Іван Вакарчук: Студент-хімік має право послухати Історію театру

Замість обговорення стаття міністра викликала шквал критики або й відвертого фантазування. Інтерпретація матеріалу Вакарчука була різною: одні писали, що міністерство освіти і науки (МОН) хоче відмінити викладання історії України в українських вузах, інші - що МОН хоче дозволити студентам замість програмних дисциплін вивчати абищо.

Щоб прояснити ситуацію з можливими реформами у вищій школі, ZaUA.org звернувся за коментарем до самого Івана ВАКАРЧУКА. Ось що нам розповів міністр:

Фото: Залік.org.ua

Міністр освіти Іван Вакарчук пропонує обговорити “вільну траєкторію студента”

Міністерство освіти і науки України не приймало жодного рішення щодо заміни курсу історії України. З огляду на це, окремі заяви з цього приводу виглядають, щонайменше, дивними. Курс «Історія України» є і буде обов’язковим предметом у вищій школі.

На “Українській Правді” була опублікована моя стаття, в якій пропонувалася до обговорення певна навчальна модель для студентів. Згідно з нею, студенти могли обирати частину гуманітарних дисциплін самостійно. Так це прийнято в європейських університетах: фахова освіта плюс світоглядні курси, частина з яких є обов'язковими, а частину можна обирати.

Я пропонував, щоб частина цих світоглядних, гуманітарних дисциплін складала 10-15%. Решта — фахові дисципліни. Щоб основна навчальна компонента не була розмитою, щоб вищим був професійний рівень випускників.

Серед цих 10-15% мають бути обов'язковими:

        - українська мова (в тому числі і з ухилом у фахове спрямування);

        - філософія;

        - іноземна мова;

        - історія України;

        - історія української культури.

У моїй статті (наголошую, це стаття для популярного сайту із висловленими на громадське обговорення пропозиціями, а не офіційна позиція міністерства) я підкреслив, що зараз історія України читається не так, як мала би читатися у вищій школі. Це просто механічне повторення того, що читають школярам у 10-11 класі. Студентам навіть не цікаво слухати той курс, тим більше, що часто він викладається неякісно.

Тому я запропонував розширити викладання історії України у вищій школі, увівши іще один курс — історію української культури. Ще раз повторюся: це була модель для обговорення. Жодного рішення на рівні міністерства чи колегії не було.

Історія української культури — це має бути не “шароварний” курс. Він відійде від вивчення лише однієї — політичної — складової життя суспільства. Курс історії української культури має включати мистецьку, політичну і релігійну історію, військову та наукову культуру та багато інших складових.

У більшості країн світу одним із центральних курсів світоглядної гуманітарної підготовки є історія світової та європейської цивілізацій - і у кожній країні вона тісно пов’язана з національним контекстом. Історія української культури теж має бути в контексті світової — наша ж історія тісно пов'язана. Я не можу — як фізик — давати рекомендації, але мені здається, що курс історії культури — це не просто перелік фактів, це взаємопов'язана історія усього важливого, що є створене людиною.

Ця моя пропозиція одразу ж викликала спротив — мовляв, «у нас немає програми!» В країні тисячі вчених, а програми не буде? Наразі над програмою вже працюють три групи вчених. І для вибору кінцевої програми курсу міністерство оголосить конкурс.

Ще важливий момент — цей курс, який пропонується запровадити для абітурієнтів цього року, не буде читатися з 1 вересня 2009 року. Сам принцип «вільної траєкторії студента» мав запровадитися з другого семестру, а історія української культури — не раніше, ніж із другого курсу. Тобто з осені 2010-го.

Впродовж осені ми могли б обговорити остаточний вигляд програми, досягнувши консолідованого рішення. Але наразі пропозицій я не отримав — тільки критику.

А між тим фізик і математик повинні знати, що таке, скажімо, «сецесія». Це цікавіше і корисніше, ніж якийсь курс, який з радянських часів не змінився. Кожен же студент є унікальним: тож хай він отримає 85-90% предметів для професійного навчання, і 10-15% - “для душі”.

Крім названих вище обов'язкових курсів, студенти могли б обирати гуманітарні дисципліни, які їм подобаються особисто. Це природнє життя студента — знаходити викладача і предмет, який є тобі до смаку, а не чути, як один і той же викладач із року в рік на одній і тій же лекції повторює одні й ті ж жарти.

Чому хімік не має право послухати «Історію театру» або «Антропологію»? Якщо людина бажає, вона запишеться, ходитиме на заняття — і це буде  позначено у її дипломi. А мене питають: «А як же розклад складати?» Ну це ж питання «механіки»!

Ще мене питають: «Хто надрукує підручники?» Чомусь ніхто не питає «А хто їх напише». У нас є ще більше року — цього часу більш ніж достатньо і для написання, і для друку якісних підручників.

Візьмімо для прикладу будь-який європейський університет — там немає канонізованого набору нефахових дисциплін, які студент вивчає, бо мусить вивчати. Зате в кожному є історія культури.

Натомість у пресі почалися якісь кафкіанські тлумачення моїх пропозицій — на кшталт того, що міністерство, мовляв, хоче, щоб студенти довільно обирали УСІ дисципліни. Звичайно ж це абсурд і такого не буде. Бо саме професійне невігластво приводить до таких катастроф як Чорнобиль.

Підсумовуємо пропозиції. Із загального обсягу предметів гуманітарні дисципліни становитимуть 10-15%. З них обов'язковими пропонуються українська мова, історія України, філософія, іноземна мова та історія української культури. Інші гуманітарні дисципліни будуть вибірковими.

Наступний крок — вибір спеціальних дисциплін на 3-4 курсах навчання. Отже, упродовж наступних чотирьох років буде запроваджена значно більш індивідуалізована навчальна програма. Всі нинішні студенти вчитимуться за чинною системою і не змінюватимуть свою навчальну програму.

Проект відповідного рішення колегії МОН буде запропоновано на громадське обговорення.

Зрозуміло, що частина викладачів побоюється за свою долю, якщо студенти отримають можливість обирати. Але ж Україна підписала Болонську декларацію, де наголошується на такому праві студента.

Прикро, що будь-які нововведення зустрічають гострий спротив через метафізичний страх перед невідомим. Згадайте, як іще рік тому точилися баталії щодо незалежного зовнішнього тестування. А зараз його підтримує понад 72% суспільства.

Підготував: Павло Солодько

точка зору освіта вакарчук наука вузи люди