Операція «Розмитнення». Три тижні чекання, $2500 на мита, посередників і хабарі – як проходить реєстрація євробляхи

Серіал

За два тижні до того, як президент підписав закон про розмитнення, «спеціальні люди» пригнали Олегові «Шкоду Октавію Тур» із польського міста Перемишль. Вручили ключі й документи – новий власник авта розплатився двома з половиною тисячами доларів.

Хоч розмов про закон велося багато, в оточенні Олега сумнівалися: мовляв, скільки людей їздить на бляхах, невже цьому можна якось зарадити? Та й приваблювала ціна: приблизно такі ж моделі на українських номерах коштували вдвічі дорожче.

Новою-старою «Шкодою» чоловік поїздив два тижні. Мав липову довідку з автосервісу, що машина на ремонті – такий крок дозволяв уникати обов’язкового перетину кордону раз на 5-10 днів у рамках транзиту. Якщо ж потрібно виїхати за кордон, береш ще одну довідку – мовляв, ремонт уже закінчений. Такий документ коштував від 200 до 400 гривень, Олег встиг скористатися ним один раз. Без довідки за протермінування транзиту платиш 8500 гривень (наш наступний герой не знав про довідки з автосервісу, тож свідомо заплатив разовий штраф).

А коли правила змінилися, Олег вирішив розмитнювати. Його брат встиг із процедурою раніше, він і підказував, що за чим. Дав контакти митної брокерки – та попередньо оцінила, що знадобиться 1700 доларів. Зрештою, все обійдеться дорожче, бо вона не передбачила кількох неофіційних платежів.

Для початку належало їхати до Польщі, щоб зняти машину з обліку. Олег рушив до Перемишля з тими людьми, які приганяли йому авто. Там уперше переплатив: 70 доларів офіційно і 200 – за посередництво.

«Поляки, які продавали машини, – бариги, посередники, які скуповують авта в поляків для подальшого перепродажу. Дізнавшись про наш новий закон, хочуть грошей за те, щоб зняти», – каже Олег.

Після цього залишив машину у Словаччині – бо ще не проплатив за розмитнення. Сам повернувся додому й удався до послуг митної брокерки, яка допомогла оформити документи для імпорту та скласти декларацію. Вийшло, що Олег має заплатити 47 тисяч гривень. Уже після цього міг перевезти машину через словацький кордон. У черзі з фурами, які чекали розмитнення, чоловік простояв півтори доби. Черга просувалася зі швидкістю три фури за годину.

Заїхав в Україну – й почалися несподіванки. Перед тим, як подати авто на розмитнення на внутрішній митниці, треба пройти сертифікацію й отримати документ, який засвідчує, що з машиною все в порядку. Виникла проблемка: у техпаспорті на «Шкоду» значилося, що це вантажівка (так оформили поляки, пояснює Олег, щоб платити менший податок. Машина зареєстрована на тамтешній фірмі). На митниці через це також не хотіли пропускати, чоловік на власний розсуд дав хабар – 50 євро (брокерка прокоментувала, що це забагато).

З цієї ж причини виникли труднощі в автосервісі, де мали видати ліцензійний сертифікат про справність машини. Оглядають мотор, фари, гальма. Там сертифікат так і не видали, але протримали машину кілька днів. Зрештою Олег звернувся в інший сервіс. Дав 100 євро на руки і 2800 гривень офіційно – через 3-4 дні можна було все забрати. В електронному форматі сертифікат отримуєш швидше, відправляєш його брокерці – і починається розмитнення.

Брокерка заздалегідь зайняла чергу на внутрішній митниці в Ужгороді, але все одно довелося простояти в черзі три дні. Олег заїхав на паркінг митниці, сплатив 500 гривень за стояння, здав всі документи (договір купівлі-продажу, техпаспорт, сертифікат). На митниці за цими документами визначають, який відсоток від вартості машини належить сплатити. Акцизний податок, розрахований із року випуску авто та об’єму двигуна, становив 800 євро. Олег, користаючись пільговим періодом розмитнення, заплатив половину цієї суми.

Наступний і останній крок – сервісний центр. О дев’ятій ранку певного дня Олег взяв порядковий номер, а вже о 9.02 їх взяли вже 30. Чоловік каже, що під центром ошиваються «рішали», які спекулюють номерками, користуючись ажіотажем. Із переказів, які ширяться під центром, чув, що така послуга коштує 50 доларів – ще й проведуть до людини, яка зареєструє. Проте Олег вирішив обійтися власними силами.

Експерт сервісного центру оглянув авто, окремий працівник вніс дані у базу, касирці Олег сплатив дві тисячі гривень за те, що поставили на облік (теж розраховується як відсоток від вартості) і вийшов із новими номерами та техпаспортом.

Отож, порахуймо.

300 доларів офіційного і неофіційного платежу за те, щоб знятися з обліку в Польщі (в цю суму Олег ще додав приблизну ціну бензину до Перемишля і назад).

50 євро хабара за те, щоб на митниці закрили очі на помилку в техпаспорті.

2 800 гривень за сертифікацію в автосервісі + 100 євро за ту ж саму помилку.

47 тисяч гривень – податок, сформований митною брокеркою.

400 євро – пільговий акциз.

2 тисячі гривень – за те, щоб поставити на облік у сервісному центрі.

500 гривень – паркувальний талон на внутрішній митниці.

Якщо перевести все це в долари, вийде орієнтовна сума понад 2500 доларів, а це стільки ж, скільки Олег заплатив за вартість машини. (Проте з цієї суми можна відняти 150 євро хабарів та 200 доларів польським посередникам).

А ще час – всього розмитнення тривало три тижні. Чоловік не міг день у день займатися тільки автівкою, бо ж ще ходив на роботу. Найбільше часу з’їло марне чекання в першому автосервісі та півтори доби на кордоні.

Що Олег про це думає? Вже вагається, чи купував би авто при таких розкладах, може, краще б жив спокійніше і їздив на велосипеді. Але навіть із розмитненням зекономив, вклавшись у 5 тисяч доларів. Чоловік працює ведучим свят, тож часто доводиться пізно повертатися додому, а ще возить сина в дитсадок. Каже, вже відчув, як «Шкода» стала помічницею в побуті.

У процесі розмитнення, коли виникали все нові труднощі, Олегові здавалося, що «це глухий кут і кінець світу». Але тепер бачить, що це всього лиш епізод із життя.

Грошей на все не вистачало. Відкладених півтори тисячі доларів забракло б і на авто, але дід і баба хотіли допомогти внукові, тож підсобили і з розмитненням, і з рештою суми на купівлю.

Для тих же, хто невдовзі розмитнюватиме авто, Олег має пораду: робити все самостійно, щоб не витрачати зайві гроші за послуги посередників.

Не кожен поспішає, як Олег. Рівнянин Андрій їздить на вживаному «Пежо», пригнаному з польського міста Холм. Має там друга-поляка, у співвласності з ним і придбав авто. Тепер обурюється: мовляв, купував за дозволеними правилами, не вдаючись до махінацій і послуг ділків. За попередніми підрахунками, розмитнення машини потягне до 2-2,5 тисяч євро, стільки ж авто і коштує. На думку чоловіка, це нечесна сума, він би погодився заплатити вдвічі менше.

Тому рішення водія тимчасове: їздити на польських номерах, поки не спіткає перший штраф. Далі ж сподівається на те, що «буде видно». Логіка Андрія така: закон, мовляв, невигідний для водіїв, тож рано чи пізно до чинної редакції внесуть правки на користь «євробляхерів». А поки можна їздити за старими правилами 180 днів від миті прийняття закону, так і чинитиме.

Ще одна водійка, Софія, з прикордонного Володимира-Волинського чекати не стала і відвезла свою євробляху на автокоміс – майданчик, де продають вживані автомобілі в Польщі. Машина годувала жінку: користуючись транзитним режимом, водійка привозила з Польщі товари, щоб перепродати їх удома. Тепер міркує над новою діяльністю, але що може бути таким же рівноцінним за вигодою у прикордонні, поки що не придумала.

Не заморочуватися

Проте Олександр Булатов вирішив по-іншому. Він не хотів заморочуватися, та й посередники самі знайшли його.

Литовська бляха Олександра двічі на день минає межу між Миколаївщиною і Одещиною: з рідного села Коблево чоловік їздить на роботу у спортивний комплекс Южного. Коли не працює, може поїхати в Дніпро або інші міста по справах. Бляха доїжджала і до закарпатських купалень із термальною водою. Словом, уже півтора року машина служить Олександру і для роботи, і для відпочинку. Тож коли закон зобов’язав розмитнити автівки, чоловік, не гаючись, взявся до справи, щоб встигнути на пільгу.

Щойно стало відомо про закон, як працівники фірми «Автопригон.in.ua», які й привезли Олександрові машину, самі зв’язалися з чоловіком й запропонували посередництво. «Хочете - зробимо під ключ, хочете - віддамо купчу і займайтеся всім самі». Чоловік сам займатися не хотів, тож погодився. У послуги входив митний брокер, поїздка в Литву і назад, щоб зняти з обліку, консультація щодо порядку оформлення. За весь пакет послуг «під ключ» Олександр заплатив 550 євро, міг би обійтися й 150-ма (за зняття з обліку) – тоді б мав сам подбати про документи й оформлення.

«Я не сильний у цих справах. Та й туди-назад у Литву поїхати вартує грошей і часу. Тому мені вигідніше так», – пояснює чоловік.

Якщо в Олега на розмитнення пішло три тижні, то Олександр впорався за три дні, делегувавши всю тяганину посередникам. Чоловіки з «Автопригону» лише подзвонили, коли приїжджати. Вони ж супроводжували клієнта по всіх інстанціях та консультували, як і що робити. Поїхали з ним на митницю, на сертифікацію.

Сервісний центр МВС по вулиці Грінченка – останній пункт призначення після трьох днів у Києві. Олександр тут із десятої ранку. Для його посередників – він один із трьох клієнтів нині.

Експерт сервісного центру Роман Батура, чоловік років сорока з засмальцьованими нашивками у вигляді українських прапорів, оглядає машину. В Олександра мінівен «Тойота». Батура заглядає в капот і багажник, оглядає паски безпеки, робить знімки, вписує в техпаспорт номер двигуна. Поруч на вулиці стоять рядком ще з десяток автомобілів із роззявленими капотами, чекають своєї черги на нові українські номери.

З дев’ятої ранку до першої дня Роман Батура встигає оглянути двадцять машин. Надворі мінус сім, черга нетерпляча. Проте Роман, добродушний чолов’яга, зберігає спокій:

«Хлопчики, переставте машинку».

«Батєнька, сядьте погрійтеся, швидше не буде».

Якоїсь миті хтось не витримує і питає, чого б то бути таким люб’язним. Роман зводить очі до неба й видає мудрість: «Якщо злитися, то краще не стане».

Після того чоловік у хутряній шапці, який стояв у Романа над душею, нарешті ховається в салон.

Олександр теж у доброму настрої:

«Розмитню і їздитиму на своїй машині, на українських бляхах. Буде моя власність».

Раніше начебто теж «Тойота» перебувала у його власності, проте доводилося вдаватися на певних митарств. Формально машина оформлена на литовську фірму, Олександр загнав її на себе в режимі транзиту. Знав, що коли не перетне кордон за 5-10 днів, як належить, чекатиме штраф – 8500 гривень. Про це попередили ті, хто пригнав машину, Олександр свідомо пішов на такий крок. Після сплати штрафу міг їздити, скільки завгодно.

На початках Олександр боявся їздити з протермінованим транзитом.

«Я за характером така людина, що не вмію на когось натиснути. Але хлопці з «Автопригону» розказали мені, як відповідати, коли спинить поліція, як маніпулювати законом та доводити, що можу їздити. За півтора року поліція мене спиняла разів десять, все без проблем. Питали, коли машина востаннє робила переїзд, але мене зразу попередили, що можу не відповідати. То я казав: «А ви уповноважені це все питати?». Відстрілювався».

Водій фотографує нові українські номери

Тепер Олександр радіє, що більше не доведеться ні перед ким виправдовуватися або звітувати. Від миті, коли забрав нові номери і техпаспорт, машина – його юридична власність.

Ось тільки бідкається, що дорого. Всі послуги обійшлися в 90 тисяч гривень (і це ще без готелю, який чоловік орендував на три ночі). З них можна було б вирахувати 550 євро за посередництво – ціна, яку Олександр заплатив, щоб «самому мати спокій».

Та загалом Олег не нарікає. Вважає: «Якщо такий закон прийняли, значить, якщо є можливість, треба діяти по закону». Поспішав, щоб усі встигнули «на акцію», тобто на пільгу. Ця ж компанія пригнала автівки для його сестри та брата, тепер усі розмитнюють.

З усмішкою від вуха до вуха чоловік виходить із дверей сервісного центру. Прикручує новенькі номери, фотографує їх і техпаспорт та висилає у групу в вайбері «Сімейка». Мовить, що очікував гіршого, проте все обійшлося без перешкод і порівняно швидко. Зізнається: «Зараз би випити на радощах, але я за кермом».

закон розмитнення автомобілі євробляхи