скаржиться, що в дитинстві недодивився цирку — Разумков, видно, допомагає йому це надолужити з того світу).

В Україні про можливий зв’язок між Манафортом та Зеленським ніхто не запитує. Прізвище Манафорта переважно озвучує сам  Разумков, випереджаючи звинувачення, яких поки що ніхто й не висуває. Він сам закидає всім опонентам використання методів Манафорта і твердить, що тільки Зеленський не користується цими методами. (Можливо, як вважає Альона Гетьманчук, Києву невигідно роздувати тему Манафорта, щоб не псувати стосунки з Білим Домом.)

Як подейкують злі язики, до української команди Манафорта належить і політтехнолог Юрія Бойка Олег Волошин, ось стаття Радіо Свобода. Не треба навіть бути злим язиком, щоб припустити, що виборці Бойка у другому турі — це виборці Зеленського.

Ось іще цікавий факт: Зеленський з Кривого Рогу. З того ж міста і Костянтин Килимник, колишній перекладач, а пізніше колега Манафорта, якого звинувачували в тому, що він — ланка між виборчою кампанією Дональда Трампа та Кремлем (про ці звинувачення писала Файненшл Таймс). Він це заперечує. Злі язики подейкували і про його співпрацю з російською розвідкою, що він також заперечує.

Ось інтерв’ю самого Килимника «Радіо Свобода» дворічної давнини, де Килимник відмовився фотографуватися.

Тут пишуть, що Килимнику 46 років, отже, він народився в Кривому Розі приблизно в 1971 році. Зеленський народився в Кривому Розі в 1978 році. Тобто, однокласниками вони явно не були, але різниця у віці в 7 років — не така велика. Нехай би хтось розпитав кандидата Зеленського, чи знайомі вони з паном Килимником, може, він би це заперечив.

А можливо, перетиналися якось потім, під час численних розмов Зеленського з колишнім президентом Януковичем, про які він красномовно говорить ось у цьому відомому інтерв’ю в березні 2014 року на 1+1. А може, й не перетиналися.

Я запитав у провідного західного агентства новин, чому про можливі зв’язки кампанії Зеленського і Пола Манафорта ніхто не пише. У виданні відповіли, що думали про це, але це важко довести в час, що залишається до другого туру, і їм цікавіше розслідувати можливі зв’язки Зеленського і Коломойського. Але я так не вважаю.

Якщо існує питання, що кампанія Зеленського може мати прямі чи непрямі зв’язки з тим же Мордором, який наймав Манафорта, то питання Коломойського відходить на другий план.

Все-таки для багатьох Коломойський «наш олігарх», який на свої гроші озброював добробати і відбив російський наступ (Росія заперечує, що це був її наступ). Та й питання «Приватбанку» для пересічної людини ну ніяк не є важливим. Можливо, Коломойський правду каже, що саме він є маріонеткою Зеленського.

Злі язики навіть могли б сказати страшне, що Коломойський — це димова завіса, фальшивий слід для розслідування, щоб відвернути увагу від справжніх ляльководів кандидата Зеленського.

А можливо, нічого цього не було, Зеленський — не знайомий Килимника, Разумков нічого так і не навчився у Манафорта, «Слуга народу» — не спланована технологія, запущена в 2015 році після того, як стало зрозуміло, що Порошенко виграє, і цілком можливо, все це мені просто приснилося.

Зеленський — просто нове обличчя політики, який випадково — як і його герой — стає президентом, зовсім не внаслідок написаного кагебістами сценарію. Давайте повіримо в молодого, веселого і невідомого нікому кандидата, який спонтанно виник у країні під час війни. Адже нам це по телевізору показали вже чотири роки тому, і ми вже не сприймаємо цю ситуацію як провокацію ворога, а як веселий ситком.

Так у Росії діє Жириновський: він закидає в маси якусь ідею, яка спершу здається абсурдною, і народ обуруюється: який дебіл! Через пару років вона вже звична, повторена сто разів, вже не здається дебільною, і тоді цю ідею спокійно втілює його начальник.

А, до речі, ще про з’язки: можливий підмайстер Манафорта Дмитро Разумков також має зведеного брата Гліба, якого після смерті батька всиновив кандидат в президенти Анатолій Гриценко, який одружений із його матір’ю журналісткою Юлією Мостовою, а сам пан Гриценко уже висловився на рахунок того, що Зеленському треба додати кредит довіри. Так що дует Зеленського і Гриценка не мав би так сильно здивувати інтелігенцію, а от же — здивував.

Як вдало підмітив журнал Foreign Policy, жарти і скрипти Зеленського є дуже проросійськими. Але він і його технологи знають, як це робити правильно: адже на початку кожної серії співається «Я люблю свою страну, люблю свою жену, люблю свою собаку». Страна, жена і собака — це явища, які ми всі любимо.

Тільки ми автоматично припускаємо, що любимо одну й ту саму страну, тому не віримо в проросійське налаштування Зеленського, хоча воно кричущо очевидне для злих язиків (сам він це заперечує). А страна, можливо, не Україна, а зовсім інша. Можливо, це СРСР, на широких просторах якого так весело грати в КВН. В КВН дуже любили співати про страну.

Цікаво, що називати Україну «ета страна» — це фірмовий прийом Юлії Мостової. Але я певен, що це тут ні до чого.

Ну а тепер до питання, як комунікує українська влада.

КОМУНІКАЦІЇ ПОРОШЕНКА

Чи вміє спілкуватися команда Порошенка? Так і ні. Порошенка вивели в другий тур із низького старту внаслідок грамотних кроків: боролися за свій електорат, вибрали успішний слоган, а нинішній білборд із Путіним — взагалі шедевр, що б не говорили в маніпульованих соцмережах.

Це все — робота геніального мозку, який не є частиною найближчої команди Порошенка. Цей мозок цілком може позмагатися з нащадками Манафорта. Але він один. Робота ж з медіа та громадськістю вже багато років покладена на «своїх», як і багато що в команді Порошенка. А «свої» часто слабкі.

Успіх реформ в Україні з 2014 року майже невідомий широкій публіці. Я також уже не перший рік бачу, як роздувається тема корупції.

Корупція — це жахлива система, яка в Україні існує вже багато століть.

Це не радянський винахід: як пише будь-який класик російської літератури, корупція буйно процвітала за російської імперії, де вона також була системним підходом. І вся оця багатовікова історія корупції зараз покладена на плечі президента, який прийшов до влади 5 років тому.

На всіх майданчиках повторюється, що реформ не було, а те, що було, того недостатньо, а корупція не впала, а зросла. Зросла? З часів Януковича, який крав сто відсотків того, до чого міг дотягнутися? Це брехня. Корупція впала, це я точно знаю. Але корупція — дуже зручний прийом для повалення існуючого режиму. Подивіться, що сталося в Бразилії внаслідок боротьби з корупцією і хто там прийшов до влади: фашист, як твердять злі язики.

Роки антипорошенківської пропаганди довели до того, що одна розумна людина, західний інвестор, сказала мені буквально пару днів тому таку річ:

«Порошенко не став переслідувати Коломойського, і дуже цим розчарував реформаторів. Тому не дивно, що вони тепер за Зеленського». Це означає, що пропаганда вже зруйнувала в головах причинно-наслідкові зв’язки, настільки вона є ефективною.

Порошенко не виставив достатнього ресурсу в інформаційній війні, хоча багато чого все-таки зробив. Невідомість Зеленського — це його величезна перевага. Щоб повністю розкрити, звідки ростуть ноги в цього кандидата, потрібен хоч якийсь час; його технологи позбавили команду Порошенка цього часу.

Трохи втішає те, що сам Манафорт сидить у тюрмі в США і навряд чи має можливість керувати в режимі реального часу, навіть якщо припустити, що він залучений. Попри те все, від цирку на стадіоні можна очікувати якоїсь стратагеми. У мене є одна ідея, та не хочу озвучувати, бо вона таки непогана.  

Але Порошенко також далеко не промах. Порошенко виграв війну з Росією, яку програли Грузія і Молдова, і він єдиний може собі дозволити заявити, що йде проти Путіна, як на нещодавньому геніальному білборді.

Протиставляти себе Путіну — це правильне рішення. Зеленський не може — і ніколи не зможе — протиставити себе Путіну: за законами його шоу, він повинен демонструвати до Путіна лояльність у своїх публічних висловлюваннях.

Про це колись писав колишній росіянин, кримський татарин Айдер Муждабаєв. І Зеленський цю лояльність демонструє. Ось передивіться ще раз його інтерв’ю 2014 року — відтоді він звертається до Путіна приблизно так само.

СОЦМЕРЕЖІ

В українських соцмережах зараз працюють дві компанії, які забезпечили перемогу Трампа і підтримку Брекзита. Якщо ви перестали бачити позицію протилежної сторони, а бачите лише те, в що і так уже вірите, то це не тільки тому, що ви всіх повідфренджували. Тому порохоботи можуть і не знати про дуже популярні фейки проти Порошенка, які ширяться акаунтами іншої сторони. 

Злі язики подейкують, що українськими виборами маніпулює фірма AggregateIQ, відгалуження нині закритої фірми Cambridge Analytica, заснованої росіянином на основі останніх розробок.

Ця фірма, що спеціалізується на проштовхуванні потрібного контенту в Фейсбуку та інших соцмережах, працювала на референдумі по Брекзиту і на виборах Трампа. Про роботу AggregateIQ на українських виборах злі язики писали, зокрема, на канадійському каналі СВС. Фірми ці можуть мати іншу назву, але суть їхня не міняється. Тому, коли Фейсбук припиняє співпрацю з однією фірмою, як він уже зробив, вона тут-таки може виникнути під іншим іменем.

Злі язики також виклали інформацію про можливу роботу цієї фірми на замовлення партії Основа Сергія Тарути на сайті британського парламенту. Ось читайте тут.

Сергій Тарута виступив проти Порошенка в другому турі і сказав, що буде голосувати за Зеленського. 

Він повторив при цьому слоган, спущений усім цим персонажам, що краще будь-хто, але тільки не Порошенко. Про це говорив у Росії Владімір Жириновський, але вже після першого туру перестав, бо почало працювати проти Зеленського.

Про зв’язки компаній Cambridge Analytica та AggregateIQ з Росією в західній пресі написано стільки, що не буду навіть лінків постити.  Є матеріали про зв’язок Тарути з цією фірмою і українською, пошукайте через Гугл.

Робота саме цих компаній — це причина того, що перемогли Трамп і Брекзит, хоча опитування показували перемогу Клінтон та членства в ЄС. Масовий інформаційний вприск на персональну адресу незадоволених через соціальні мережі в останні дні перед голосуванням не дає можливості правильно виміряти зміну суспільної думки.

Чи має подібний же ресурс Порошенко? Боюсь, що ні. Армії порохоботів все-таки недосить технологічно просунуті.

ХТО З НАС ДУРЕНЬ

Зараз всі прогнозують, що Зеленський, вийшовши на дебати, одразу програє, бо ні в чому не розбирається і не вміє говорити людською мовою. Я хочу сильно застерегти від такої точки зору. Зеленський — далеко не дурень. Так само не дурень і Дональд Трамп, президент США. Він зробив — чи для нього зробили — кампанію дуже, дуже грамотно. Найняти грамотних професіоналів — великий талант, якому треба повчитися Петру Порошенкові.

Теледебати Трампа з Хіларі Клінтон — яку вважали більш інтелектуальним кандидатом — спрацювали на його користь.

Трамп і Зеленський — не дурніші, а інакші, і тим вводять в оману пересічного спостерігача. Як ці люди, так і їхні політтехнологи дуже ефективні в грі без правил, але не мають здатності повністю усвідомлювати ризики.

Це типаж надуспішного авантюриста, який узагалі не здатен уявити, що сяде в тюрму, бо  події далекого майбутнього для нього чи для неї просто не є сьогоденною реальністю, а бажання намутити воду є непереборним.

Потім всі ці технологи і професіонали були або витіснені Трампом, або потрапили під суд, або вже сидять, включно з Манафортом. Так що їм самим їхня власна хитрість не допомогла, як не допоможе вона і Разумкову, й іншим членам команди Зеленського.

До таких авантюристів я б відніс і британського політика-брекзитера Бориса Джонсона, якого вже давно обзивають клоуном, але у якого й досі є реальний шанс стати прем’єр-міністром. Цікаво, що він вирішив виступити за Брекзит після вечері з росіянином Євгенієм Лебедєвим, сином кабегіста Александра Лебедева і власником кількох британських газет, — але Росія заперечує свою причетність до Брекзита.

Попри те, що до тактиків-а-не-стратегів часто відносять і Путіна, я б цього не сказав. Путін — дуже особлива людина, але він має стратегічні плани і успішно їх досягає, в тому числі й користуючись харизматичними шоуменами.

Тому рекомендація патріотичним силам: не вважайте опонентів ідіотами і дебілами. Той, хто недооцінює Зеленського і його господарів, хто вважає його дурнем чи сподівається на цього недосвідченого кандидата впливати, як багато хто з його команди, той відкриває ворота троянському коню, а значить, він сам і є дебіл.

І Зеленський, і його команда — дуже розумні люди. Але я ставлю пляшку шампанського, яку принесу в редакцію Текстів, на перемогу команди Порошенка. Хоча, в іншому випадку, спостерігаючи зі свого багатого закордонного мегаполіса, можу отримати і певне збочене задоволення від того, як один за одним зникають колишні соратники Зеленського в разі його перемоги, як позникали лідери сепаратистів на Сході.

ТАК ЩО Ж ПОРОШЕНКО?

То чи поганий все-таки Порошенко? Багато освічених людей вважають своїм обов'язком сказати, що Порошенко допустився дуже багатьох помилок, але вони будуть за нього голосувати як за менше зло. Повторюють це одне за одним, вважаючи, що це їхня чесна і принципова позиція.

Але подивімося в той самий підручник Манафорта, звідки зараз бере уроки юне покоління. Згадаймо, так говорили й американські ліберали: Хіларі неідеальна, вона зробила багато помилок, але це менше зло, тому з лютою ненавистю ми підемо голосувати за менше зло.

Таким чином у головах електорату підтверджується думка, що Порошенко чи Хіларі — це зло. А там уже більше чи менше, це вибори покажуть.

Перший тур уже й показав, наскільки ще слабкою є Україна. Якщо з таким мізерним ресурсом Порошенко все одно зберігає українські стратегічні інтереси, то мені все одно, хто там у нього кум і що той кум вкрав: він — не менше зло, а велике добро нашої новітньої історії й мусить знову стати президентом.

Автор не є причетним до кампанії чи політичного функціонування будь-якого кандидата і навіть ніколи їх на власні очі не бачив. Всі наведені запитання до діючих осіб є базованими на матеріалах преси, всі дійові особи заперечують всі звинувачення, і будь-які висновки з цієї статті, зроблені читачами, є чистої води маніпуляцією, у якій винні виключно злі язики.

вибори-19 манафорт зеленський порошенко