Новини як зброя. Чому російська дезінформація потрапляє у британські ЗМІ

Загалом проаналізовано 151 809 статей, опублікованих онлайн британськими загальнонаціональними новинними ЗМІ, а також 11 819 статей на англомовних веб-сайтах RT та “Cпутніка”, у межах двох чотиритижневих вибірок у період з травня-червня 2017 року та березня 2018 року. Український період дослідження тривав 1 тиждень у серпні 2018 року.

“Прес-релізм” замість журналістики

Цей проект виник як відповідь на дві події. Перша – це публікація цікавої статті Ніла Мак-Фаркхара (Neil MacFarquhar) та Ендрю Росбека (Andrew Rossback) у “Нью-Йорк Таймз” 7 червня 2017 року – яка, однак, не набула широкого розголосу. Оскільки Велика Британія тоді була на відстані одного дня від розв'язки непересічної парламентської виборчої кампанії, то, мабуть, недивно, що та стаття тоді одержала мало уваги.

Але історія, яку розповіли журналісти, має глибокі наслідки для західної журналістики в той час, коли руйнуються бізнес-моделі, зменшуються ньюзруми, вибухає конкуренція за аудиторію, а мотивовані політичні діячі мають засоби і ресурси, щоб перетворити журналістику на інструмент інформаційної війни.

Стаття у “Нью-Йорк Таймз” узагальнила результати розслідування, яке за місяць до того провела “Лабораторія цифрової судової експертизи” (Digital Forensic Research Lab (DFRLab)) Атлантичної Ради щодо того, як фейкова публікація про військову спроможність Росії поширилася у провідні західні ЗМІ.

Детальне розслідування показує, як російська сатирична стаття непевного походження, опублікована 2014 року (після інциденту між американським військово-морським есмінцем і російським винищувачем в Чорному морі) була перероблена три роки по тому й показана на одному з провідних російських державних телеканалів “Вєсті”.

Сюжет на “Вєстях” зберіг фейкову центральну тему початкової сатиричної статті – що нібито російський пілот використав новітню технологію, за допомогою якої знерухомив американський бойовий корабель, заглушивши його електронні системи – але додав фальшиві цитати високопоставленого американського військового посадовця. Через два дні веб-сайт телеканалу “Вєсті” опублікував англійський переклад включеного в оригінальний телесюжет відео з субтитрами, а ще через два дні сюжет (і відео) перепублікували веб-сайти трьох британських загальнонаціональних газет: Sun, Daily Express і Daily Star, а також Fox News у США .

Все це сталося досить просто: російський державний канал знайшов контент, який впадає в око (у цьому випадку – абсолютно фальшиве твердження про російську військову потужність), перепакував його за допомогою відео і (також фальшивих) цитат з елітних джерел і опублікував англійською мовою.

Через кілька днів новинні медіа в англомовному світі мусили дати цей матеріал, загалом без критичної оцінки, поширюючи його серед англомовних аудиторій та в соціальних мережах, де його перепоширили десятки тисяч разів.

Не можна звинувачувати британські газети або Fox News у тому, що їм бракує патріотизму: всі вони позиціонують себе як палких захисників національних інтересів. Однак – самі того не усвідомлюючи – вони підхопили і поширили фальшиву інформацію про російську військову технологію і – в ширшому сенсі – про слабкість оборони Заходу.

Елементи цієї історії дають підказки, чому так сталося: футуристична зброя, загроза для Заходу, (сфабрикована) цитата з високопоставленого джерела, відео-контент з комп’ютерною графікою, що зображувала “зброю” в дії. Все це цілком привабливо, особливо зважаючи на цінності цифрової доби, і матеріал видається надто добрим, щоб його могли пропустити журналісти, на яких тисне необхідність заповнити відведені “квоти”. Щоб виявити всі фальшивки у цьому сюжеті, знадобилося ціле розслідування, яке провела DFRLab. Журналісти рідко мають на таке час.

Це – не новий феномен. Другою подією, яка вплинула на створення цього звіту, стало відкриття обсягів “churnalism-у” / “прес-релізму” в британських ЗМІ десять років тому. У 2008 році дослідники Кардіффського університету виявили, що половина усіх статей у вибраних британських газетах містили матеріали з піарних прес-релізів. 19% статей повністю або значною мірою складалися з матеріалів, наданих відділами зв’язків з громадськістю.

Така практика стала відома як ‘churnalism’ – перепакування корпоративного або піарного контенту під виглядом новин – і спонукала до появи низки подальших досліджень, зокрема, створення інструменту Churnalism.com (який вже більше не використовується) британським аналітичним центром Media Standards Trust. Цей інструмент дозволяв громадськості зіставляти опубліковані онлайн матеріали з постійно оновлюваною базою даних прес-релізів – щоб виявити можливе дублювання контенту.

Кардіффське дослідження було проведене у час, коли новинні організації боролися в умовах зростання фінансового тиску, спричиненого впливом розвитку Інтернету на столітню бізнес-модель журналістики. Тоді як доходи від реклами переміщувалися онлайн і як сегментувалися аудиторії, їх увага зосереджувалася на майже безмежному різноманітті альтернативних сайтів і активностей, більшість новинних організацій зменшували свої витрати шляхом скорочення редакційного персоналу й намагалися максимізувати онлайн-доходи шляхом збільшення кількості публікацій.

Арифметика проста: менше журналістів випускають більше матеріалів в умовах постійних дедлайнів. Тоді до загнаних журналістів, спраглих контенту, який би привертав погляд, прийшли піарники. Чітке розуміння вразливості незабезпечених ресурсами журналістів перед легкодоступним матеріалом, вартим того, щоб стати новиною (а багато звільнених з роботи журналістів перейшли прямо в піар) призвело до того, що піарники почали бомбардувати журналістів прес-релізами, часто сконструйованими у вигляді новинного контенту й готовими до вставляння у статті.

Як свідчить Кардіффське дослідження, метод спрацював: новини у поважних загальнонаціональних ЗМІ часто були “посіяні” організаціями, що мали свій інтерес у впливі на публіку. По мірі того, як цей підхід ставав дедалі звичнішим, журналісти часто виявлялися неспроможними побачити відверту брехню у фейкових прес-релізах. З 2008 року фінансовий тиск на журналістику лише зріс, і з ним зросла вразливість новинних ЗМІ до прицільної інформації.

Існують певні очевидні паралелі між російською історією про суперзброю і побудованому на піарі “прес-релізмі”.

В обох випадках добре забезпечений ресурсами і мотивований актор – російський державний новинний канал чи корпоративні піар-команди – створив контент, який відповідав певним цінностям новин, і надав його журналістам на цільовому ринку. Хоча механізм передачі був різним (“прес-релізм” традиційно покладається на прямі електронні листи журналістам, а матеріал “Вєстєй” був перекладений англійською мовою і розміщений онлайн), аудиторії не знають про походження такого контенту.

Останніми роками російська держава значно збільшила виробництво новин, призначених для споживання за межами Росії. Канал Russia Today почав працювати у 2005 році, постачаючи пов’язаний з Росією новинний контент англійською мовою. У 2007 та 2009 роках, відповідно, з’явилися арабська та іспанська редакції.

Пізніше канал змінив бренд на RT, який позиціонувався як джерело “альтернативних” новин для іноземних аудиторій і мав широкий міжнародний порядок денний. У 2010 році виник канал RT America, у 2013 році з’явилася базована у Німеччині асоційована відео-платформа Ruptly.tv, а у 2014 в ефір вийшли RT UK і RT Deutsch. Франкомовний канал запустився в грудні 2017 року.

“Спутнік” стартував у 2014 році як мультимедійна новинна платформа на основі російської урядової радіо-служби Voice of Russia. Власником “Спутніка” стала “Россия сегодня” – компанія, створена президентським указом у 2013 році з завданням “висвітлювати за кордоном державну політику та суспільне життя Російської Федерації”.

Виробництво російських новин зростало одночасно з розвалом відносин із Заходом через аннексію Росією Криму в лютому 2014 року та збройним конфліктом на сході України. Ребрендинг RT як “альтернативного” джерела новин для іноземних аудиторій точніше було б описати як “ворожого” – його коментатори й гості критикували європейські й північноамериканські уряди, а самі RT і “Спутнік” часто транслювали теорії змови нібито про злочинні дії західних урядів та організацій, які неможливо було перевірити.

Британський медіа-регулятор Ofcom видав низку приписів щодо висвітлення RT конфліктів в Україні та Сирії з 2014 року ; у травні 2018 року регулятор вів 11 розслідувань щодо порушення безсторонності в новинах та програмах RT. У листопаді 2017 року американський уряд змусив канал RT зареєструватися як іноземний агент.

Тож протягом останніх п’яти років російська влада створила й посилила свою спроможність постійно використовувати багатомовний новинний контент як “інформаційно-психологічну зброю” проти населення цільових країн. У неї також є для цього мотив: змінювати або спотворювати інформацію про окремі питання, події або сюжети на користь російських інтересів.

Механізм дії “прес-релізму” дає корисну концептуальну модель для дослідження, як саме мотивовані й добре забезпечені актори можуть використовувати новинний контент з метою досягнення і впливу на аудиторії та новинні медіа у цільових країнах і як держави й контрольовані новинні медіа можуть вести “інформаціно-психологічну війну”. Він побудований на розумінні, як все працює, і на експлуатації вразливостей.

“Прес-релізм” найкраще працює, коли практики знають, як і коли запакувати інформацію, яку підхоплять затиснуті в часові рамки й бідні на ресурси журналісти. Він діє стратегічно, опираючись на передбачуваність і знання типу, стилю й формату інформації, яка приверне увагу журналістів, що шукають гарячий контент.

Щоб донести (дез)інформацію до своєї цілі, він використовує довіру аудиторій до ЗМІ. Так само, як аудиторії схильні менш довіряти піар-інформації прямо з прес-релізу, так і, наприклад, вони менш схильні вірити заявам про російську військову могутність з російських ЗМІ. Скерування інформації через новинні канали в цільових країнах використовує їх авторитет і довіру їх аудиторій.

RT і “Спутнік” працюють водночас як джерело і як вихідний матеріал. Коли журналісти цифрових ЗМІ шукають контент, який би підтвердив наявний матеріал, або джерело нового новинного сюжету, вони одночасно прагнуть роздобути контент і готові сприйняти “поданий” контент, який відповідає цінностям новин тих ЗМІ, у яких вони працюють.

Як показують дослідження, проведені DFRLab та New York Times, західні новинні медіа можуть не встояти перед опублікованими англійською мовою сюжетами, що впадають в око, навіть якщо ті сюжети містять твердження, які неможливо перевірити, або відверту неправду, яка служить російським інтересам.

Отже, добре забезпечені ресурсами і пов’язані з державою ЗМІ на зразок RT і “Спутніка” мають можливість і мотив формувати новинні порядки денні та пакувати контент так, щоб він впадав в око і завойовував репутацію надійних джерел специфічного контенту (наприклад, військової інформації або цитат з російських офіційних і неофіційних джерел).

Цей механізм особливо ефективний, коли йдеться про новини у сферах національної безпеки, де журналістика виконує життєво необхідну публічну роль забезпечення поінформованості громадян.

Основні прийоми

Зафлудження простору: RT, “Cпутнік” і створення інформаційного тла російськими ЗМІ у справі Скрипалів. Цей аналіз показує, як російські новинні канали ввели понад 130 конкуруючих і часто суперечливих наративів до широкомасштабного висвітлення справи про отруєння у Солсбері в березні 2018 року. Дослідження показує, як пов’язані з державою новинні ЗМІ працюють у ситуації “врегулювання кризи”, мобілізуючи “паралельних коментаторів”, щоб транслювати десятки наративів, які пояснюють події та мотивацію західних суб’єктів, а також підсилюють провокаційні заяви вищих російських урядовців.

“Орел – я виграю, решка – ти програєш”: демонстрація російської сили. Цей аналіз показує, як російські новинні джерела зображають для англомовних аудиторій російську військову міць і слабкість західних військових, як RT і “Спутнік” генерують великий обсяг матеріалів, що критикують НАТО і розлого вихваляють могутність прототипів російської зброї. Західні інформаційні медіа чутливі до подробиць російської військової сили, що впадають в око – і підтвердженням цього є пряме і непряме тиражування такої інформації про російську зброю новинними ЗМІ Великобританії.

Розкол та імпотенція: Як RT і “Cпутнік” зображують Захід і конструюють новинні порядки денні. Останній з цих трьох звітів показує, як російські англомовні новинні медіа публікують постійний потік статей про внутрішню політику та події у США та Європі, наголошуючи на політичній дисфункції, інституційних провалах, розколі в суспільстві та негативних наслідках імміграції.

У цьому звіті також показано, що RT і “Cпутнік” виступають агрегаторами негативних новин, котрі збирають, перепаковують та транслюють сюжети з місцевих новинних медіа з усієї Європи, а потім публікують їх для англомовних аудиторій. Аналіз контенту за допомогою спеціального програмного забезпечення показує, наскільки часто британські новинні медіа (насамперед – новинні сайти таблоїдів) збирають і передруковують контент RT та “Cпутніка”, а також – як російські медіа, у свою чергу, тиражують контент британських новинних ЗМІ.

RT, “Спутнік” та російська інтерпретація отруєння Скрипалів

RT та “Cпутнік” широко висвітлювали отруєння Скрипалів. Упродовж чотирьох тижнів після того, як інформація про отруєння стала відомою, на обох сайтах з’явилося 735 статей про цю справу.

Усього за цей період RT та “Cпутнік” опублікували 138 окремих – і часто суперечливих – наративів, які роз’яснювали інцидент і його наслідки, – від інтерпретацій мотивів Заходу до пояснень походження отруйної речовини нервово-паралітичної дії та повномасштабних теорій змови.

Наративи часто з’являлися після публічних виступів представників західних урядів. Щойно Тереза Мей, виступаючи у британському парламенті 12 березня, звинуватила Росію і назвала нервово-паралітичну речовину “Новічок”, на RT та “Cпутнік” з’явився шквал сюжетів, які заперечували походження й саме існування “Новічка” та позиціонували інцидент як такий, що пов’язаний з геополітикою та внутрішьополітичними проблемами Заходу.

Найчастіше тиражувалися наративи на підтримку російської позиції, які стверджували, ніби Захід відкидає готовність Росії до співпраці з цього питання, що немає доказів вини Росії і що реакція Заходу обумовлена “русофобією” та істерією. Численні цитовані звинувачення на адресу Росії, висунуті Терезою Мей, часто відразу заперечувалися у редакційних заявах каналів RT та “Cпутніка”.

Одну або кілька версій отруєння Скрипалів та його наслідків подавали 215 окремих джерел. Багато з них – це недержавні російські медіа, “експертні” неросійські медіа, оглядачі, радикальні та праві політики, що сформували “паралельний коментаріат”, що постачав проросійські й антизахідні інтерпретації подій.

Російські урядові джерела на вищому рівні – як представники уряду, так і організації – були постійно присутні в ефірах RT і “Cпутніка”, надаючи цілу низку наративів – від примирювальних до теорій змови. Високий статус цих джерел та використання ними нападницьких та войовничих висловлювань на адресу західних посадовців призвели до значного поширення їх коментарів у провідних британських ЗМІ. Це був найуспішніший засіб впровадження проросійських наративів у західний новинний контент.

Демонстрація російської сили

RT і “Cпутнік” багато й переважно негативно говорили про НАТО. Впродовж восьми тижнів, які потрапили до вибірки 2017 та 2018 років, про НАТО йшлося у 617 статтях, що становить приблизно 5% загального обсягу контенту цих російських сайтів. 80% цих публікацій містили критику Альянсу.

RT і “Cпутнік” зображували НАТО як агресивний, загрозливий, але одночасно слабкий і недієздатний блок: у 280 статтях містилася критика НАТО як експансіоністської та агресивної організації, такої, що позбавлена законних повноважень або нелегітимної, такої, що не заслуговує на довіру її членів і опонентів, або ж йшлося про невдачі, помилки або некомпетентність персоналу НАТО.

181 стаття була присвячена розбіжностям та конфліктам всередині НАТО, а також міжнародному тертю між державами-членами. 80 статей містили твердження або підтекст, згідно з якими членство в НАТО має негативний вплив на її членів (особливо нових або менших за розміром), а в 168 статтях обґрунтовувалося нарощування озброєнь Росією або виправдовувалася наступальна політика як належна й необхідна відповідь на дії НАТО.

RT та “Cпутнік” широко висвітлюють російські військові питання, багато статей фактично можуть слугувати "довідниками" щодо специфікацій і функціональних можливостей російської зброї, до них включені відео та цитати з висловлюваннями російських урядових і військових посадовців, а також військових аналітиків.

Деякі британські ЗМІ значною мірою покладаються на такий контент, публікуючи статті про російські озброєння. Було виявлено 83 статті, які містили 120 різних згадок про російські прототипи або найсучаснішу зброю. Майже дев’ять десятих цих згадок містилися в чотирьох виданнях: Express, Daily Mail, Sun і Daily Star.

Ці чотири британські видання часто використовували інформацію з російських джерел про специфікації та функціональні можливості російської зброї. У них підкреслювалася руйнівна здатність та ефективність багатьох видів російських озброєнь. Багато з цих тверджень спиралися на російські джерела й містили відео з висловлюваннями представників російського уряду, іноді взяті з RT та “Cпутніка”.

Аналіз збігів у текстах виявив невелику кількість прикладів “прес-релізму” (тобто майже повного передруковування прес-релізів) у статтях про російські озброєння у британських ЗМІ. Було знайдено десять статей, які містили значні фрагменти тексту, взяті з матеріалів RT та “Cпутніка”. У шести з цих статей було посилання на російське джерело новин. У решті статей не було даних, які могли б поінформувати аудиторію про джерело походження контенту. Одна стаття у Express майже повністю дублювала статтю з RT, опубліковану за день до того, крім кількох ідентифікуючих фраз.

Політична імпотенція: Як RT і “Cпутнік” зображають Захід

Політична імпотенція – це основний всеоохопний наратив у висвітленні політики й суспільства в західних країнах. З 2641 статей про внутрішні питання у Великобританії, США, Франції, Німеччині, Швеції, Італії та у Східній Європі – в Україні, 2157 публікацій (81,7%) містили одну або більше згадок про “політичну імпотенцію”.

У висвітленні питань внутрішньої політики Великобританії 90% з 956 статей RT та “Cпутніка” піднімали тему політичної дисфункції один або кілька разів. Найбільш поширеними епізодами, пов’язаними з внутрішньою політикою Великобританії (крім пов’язаних із терористичними атаками, що сталися у той період, за який сформовано вибірку 2017 року), були такі: “невдачі уряду” (166 статей); “невдачі політичних партій” (157 статей) і “суспільний конфлікт” (зокрема, імміграція та релігійна напруженість), який висвітлювався у 141 статті.

Висвітлюючи події у США, RT і “Cпутнік” зосереджували найбільшу увагу на “насильстві / злочинності” (243 статті), “інституційному конфлікті” (224 статті) та на “невдачах уряду” (195 статей).

Висвітлюючи події за межами англомовних країн, RT і “Cпутнік” публікували матеріали англійською мовою, де підкреслюється суспільний конфлікт, зокрема, імміграція та злочинність у Німеччині, імміграційна та культурна напруга у Швеції, політичні невдачі урядів, інституцій та партій в Італії та Франції, а також недемократичні практики й невдачі уряду в Україні.

Новинні порядки денні RT і “Cпутніка” надавали питанням імміграції та ісламу більше уваги, ніж британські новинні ЗМІ. Вони також були значно більше схильні висвітлювати тероризм (13,8% від загального обсягу інформаційних матеріалів, у порівнянні з 7,1% від загального обсягу новин, опублікованих у британських ЗМІ за той самий період).

Близько 13% статей про імміграцію, опублікованих RT та “Cпутніком”, спиралися на матеріали провідних міжнародних агенцій новин, тоді як використання обома каналами місцевих німецьких і шведських новинних ЗМІ як джерел статей про імміграцію у цих країнах свідчить про те, що RT і “Cпутнік” покладаються на інші новинні ЗМІ у створенні власних наративів про аспекти політичної дисфункції в західних демократіях.

Використовуючи програмне забезпечення для зіставлення текстів з метою порівняння наборів даних, які лежали в основі створення російських та британських публікацій, вдалося виявити 21 статтю у британських національних ЗМІ, велика частина контенту яких була скопійована з публікацій на каналі RT (11 статей) або “Спутнік” (5 статей). Усі ці статті (21 стаття) були опубліковані на веб-сайтах британських таблоїдів.

Попри те, що деякі з тиражованих публікацій стосувалися різних дивацтв або сенсацій, як-от спостереження НЛО і апокаліптичних пророцтв, більше половини статей були присвячені політичним або військовим питанням, зокрема, дружнім до Росії наративам про російську армію і Європейський Союз.

Під час зіставлення текстів було також виявлено 32 статті, які спочатку з’явилися у британських ЗМІ, а згодом були опубліковані на RT та “Cпутніку”. 22 з цих статей стосувалися політичних питань у Великобританії та ЄС, при цьому багато з них були присвячені темам, які підтримують наратив про політичну дисфункцію на Заході, культивований виданнями RT та “Cпутнік”, зокрема, статті про імміграцію, сексуальне насильство над дітьми та тероризм. Видання The Guardian (10 статей) – це джерело, публікації з якого найчастіше поширювалися російськими ЗМІ.

Аналіз російськомовних новин за допомогою інструменту зіставлення тексту Steno:

Парад на День незалежності України

Після фільтрування зібраних публікацій і відбору лише тих, які стосуються цієї події, було визначено 74 статті з російських новинних сайтів (RT, РИА та ТАСС) та 288 статей із заздалегідь вибраних українських медіа.

Було здійснено порівняння цих двох наборів даних з використанням стандартних параметрів співставлення (n-gram розмір 3; фактор збігу 40%). Тест не виявив випадків дублювання контенту з RT, РИА або ТАСС українськими сайтами, натомість виявив багато випадків використання російськими сайтами українського контенту, який стосувався висвітлення параду на День Незалежності.

Висвітлюючи парад, досліджені російські сайти фокусувалися на помилках і негативних подіях. Наприклад, роздувався випадок, коли танк в’їхав у будинок бізнес-центру після репетиції параду, виривалася з контексту і поширювалася цитата радикального політика, що применшувала військову потужність України, увага фокусувалася на солдаті, який знепритомнів під час виступу Президента України Петра Порошенка.

Деякі дублювання були виявлені через цитування подібних джерел, і було зафіксовано, що російські ЗМІ мають тенденцію посилатися на проросійські українські медіа, які вже переклали негативний контент висвітлення події російською мовою.

Автокефалія Української православної церкви

Наявна база публікацій, зібраних із близько 200 російських та українських новинних медіа, була проаналізована на допомогою Steno, щоб відфільтрувати публікації, присвячені визнанню незалежності Української православної церкви Константинопольським Патріархатом – процесу, якому опиралася Російська православна церква. Аналіз показав один випадок, коли український ресурс (Strana.ua) прямо цитував російську агенцію ТАСС, наводячи позицію офіційних представників РПЦ, які порівнювали надання незалежності Українській православній церкві з розколом ХІ століття між Східною і Західною церквами.

Інші випадки збігу текстів були пов’язані з довгими цитатами з одного і того ж джерела. Відверта пропаганда з позамейнстрімних і альтернативних російських новинних джерел була зафіксована у російських пов’язаних з державою ЗМІ, але не в українських новинних медіа. Висвітлюючи надання незалежності Українській православній церкві та проведення параду на День Незалежності України, російські медіа часто “перепаковували” публікації з українських сайтів, маніпулювали через вибіркове використання контенту або додавання емоційних чи упереджених коментарів.

Висновок: використання інструменту Steno для міжнаціонального та багатомовного аналізу

Це дослідження було великою мірою успішним і довело, що Steno може бути корисним інструментом контент-аналізу в інших мовних та політичних середовищах, навіть у таких складних, як Росія та Україна. Однак було також визначено певні вдосконалення, які могли б зробити цей інструмент ще ефективнішим.

Аналіз, який здійснив аналітичний центр “Тексти”, попри обмежену кількість матеріалів у вибірці, встановив, що інструмент працював так, як і очікувалося, і що кожна з його основних аналітичних функцій належно працювала з російськомовними новинами.

Інструмент дозволяв здійснювати пошук, тегування та фільтрування публікацій, складених кирилицею, а також використовувати функцію зіставлення тексту з метою визначення напрямку дублювання контенту. Можливо, найбільш цікавим і важливим відкриттям був розмах, з яким російські державні новинні медіа використовували українські джерела для побудови наративів для місцевої аудиторії.

Цей висновок відповідає результатам, одержаним у ході цього дослідження в інших країнах. Неочікуваним позитивним результатом дослідження була сумісність власних баз даних публікацій, які мали “Тексти”, з функціями пошуку і зіставлення інструменту Steno, що свідчить про можливіть його використання для аналізу раніше створених SQL-баз даних новинного контенту.

В цілому, результати дослідження є обнадійливими і припускають, що мета розробки Steno для міжнародного аналізу новин та дублювання контенту в національних медіа-системах є реальною.

британія дослідження дезінформація росія