Чи стало УТ-1 Суспільним телебаченням? Що вдалося команді, яка прийшла перетворювати держканали – і з чим вона не впоралася

Коли стартувала реформа Суспільного, мало хто в неї вірив. Але УТ-1 та НТКУ уже нема – натомість будується нова система суспільних ЗМІ. Пройдено етап важливих структурних змін. Проте є чимало ризиків, які можуть завадити завершенню цієї реформи.

У березні цього, 2018 року більшість швейцарців на референдумі проголосували за те, щоб і надалі фінансувати суспільного мовника (абонплата для кожного становитиме 316 євро на рік). В Україні про такий надзвичайно високий рівень довіри (коли люди голосують фактично грошима) до системи суспільного мовлення можна поки що лише мріяти.

Суспільство, пересічні громадяни в більшості своїй практично нічого не чули про саму реформу, а ті, хто чули, дуже мало розуміють, що це за реформа, навіщо вона потрібна і що вона дасть їм особисто. Колись УТ-1, а сьогодні UA:Перший є лише однією із кнопок на пульті до телевізора, яку натискають не так часто, як би того хотілося усім причетним до трансформації державної системи мовлення у суспільну.

Тим не менше, суспільне мовлення має стати, не побоїмося пафосу, променем правди, зваженості у судженнях і прискіпливості в перевірці фактів, особливо в час фейкових новин і підпорядкованості усіх телеканалів політичним цілям власників.

Незадоволення перебігом цієї реформи, яке лунає від різних зацікавлених осіб (і громадських активістів, і політиків, і частини самих працівників «Публічного акціонерного товариства “Національна суспільна телерадіокомпанія України”» (ПАТ НСТУ або просто «Суспільне»), і спонукала до короткого аналізу того, що зроблено, і що ще варто зробити.

Довгий час в колі тих, хто активно просував і щиро переживав за реформу суспільного мовлення в Україні, вважалося, що не варто публічно звертати увагу на проблеми чи помилки, які виникають в ході реформи. Чому? Тому що дуже боялися, що реформа буде вбита, не розпочавшись.

Сьогодні ми вже мусимо чесно підбити перші підсумки, визначивши больові точки, з якими треба працювати далі. Це не лише питання самореалізації команди, яка взяла на себе перший удар в цій складній реформі. Це питання суспільної ваги. У разі невдачі – програємо ми всі. І навпаки – потужне Суспільне мовлення може підвищити стандарти, за якими працюють українські медіа.

Цей аналіз ґрунтується на відкритих документах та джерелах інформації і не претендує на глибинні моніторинг та оцінку реформи (що передбачало б відповідний методологічний підхід). Проте, тут йтиметься про дві складові реформи: контент та структурні зміни.

Отже, спочатку про те, що бачить пересічний глядач/слухач/читач.

Місія та контент

2018-2019 роки будуть дуже важливими для оновлення контенту усіх каналів Суспільного мовлення.

Головні претензії, які висувалися експертами до контенту державного телебачення до старту реформи, такі:

- обслуговування інтересів влади, а не суспільства, як у центрі, так і на місцях;

- «джинса», тобто кимось оплачений матеріал, часто – політиками. В регіональних компаніях такі сюжети часто робилися за офіційним рекламним договором, але як реклама вони не позначалися;

- низький професійний рівень кадрів;

- радянський стиль подачі культурної тематики.

UA:Перший на старті реформи першим відмовився від «джинси» та обслуговування інтересів влади. Регіональні філії за інерцією продовжували компліментарно висвітлювати місцевих чиноників та потроху «джинсувати». Проте і там ситуація почала мінятися в кращий бік після зміни менеджменту.

Суттєво і в кращий бік змінилися UA:Культура та Українське радіо. З'явилися й нові програми на UA:Першому: зокрема, раніше годі було уявити журналістські розслідування на державному каналі, а тепер є аж дві такі програми - «Схеми» та «Наші гроші».

Я, наприклад, із задоволенням дивлюся «Розсекречену історію» з Олександром Зінченком - в час, коли історія стає предметом пропаганди з боку Росії, такий проект надзвичайно важливий.

Сподіваємося, що осінній сезон-2018 команда Суспільного також відкриє низкою нових програм.

Утім, зараз кілька слів про те, що вже є. І я б хотіла звернути увагу не на контент окремих програм (цьому дуже багато уваги приділяє ГО «Детектор медіа», й усі зацікавлені можуть почитати критику низки нових програм на сайті «Суспільне. Детектор медіа»), а на концептуальний підхід до наповнення ефіру Суспільного. А його немає, як і бачення місця кожного конкретного каналу (включно з регіональним мовленням) в загальній системі Суспільного мовлення.

Беремо програмування двох національних каналів UA:Перший та UA:Культура. Поки що незрозуміло, яка різниця між ними.

Є низка програм, які транслюються на обох каналах, наприклад, «РадіоДень», «Букоголіки», «Сильна доля», «Фольк-music», «Лайфхак українською». Програма «РадіоДень» взагалі виходить на кількох ресурсах Суспільного мовлення — «Українському радіо», «UA: Першому», «UA: Криму», Центральному каналі (Київська філія Суспільного) та «UA:Культурі». Але навіщо UA:Першому стільки програм культурного спрямування, якщо для цього є окремий канал UA:Культура?

Натомість, на UA:Першому нема того, чого найбільше від нього очікують - найкращих на українському телебаченні новин та різножанрових програм суспільно-політичного спрямування.

Україна в новинах UA:Першого виглядає як країна, відірвана від глобальних процесів у світі, в якій нічого не відбувається, відсутній бурхливий політичний процес, не йдуть реформи, довкола яких вирують суспільні пристрасті, все дуже розмірено і без жодної динаміки. Часто важливі новини проходять повз увагу журналістів та редакторів новинної редакції.

До прикладу, я переглянула вечірній випуск новин на UA:Першому від 15 серпня 2018 року (загальний випуск, 21:00). Чому вечірній? Саме у вечірньому випуску підсумовуються всі важливі події за день. Ось що вийшло:

У кількох переглянутих вечірніх випусках новин цього місяця, до прикладу, нічого не почула про коливання гривні. Не зачіпається й багато інших важливих тем, які стосуються низки складних реформ в країні, або політичних проблем та конфліктів. Але уникання складних тем – це шлях в нікуди для Суспільного мовника, місія якого полягає якраз в іншому (про це – нижче).

Треба також зазначити, що хронометраж вечірнього випуску новин на UA:Першому невеликий – до 25 хвилин. Тоді як на комерційних телеканалах він сягає 45-50 хвилин.

Часто можна почути критику UA:Першого за те, що у новинах не реагують достатньо на ті чи інші суспільно-важливі події, як це було із висвітленням заходів з нагоди 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України і кампанії з отримання Томосу (щодо незалежного статусу української церкви).

Нагадаю, тоді канал обмежився невеликим висвітленням події в новинах (трансляція здійснювалася на UA:Культура), тоді як суспільство чекало комплексного аналізу подій (в політичному, соціальному та безпековому розрізах), бо незаангажованого аналізу не міг забезпечити жоден комерційний канал.

З наповненням радіоканалів ситуація виглядає краще, є більш-менш усталена практика роботи UA:Українське радіо (колись УР-1), Радіо Промінь, Радіо Культура. Правда, радіоканали якраз потребують оновлення своїх сайтів, і відтак привабливішого представлення свого контенту саме в інтернет-просторі.

Тижневе охоплення «Українського радіо» за останні 9 місяців 2018 року зросло на 67%. Про це свідчать результати національного дослідження аудиторії радіо, який проводиться на замовлення міжгалузевого індустріального об'єднання «Радіокомітет» дослідницькою компанією Кantar TNS в Україні. Правда, ніхто не може сказати, а що ці цифри означають у порівнянні із рейтингами два, три чи п'ять років тому, бо відповідних досліджень не проводили.

Ще кілька слів про аудиторію. У Рекомендаціях від Ради Європи щодо суспільного мовлення йдеться про те, що «суспільні ЗМІ повинні об'єднувати всі спільноти, соціальні групи та покоління, в тому числі групи меншин, молодь, людей похилого віку, найбільш незаможні соціальні верстви, непрацездатних людей, водночас поважаючи їхні різні риси і потреби. У цьому контексті необхідно звернути увагу на контент, який створюється цими групами і для них, а також їхньому доступу до суспільних ЗМІ, присутності та зображенню в цих ЗМІ».

Із тієї лінійки нових програм, які з'являються в системі Суспільного, а також як вони просуваються в соціальних мережах, складається враження, що команда робить ставку більше на молоду аудиторію.

Це дуже добре з точки зору далекого майбутнього, але не відповідає тим завданням, які зазвичай стоять перед медіа такого типу. Відтак різні аудиторії потребують різних каналів, якими до них надходитиме інформація.

Суспільне мало б це врахувати і розвивати багатоплатформність. Це означає, що усі платформи (і теле, і радіо, і сайти, і сторінки в соцмережах) мають задовольняти інформаційні потреби цільової аудиторії. І не можна нехтувати інтересами тих груп, які й без того бувають дискриміновані – людей старшого віку, національних менших, людей з обмеженими можливостями тощо.

Місія Суспільного

Відмова від «джинси» та «паркету», наявність програм журналістських розслідувань і зміна підходів до подачі розважального контенту ще не означає, що місію виконано. У першу чергу, для UA:Першого.

У «Стратегії розвитку НСТУ», запропонованій Зурабом Аласанією, визначено місію НСТУ: «Захищати свободу в Україні. Надавати суспільству достовірну та збалансовану інформацію про Україну та світ. Налагоджувати громадський діалог задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та народу України».

В Україні бракує незалежного телеканалу, який би повно та збалансовано висвітлював усі суспільно-важливі події та задавав стандарти якості. Бракує чесної та відвертої розмови про ті виклики, через які сьогодні проходить Україна.

Наявні олігархічні телеканали (у тому числі й інформаційні) мають чітку редакційну політику, яка не виходить за рамки політичних інтересів їхніх власників.

Було сподівання, що цю нішу займе UA:Перший. Але поки що він з цим не справляється. Новини потребують посилення, бракує політичного шоу та програм інших форматів, які б дозволяли реагувати на суспільно-важливі події, якими так насичене життя нинішньої України. Телеканали системи Суспільного мовлення мають бути конкурентними на фоні каналів приватних холдингів, інакше їм буде дуже складно відвоювати свою аудиторію.

Отже, потрібне посилення суспільно-політичного напряму в системі Суспільного мовлення. Це надзвичайно важливо ще й в контексті президентських та парламентських виборів, які наближаються. Саме вибори стануть першим серйозним тестом для Суспільного мовника.

Важливі радикальні структурні зміни та слабка комунікація

Ті, хто кажуть, що реформа суспільного затягнулася, трішки помиляються. Реальні зміни почалися не з ухвалення Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» 14 квітня 2014 року (який зазнавав змін у 2015/2016 роках).

Закон створив лише юридичне підґрунтя для початку самої реформи. У 2014-му році, після Революції Гідності, склалася сприятлива політична кон'юнктура, яка дозволила це зробити: новообраний президент Петро Порошенко демонстрував свою демократичну налаштованість та європейські прагнення, як і парламент, в якому домінувала президентська більшість. Озираючись назад, зрозуміло, що зволікання в рік-півтора – і процес трансформації державної системи мовлення міг загальмувати або бути знову відкладеним.

Перший етап реформи реально розпочався після реєстрації Публічного акціонерного товариства “Національна суспільна телерадіокомпанія України” (ПАТ НСТУ) 19 січня 2017 року – з обрання керівництва новоствореної структури. 10 квітня 2017 року Наглядова рада обрала головою Правління Суспільної телерадіокомпанії Зураба Аласанію. Почала формуватися нова команда менеджерів, надзавданням якої й була трансформація системи державного мовлення.

На них чекали гори роботи: від оновлення контенту в радіо- та телеефірах – до структурних змін, скорочення кадрів, наведення ладу з усім майном і багатьма іншими речами, які непомітні пересічному глядачу чи слухачу.

В 2014 - 2017 роках команда займалася перетворенням держпідприємства радянського зразка в публічну акціонерну компанію.

Під час цього етапу скоротили штат на 10%. Передбачувано, це відбувалося у досить нервовій атмосфері, оскільки працівники тоді ще ДТРК не розуміли суті перетворень, а також боялися втратити роботу. Мали місце і політичні спекуляції.

Через саботаж «Укртелефільму», який відмовився долучатися до НТКУ у 2016 році (що було необхідною передумовою створення юридичної особи ПАТ НСТУ), парламент змушений був оперативно внести зміни до відповідного закону.

Станом на 1 січня 2017 року в системі Суспільного мовника працювало 7056 працівників. Сьогодні (станом на серпень 2018 р.), як можна довідатися з сайту UA:Суспільне - це 4 510 працівників. ПАТ НСТУ на сьогодні - це 23 філії, 28 радіоканалів та 28 телеканалів. Національних каналів – п'ять: UA:Cуспільне, UA:Культура, UA:Українське радіо, Радіо Культура, Радіо Промінь.

Процесу скорочення працівників та оптимізації роботи всіх структурних підрозділів системи Суспільного не можна було уникнути, адже в деяких регіональних філіях працювало по 200-300 людей, які виробляли не завжди високої якості контент. Деякі штатні посади в нових реаліях взагалі були анахронізмом.

Та впоратися з роздутими штатами – це ще пів біди. Потрібно було «розрулити» багато інших конфліктних питань, починаючи від авторських прав і завершуючи проблемами «джинси» в регіональних ефірах.

На усіх рівнях Суспільної телерадіокомпанії, як у Києві, так і в регіонах, починаючи з 2017 року і до сьогодні оновлюється менеджмент.

Посада директора регіональної філії як така скорочена, натомість введено нові посади: менеджера та продюсера регіональної філії. Цей процес був доволі болісним, не обійшлося й без скандалів.

Яскравий приклад - Львівська філія НСТУ. Ще у серпні 2017 року колектив цієї філії звернувся із відкритим листом до прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, Наглядової ради НСТУ та інших посадовців з критикою керівництва ПАТ НСТУ. У листі йшлося про те, що «у системі ПАТ НСТУ спостерігається прагнення вибудувати жорстку вертикаль з максимальним урізанням прав та ініціатив регіональних філій».

У січні 2018 року під телеканалом «Львів» група активістів та журналістів влаштувала протест проти припинення трансляції звичних старих програм та скорочення штату. А колишній директор Львівської філії Михайло Хвойницький досі судиться із ПАТ НСТУ за втрачену посаду.

Попри незадоволення та протести, було очевидно, що система не може існувати в тому вигляді, як це було раніше.

«На жаль, у роботі філії було дуже багато порушень як журналістських стандартів, так і законодавства України. Наприклад, колишній депутат роками був ведучим програми без трудового договору з філією, наші програми передавалися без будь-яких юридичних підстав для трансляції на телеканалі “Рада”, а програма привітань на замовлення порушувала авторські права на музику. Це неприпустимо для суспільного мовника», – заявляла Уляна Антоник, продюсерка Львівської філії Суспільного у коментарі для Galinfo.com.

Традиціний зв'язок та часто залежність між колишніми облтелерадіокомпаніями ОДТРК та місцевою владою в регіонах треба було розірвати. Дуже часто регіональні філії «джинсували» на користь місцевої влади (про що свідчили системні моніторинги новин на регіональних каналах, які здійснювала ГО «Детектор медіа»), оскільки залежні від неї в багатьох аспектах.

Але, як свідчить той-таки львівський приклад, місцева філія Суспільного після зміни керівництва позбулася такої залежності. У квітні 2018 року телеканал «Львів» (який в ходить в систему ПАТ НСТУ) повернув Львівській облдержадміністрації техніку загальною вартістю у 2,5 мільйони гривень, якою користувався кілька років. Це було зроблено з метою позбутися технічної залежності від ОДА.

Попри важливі та необхідні зміни, які відбувалися та відбуваються в системі суспільного мовлення, є одна проблема, яка заважає просувати реформу Суспільного ефективніше. Це проблема недокомунікації: з одного боку, між керівництвом та структурними підрозділами і працівниками середньої та нижчої ланки; з іншого боку, назовні – між Суспільним мовником та суспільством.

На цю проблему звертають увагу не лише незадоволені працівники, але й експерти та члени Наглядової ради. Голова Наглядової ради Тетяна Лебедєва в інтерв'ю для «Суспільне. Детектор медіа» від 20 червня 2018 року наголошувала:

«Відсутність комунікації ставала на заваді нашим планам та успіхам, бо навіть те, що чудово зроблено, але не прокомуніковано, залишається непомітним для наших цільових аудиторій. Тобто, якби комунікація була активнішою, думаю, деякі програми мали би більший резонанс і підтримку суспільства».

Корпоративний сайт «UA:Суспільне», створений нещодавно, містить багато інформації про органи управління та систему роботи суспільного, «Статут ПАТ НСТУ», звіти членів правління, протоколи засідань Наглядової ради, навіть річні, у тому числі фінансові звіти (наприклад, можна подивитися «Щорічний (загальний) звіт про діяльність ПАТ "НСТУ" за 2017 рік»), різні регулюючі документи, що ще кілька років тому уявити було складно. Проте цього замало.

Компанія має навчитися пояснювати свою позицію щодо неприємних для неї питань. І хоча на сайті зазначено «Ми відкриті для Ваших думок. Суспільне стає ближчим», команда Суспільного все ще дуже болісно реагує на критику, навіть дружню і конструктивну.

(Не)фінансування

Успіх реформи Суспільного величезною мірою залежить від фінансування. Увесь час реформу активно підтримували міжнародні донорські організації. Це відбувалося й на етапі написання закону, і надалі, коли почався процес внутрішніх структурних змін. Часто складалося враження, що саме вони є найбільшими вболівальниками за успіх реформи.

У той час Верховна Рада обмежила фінансування ПАТ НСТУ у 2018 році всупереч закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні». Так, обсяг фінансування суспільного мовлення на 2018 рік, згідно з законом, мав становити близько 1,54 млрд грн. Натомість у Державному бюджеті передбачено лише 50% зазначеної суми.

Зміна системи фінансування – одна з ключових рекомендацій, яка міститься в «Дорожній карті запровадження ініціатив за результатами організаційного аудиту ПАТ "Національна Суспільна Телерадіокомпанія України"», прописаній за результатами аудиту Ernst & Young. Аудитори рекомендують ще в цьому році звернутися до відповідних органів з пропозиціями стосовно змін до закону про Суспільне мовлення та Бюджетного кодексу.

Брак коштів не дає можливості оперативно оновити давно застарілу техніку, люди працюють в поганих умовах, особливо в регіонах. Але найболючішим є питання зарплат. Навіть після перегляду окладів, вони залишаються низькими в порівнянні з приватним медіасектором. А великий розрив між зарплатами топ-менеджменту та зарплатами працівників середньої та нижчої ланки викликає періодичне незадоволення та підстави для різних спекуляцій.

Резонанс викликало нарахування високих премій членам Правління ПАТ НСТУ за результатами півріччя 2017 року. Голова Наглядової ради Тетяна Лебедєва наголосила, що важливо було мотивувати команду, яка відповідальна за долю реформи. За її словами, у 2018 році в умовах недофінансування питання премій вже не розглядалося.

Безперечно, оплата праці менеджменту Суспільного мовника має бути гідною, ніхто цього не заперечує. Проте саме нарахування премій для топ-менеджменту мало негативний ефект для атмосфери в системі ПАТ НСТУ і поглибило недовіру працівників середньої та нижчої ланки; воно обговорюється й досі - навіть через рік після нарахування премій.

31 липня 2018 року на зборах трудового колективу ПАТ НСТУ ухвалили новий колективний договір Суспільного. Документ зареєстрований 6 серпня 2018 року. На нашу думку, в ньому закладено недостатньо прозорий алгоритм нарахування премій для працівників та є суттєвий розрив між мінімальним окладом, який затверджено для працівників НСТУ (4 400 грн), і максимальним (76 800 грн. – оклад керівника компанії, сьогодні це Зураб Аласанія).

Власне, Ernst & Young, серед іншого, рекомендує розглянути можливість впровадження грейдингової структури оплати праці (це система проведення оцінки та ранжування посад, в результаті чого вони розподіляють за групами/грейдами у відповідності до їхньої цінності для підприємств з метою створення найефективнішої системи мотивування персоналу - авт.); розглянути можливість приведення рівнів винагороди співробітників до ринкових.

Аудит проводився за період з 19 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року. Проте аудитори відмовилася оцінювати фінансовий стан компанії, бо не змогли отримати усіх фінансових документів.

Голова правління Зураб Аласанія на прес-конференції 22 травня 2018 року визнав наявність проблем та пояснив: «Цей звіт стане точкою відліку для наступних років. Ми зафіксуємо, що не було певної звітності, й надалі почнемо її вести».

До жовтня 2018 року має бути розроблена єдина облікова політика НСТУ за Міжнародними стандартами фінансової звітності.

На завершення

Чим більше команда Суспільного встигне зробити до виборів, тим більше шансів на невідворотність цієї реформи у разі радикальної зміни внутрішньо-політичної ситуації в країні. Потрібно позбавити шансу будь-яку політичну силу, яка переможе, сказати – мовляв, реформа не вдалася, усі вільні.

суспільне телебачення медіа реформи