Як протидіяти поширенню дезінформації в медіа і соцмережах? Конспект дискусії

Роман Кульчинський, головний редактор Texty.org.ua

Росія з пропагандою нічого нового не робить. Видання The New York Times недавно опублікувало дослідження російської пропаганди. Вони наводять приклад, як під час Холодної війни дрібна індійська газета написала, що СНІД створило ЦРУ. А потім видання, які контролювалися СРСР по всьому світу, підхопили цю тезу. За декілька років її озвучили на одному з світових новинних телеканалів. Так це працює: вкидають тезу в маловідому газету, поступово роздувають, і далі вона починає жити своїм життям.

Учасники дискусії зліва направо: Вікторія Бойко, Максим Скубенко, Інна Підлуська, Вікторія Романюк

Світ змінюється, але схема поширення російської дезінформації та сама: спочатку фейк публікується на дрібному лайно-ЗМІ, потім перетікає в топові видання.

Коли мозок чує те саме зі ста джерел, автоматично довіряє інформації. Почув брехню зі ста джерел – повірить, а правду один раз із надійного BBC – не віритиме. Керуючись цим принципом, Росія створює тисячі пропагандистських майданчиків. Більшість із них дешеві і примітивні, але їх багато.

Фейк публікується на дрібному лайно-ЗМІ, потім перетікає в топові видання

Як працює російська пропаганда в Україні? Є три рої:

– відомі, потужні, такі собі респектабельні проросійські ЗМІ, які працюють офіційно, журналісти отримують більші за ринкові зарплати, і ніби дотримуються стандартів (NewsOne, «Страна»).

– сміттєві бачки, лайносайти (величезний пласт сайтів, де пишуть що завгодно: зраду, перемогу. Працюють без стандартів і навіть не створюють видимості, що дотримуються їх). Наше дослідження про “зливні бачки”

читайте тут.

– групи в соцмережах. Відверто проросійські або замасковані під українських патріотів чи ще під щось інше (це децентралізована система, повністю її не закрити, все одно частина людей інфікуватиметься). Укрінформ викрив Степана Мазуру, який закликав скидати "окупаційний режим Порошенка". Він це все робив з Москви. Ми взяли статтю Укрінформу і потім розкрутили клубок груп, пов’язаних із Мазурою.

Ці рої нічого нового не розповідають: дискредитують політичне керівництво (який би президент не був – проросійський або проукраїнський – валитимуть його). Головна нитка через всі ці три рої: «на Украине все плохо», все розвалюється, медична реформа провалилася, з поліцією не вдалося. Коли відбуваються гострі події на фронті, максимально сіють паніку.

Ці майданчики у більшості випадків інтерпретують події, які відбулися, відвертих фейків на зразок розіп’ятого хлопчика майже не поширюють: зерно правди загорнене в глобальну брехню. Позаторік із Херсона пливла баржа з кавунами, - навіть веселу позитивну новину переробили в негативному руслі.

Що з цим вдіяти?

Коли держоргани щось роблять, мають миттєво це пояснювати, буквально через 5 хвилин після рішення чи події видавати свою версію, навіщо вони це зробили.

Медіа мають надавати фінансову звітність, якщо не надають – у бан. Цю норму потрібно прописати в законодавстві, кому подавати. Відкрита має бути ця звітність чи закрита – предмет для дискусій.

Мільйони фейків не спростуєш, натомість треба розповідати свої історії. У ЗСУ почали робити відеоролики – і це добре, але роблять мало.

Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”

З 2016 року, після виборів у США, набуло міжнародного розголосу те, наскільки велике значення мають маніпуляції в соцмережах. Відтоді виконано велику роботу, є багато англомовних досліджень, які глибоко висвітлюють створення, поширення, використання – і ці дослідження дезінформації не вичерпуються лише фейковими новинами.

Політичне розуміння загроз з’явилося торік у грудні – на рівні ЄС створений план дій із протидії дезінформації. Перед тим було дослідження групи дослідників і журналістів із 30 осіб на сайті Єврокомісії щодо того, як працюють фейки. НАТО теж з’ясовує, як працює дезінформація, кого вона вражає, як їй протидіяти. Українська влада теж працює, щоб виставити запобіжники на рівні законодавства.

У громадянському суспільстві цілі покоління стопфейкерів виловлюють фейки. Коли я починала працювати з тематикою 20 років тому, все тоді відбувалося вручну.

Проблеми:

Світ фактчекерів і світ тих, хто споживає, створює і поширює дезінформацію, маніпулятивні змісти, фейки, мало перетинаються. Ми створили масив знань – і що з цим тепер? Як дійти до аудиторій споживачів?

Ще одна дилема: не так важливо навчити журналіста не переповідати фейк (рівень фаховості вже достатньо високий). Але, спростовуючи фейк, даємо йому нове життя.

Дезінформація заторкує найбільш вразливих. Ми відділяємо дезінформацію від місінформації (неповної, неякісної, але без злого наміру). Дезінформація створює певне суспільне тло й використовує мову ненависті: аж до того, що населення починає ненавидіти мігрантів, із якими в реальному житті й не зустрічається. Тепер Європа очікує тривожних виборів до Європарламенту, де дезінформація та маніпуляції можуть привести до Європарламенту майже третину популістів.

Споживання і створення контенту завдяки технічним засобам і фундаментальні зміни відбуваються надзвичайно швидко, чого не скажеш про фактчекінг. Ми завжди будемо відставати, коли будемо спростовувати фейки.

Позитиви є в тому, що посилюється відповідальність платформ та їхня роль у тому, що їх використовується для поширення дезінформації. Торік на початку літа Твіттер оголосив, що вони “вбили” 70 мільйонів акаунтів, які вони обгрунтовано ідентифікували як ботів. Фейсбук зробив крок, який, утім, не є панацеєю: обов’язкове публікування джерел рекламних повідомлень. Подивившись на спонсора, можна простежити, що і яким чином він раніше рекламував, де живе – тобто, можна зрозуміти, до якої локації він прив’язаний. Фейсбук зробив архів політичної реклами до 7 років.

Інструментів багато, прямої залежності від обсягу знань сьогодні немає. Виклик для нас для всіх – як поєднати світ фактчекерів, урядових і неурядових, зі світом споживачів. Бо ми зараз ще не там, де могли б себе почувати безпечно.

Вікторія Романюк, StopFake:

Із 2014 року існувало 19 базових наративів російської пропаганди. Ось деякі з них:

- ми країна, що не відбулася;

- у нас незаконне захоплення влади;

- Україна – фашистська держава;

- Росія – не окупант, а захищає своїх;

- ослаблення світової підтримки України;

- критики уряду і президента;

- дискредитація армії;

- легітимізація анексії;

- Україна, ЄС і НАТО.

Сьогодні, у 2018-19 роках, передвиборчі теми виходять у топ: 1 – критика уряду, 2 – економічно-соціальна ослабленість, 3 – дискредитація армії, 4 – Україна, ЄС і НАТО.

У листопаді, з початком конфлікту на Азовському морі, додалися фейки про те, що Україна сама є провокатором. Як не парадоксально, першого дня так звані ліберальні медіа Росії (серед них телеканал «Дождь») поширили фейк, що водночас починають посилюватися обстріли на Донбасі.

Ще один топік: армія надто слабка, триває мародерство, на Сході воюють не українці, а будь-хто: поляки, американці, НАТО, західне втручання, тільки не українці.

Тема економічної ослабленості звучить із 2014 року і перед виборами посилилася. Зокрема, тема газу є топовою в промовах наших політиків – і це паралельно відображається в пропагандистських повідомленнях з Росії: мовляв, холодно, газосховища вичерпалися. Ці меседжі спрямовані на те, щоб знижувати довіру до влади.

Найбільший здобуток російської пропаганди – що на позитивні речі українці не дивляться позитивно, росіяни маніпулюють зрадою (наприклад: «Продукти подорожчали на 500 відсотків»).

Новою «вишенькою на торті» є Томос. Ось заголовок: «Що Ісус Христос зробив би з Порошенком».

Це не ситуація тут і зараз: пропаганда працює щодня для певних цілей, бачимо тяглість наративів із 2014 року.

Максим Скубенко, VoxCheck:

Ми досі не побороли монстра, який живе в Україні – це неправда, фейки, дезінформація від українських політиків, блогерів.

Про що брешуть українські політики? Тема газу – в топі. Ще гарячі теми, на які поширюється найбільше міфів: медреформа й охорона здоров’я.

Чому ми це перевіряємо? Політики кажуть те, що люди хочуть чути, щоб виграти вибори. Вони використовують бажання людей. Політик каже: “Я зменшу ціни на газ вдвічі”. Але якими будуть наслідки того, що політик так зробить? Популісти – не зовсім фейкотворці, вони грають на емоціях людей, щоб отримати голоси.

Так само досі живий міф про ринок землі, він виник у 90-х, коли її не хотіли не продавати, а розпиляти.

Ми проаналізували дві тисячі цитат політиків за минулий рік. Висновок: немає жодного повністю правдивого політика. Що ближче до виборчої гонки, то більше маніпуляцій. Порошенко раніше не відповідав критикам і був у топі найчесніших політиків, із третього кварталу почав це робити, перейшов до звинувачень, відповідно, у його промовах з’явилося більше неправди. Тому він зараз посередині у списку.

Які можливі рішення? Маємо онлайн-курси від Vox. В одному розбираємо основні міфи, в іншому пояснюємо ази економіки, як не потрапити в пастку “долара по 8”. Якщо політики, які таке пропонують, прийдуть до влади, російської пропаганди вже й не треба.

Вікторія Бойко, Національний інститут стратегічних досліджень:

Контекст обговорень виникає на певному інтелектуальному рівні суспільства. Фейки будуються на певному ґрунті. Треба бути достатньо критично мислячим, щоб не потрапляти на гачки.

Шведи побачили, що після виборів у соцмережах почали розганяти фейки, начебто є проблеми з підрахунком голосів. Це працювало на зниження довіри до держави. Так само кремлівські наративи розповідали про те, що міграція загрожує суверенітету країни. Шведи в зробили агенцію, яка об’єднує потуги різних гравців (від органів влади до громадянського суспільства). Вони працюють 24/7 – це тренд, з якого Україна може брати приклад, створювати спільну стратегію комунікації. А ще – максимально мати загальний план комунікування наперед.

Уряд США активно відстежує наративи, які призводять до дезінформації. Також у них є Закон про чесну рекламу. Німеччина ж має закон про мову ненависті (на нього теж можемо орієнтуватися, але також треба зважати на наші реалії).

Наше дослідження рекомендувало створити комісію з дезінформації, яка б об’єднувала різні зацікавлені сторони.

Поки що є така собі ковдра з клаптиків, яка законодавчо регулює сферу, є доктрина інформаційної безпеки, але немає загального закону. Не проводився аудит функцій державних органів. Так само слабким місцем доктрини є залучення громадянського суспільства.

Панель “Соцмережі”

Віталій Мороз, Internews Україна:

Медійники працюють в гуманітарному вимірі, але в наше життя прийшли технології. Цьому треба вчитися, але інтернету ми вчимося самостійно. Уявіть наших бабусь: якщо вони прийшли в інтернет на початку 2000-х, їхній офлайн-досвід не дозволяв їм розумітися на маніпуляціях. Технології для гуманітаріїв – великий пласт питань.

Алгоритми технологічних компаній нам незрозумілі. Вони нам не підзвітні, це приватний бізнес, він заробляє гроші. Ми говоримо мовою цінностей із бізнесом, який говорить мовою грошей. Якщо перелаштуємося під те, щоб говорити мовою гіків, – можливо, наші спроби протидіяти поширенню маніпуляцій дадуть кращий результат.

Регуляція – це справа держави. Чи можемо ми вплинути на технологічні компанії? Співрегуляція – це коли держава, громадянське суспільство і компанії спільно вирішують за круглим столом. Ось приклади саморегуляції – Твіттер видаляє мільйони акаунтів, які створюються автоматично. Ютуб видаляє неактивних підписників. Фейсбук показує, звідки репостять контент, щоб ви розуміли, де зареєстрована сторінка, хто найбільше репостить.

Якщо ви лідер думок, на вас будуть підписуватися ботоферми, щоб потім прийти в коментарі і змінити вашу думку чи думку ваших підписників.

Якщо підсумувати: освіта приходить крок за кроком. Ось, наприклад, ми ще використовуємо гуманітарні терміни, а на заході від цього відмовляються. Коли ви скажете фахівцю на заході fake news, вони запитають: а де misinformation, disinformation? Нам треба виробити словник, щоб точніше називати речі своїми іменами.

Олена Дуб, менеджерка соціальних мереж. Радіо Свобода, Крим Реалії:

“Радіо Свобода” в Росії і на окупованих територіях визнана іноземним агентом. Нас через це блокують провайдери в Криму. Відповідно, соцмережі відіграють в редакції велику роль: звідси аудиторія черпає інформацію, там може дискутувати. Наша аудиторія здебільшого – населення Криму. По суті, це війна за мізки, свого роду інформаційна боротьба за цих наших співвітчизників. Сьогодні вночі відбулося засідання Радбезу ООН, я читала коментарі і півночі ми модерували їх у нас на сайті – це яскравий приклад, як працюють ботоферми на користь російської пропаганди.

Четвертий рік я працюю в цій темі. Усе – Фейсбук, Твіттер, Телеграм – це поле діяльності для тролеферм. Цікаво відстежувати їхні меседжі: коли вони приходять, куди, які методи стеження за кореспондентами, які працюють у Криму. До журналістів додаються такі собі порожні акаунти: насправді це представники ФСБ, які їздять на обшуки до кримських татар, на суди. Це відбувається постійно і є способом психологічного тиску.

У нас є правила коментування: не можемо дозволяти мову ненависті, матюки, образи, маємо за ознаками тих, хто коментує, визначати, хто є бот, троль. Бувають дні, коли тролеферми активізуються. Наприклад, за 5 хвилин до прямої лінії Путіна могло з’являтися до сотні однотипних коментарів про те, що в Україні гірше.

Переважно коментують на теми: Керченський міст, розстріл студентів в Керчі тощо. Якщо про них пишеш за принципами нормальної журналістики, тролеферми не хочуть, щоб ця інформація доносилася до населення Криму адекватно.

Під час захоплення кораблів створювали акаунти з логотипами “Радіо Свобода“ – вони приходили в коментарі і писали образи, підписуючись, що це наша редакційна політика. Ми швидко зарепортили цей акаунт, через півгодини він був забанений, ми видихнули з полегшенням. Але через годину з’явився такий самий акаунт, який знову довелося репортити.

Ще є такі типи коментарів: коли голодували українські політв’язні і ми про це писали, через дві хвилини з’являлися коментарі на зразок: “Чому ви не пишете про Савченко?”. Наступний меседж – “на Украине еще хуже”.

Від буцімто мешканців Криму нам намагаються закидати фейкові меседжі про Крим, тому верифікація важлива. Раджу скаржитися на підозрілі акаунти, перевіряти, не встрягати в дискусію.

Катерина Крук, Стоп Фейк:

Україна залишається тестовим майданчиком для Росії, тому тепер, перед виборами, є більша увага Заходу до нас: адже рано чи пізно в різних відтінках така ж пропаганда з’явиться в західних країнах. Україна, на жаль, досі не сприймається як країна, в якої можна серйозно вчитися. Але зараз Україна стає однією з найцікавіших країн у кіберсфері, наші матеріали про дезінформацію варто перекладати.

Цікавий приклад російського втручання напередодні парламентських виборів стався в Італії. Аналітики видання Le Monde проаналізували понад мільйон твітів під час виборчої кампанії 2017 року. Однією з провідних тем була міграція: 91 відсоток контенту щодо цієї теми поширювався зі Sputnik International і Russia Today (68 відсотків із нього був негативним).

Дискусії в твітері оминали те, щоб згадувати імена політиків і назви партій – йшлося лише про висвітлення проблеми, але воно нагадувало риторику правих рухів. Методикою російського втручання було сконструювати поле, преференційне до певних сил та гасел. Приклад Італії показав: щоб популяризувати політика, не треба називати його прізвища – достатньо повторювати його гасла. Відсутній рівень дискусійного обговорення: що агресивніше написав, то активніше обговорюють. Це буде урок для України: не буде конкретних прізвищ. Так змусять людей говорити на теми, зручні для певних кандидатів.

У США російська дезінформація взялася на Фейсбуці за всі групи, які могли стати джерелом конфліктів або внутрішніх суперечок. Росіяни пропрацювали всі болючі теми: ідеологія, релігія, расові питання.

Зростає роль Інстаграму для дезінформаційних компаній (поки всі зосереджувалися на дослідженнях Фейсбуку). Америка стала першим дзвіночком, вона це показала.

У США реклама напередодні виборів реклама не настільки успішно спрацювала, як робота в групах.

Щодо Гіларі Клінтон працювали з двома наративами: 1) знехотити її електорат, закидавши їх фейками; 2) підвищити впевненість, що Гіларі і так переможе, бо всі опитування прогнозують їй гарний результат, тому навіщо йти на вибори.

Російська пропаганда щодо України почала фокусуватися на внутрішній політиці нашої країни. В останні місяці до попередніх тем («Порошенко – зло», «пробили дно») додалася нова: делегітимізація навколо виборчого процесу в Україні. Пропагандисти завчасно пишуть про те, що, мовляв, вибори будуть нелегітимними.

Надія Романенко , журналіст даних, Texty.org.ua:

Маркована реклама не так впливає на нас, як активність інших користувачів – ми схильні вірити таким самим людям, як самі. При цьому ми не думаємо про те, що цей акаунт людина може вести одночасно із 50-ма такими самими.

Наш проект про ботів у Твіттер-акаунтах ми робили за методологією The New York Times. У США боти були практично у кожного політика, селебріті, бо це сприймається як сервіс. Сірий піар може використовуватися для прального порошку або політичного гасла – залежить від PR-контори, як далеко вони можуть зайти. Хтось може відмовитися від замовлення з Росії, а хтось і ні.

Дезінформаційні кампанії є у соцмережах частиною більшого. Наприклад, у нашому дослідженні «Тролесфера» основним елементом є лінки на зовнішні медіа, їх 70 відсотків (це здебільшого сумнівні сайти, назви яких мімікрують під відомі медіа).

Банальна пропаганда на прийдешніх виборах навряд чи буде ефективною – треба бути готовими до нових поворотів.

Юрій Лісовський, «Опора»:

Спостерігачі за виборами мають справу з новим інформаційним полем – якщо порівняти з 2012 роком, то тепер більше викликів. Тоді спостерігачу було елементарно працювати: заходиш на сайт організації, збираєш там інформацію (потім відбувається її верифікація). Тобто, був готовий потік інформації. Тепер у Фейсбуці її треба виловлювати, втім, це навіть веселіше. Хвилями розходяться повідомлення на підтримку кандидата – потім не дуже ясно, що робити з інформацією. Як мінімум, по гарячих слідах змушуємо деяких стейкхолдерів не публікувати цього більше. Як максимум, можемо сподіватися, що такого контенту в Фейсбуці меншатиме.

Нині 36 кандидатів мають сторінки із 44 зареєстрованих. Фейсбук анонсує, що вони будуть давати політичну рекламу, але як верифікувати технічного кандидата, виміряти його охоплення? Це гра в довгу – 200 000 постів зберегли, антикандидатські пости виловлюємо (проти Порошенка, Тимошенко тощо), аналіз тем (що пишуть різні кандидати про ЄС, НАТО, нейтралітет), релігія (ПЦУ, МП), досліджуємо проблеми дискримінації.

дезінформація пропаганда