Експорт здорової країни. Україна радикально зменшила продажі в Росію і збільшила в ЄС

Стан справ в українському експорті самі українці оцінюють діаметрально протилежно. Оптимісти вказують на ріст продажів товарів за кордон (на 12,7% у першому півріччі 2018 року), і на те, що найголовнішим їх покупцем став Євросоюз ($9,79 млрд та ріст на 19% у І-му півріччі). А опоненти заявляють, що все це неправда, і радіти нема чому: Євросоюз – це не одна країна, а за показниками окремих країн найбільшим торговельним партнером залишається Росія (1,8 млрд дол за І-ше півріччя 2018-го).

Показово, що абсолютно однакову критичну тезу – "ось чого вартує ваша євроінтеграція, як залежали від Росії, так і залежимо" – озвучують як представники проросійського політичного табору, так і нібито антагоністичні до них ультрапатріоти. Втім, чи існують насправді підстави для цього одностайного скептицизму?

Геть від Москви

Аби з’ясувати, що відбувається з українським експортом: #зрада чи #перемога, доречно розглянути ситуацію в ширшому контексті. Лише це дає змогу усвідомити, як Україна торгувала товарами раніше, і як вона це робить зараз. (Примітка: тут і далі мова йтиме лише про товарний експорт як "класичний" вид зовнішньої торгівлі. Експорт послуг, де виникають нові динамічні чинники – це окрема тема.)

Не секрет, що в усі роки незалежності України Росія виступала для неї головним експортним ринком. У цифрових показниках це домінування виглядало так: від 26 до 30% у відсотковому вимірі, і 15-20 мільярдів доларів – у грошовому.

Можна без перебільшення стверджувати, що жодна, навіть найбільш патріотично налаштована українська влада, ніколи з власної ініціативи не пішла б на відмову від цього експорту. Роками точка зору фахівців у цьому питанні була, по суті, одностайною: втрата третини експортних ринків завдасть українській економіці такого страшного удару, що на відновлення потрібні будуть десятиліття.

Втім, багато хто досі не усвідомив, що саме це, власне, і сталося. За минулі чотири роки відбулося п’ятикратне падіння товарного експорту до Росії – у 2017 Україна продала до РФ товари на суму 3,9 мільярдів доларів. Зараз товарний експорт до Росії в загальній структурі - це 7,8%.

Чи залишається, попри це, Росія для України експортним ринком номер один? Номінально це так. Але Польща, яка займає друге місце, фактично зрівнялася з Росією – і скоро може її випередити. Якщо ж розглядати весь Євросоюз як єдиний ринок (а це, власне, і передбачала угода про асоціацію України та ЄС), то неважко порахувати, що український експорт до ЄС є більшим за український експорт до Росії у два з половиною рази. Микола Хвильовий з його відомим гаслом "Геть від Москви" схвалив би таку динаміку.

Є й інша претензія: мовляв, ріст українського експорту до Євросоюзу – це міф, і насправді ми продаємо менше, ніж у попередні роки. Це, м’яко кажучи, неправда. Експорт до Євросоюзу в першому півріччі 2013-го становив 8,5 мільярдів доларів. У першому півріччі 2018-го обсяги вже вищі від цієї цифри на мільярд триста мільйонів, і продовжують зростати.

Експорт в обмін на незалежність

Аби усвідомити, чим насправді був для України 30-відсотковий російський експортний ринок, варто повернутися в недалеке, але вже призабуте багатьома минуле - 2013 рік. У 1-му кварталі 2013-го не було ні економічних, ні політичних чинників, які могли б вплинути на ситуацію. Ще не були озвучені нові євроінтеграційні плани Януковича-Азарова, і Росія ще не почала на них реагувати. Ситуація для України була загалом благополучною – наслідки глобальної кризи 2008-9 років подолані, до чергових президентських виборів ще два роки, до парламентських – три. Саміт «Україна-ЄС», що дав Україні чіткі перспективи укладання угоди про асоціацію до кінця 2013 року, відбувся наприкінці лютого, а сигнали про наміри влади цю угоду підписати ще не були озвучені.

І ось наприкінці весни влада Януковича починає все активніше заявляти про наміри до кінця 2013 року підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом, узгодити з ним технічні регламенти на товари, і завдяки цьому освоїти новий – європейський – ринок.

Давайте подивимося, як виглядало після цих заяв партнерство з «найбільшим споживачем українського експорту» – Росією. І не забуваємо, що Україною на той час керувала найбільш лояльна до Кремля політична сила – і в політичному, і в економічному сенсі.

Червень 2013-го. Микола Азаров заявив, що в України нема іншого шляху, ніж підписати і виконувати угоду про асоціацію з ЄС.

Червень 2013 року. «Сирна війна». Для усвідомлення масштабів загрози – у 2012 році на Росію припадало понад 83 (!!!) відсотки експорту українського сиру. Блокування цього експорту означало катастрофу для цих виробників.

Липень 2013 року. Росія заявляє про скасування квот на безмитний імпорт українських труб. Під ударом - ІСД Тарути та Інтерпайп Пінчука.

29 липня. Заборона ввезення до Росії кондитерської продукції «Рошен». Більшість партнерів по Митному Союзу після заяв про канцерогени в цукерках «Рошен» зупинили імпорт – але буквально через кілька днів його дозволили, не виявивши порушень.

Серпень 2013 року. Низка російських високопосадовців озвучує погрози припинити дію угоди про вільну торгівлю – під приводом того, що до Росії з України під виглядом українських товарів поїдуть європейські.

14 серпня 2013. Федеральна митна служба РФ відносить усі товари з України до категорії ризикових і влаштовує тотальні перевірки. На кордоні зупинені понад 1000 вагонів і сотні вантажних машин. Олігарх Дмитро Фірташ через очолювану ним Федерацію роботодавців скаржиться на митну війну, розв’язану Росією

16 серпня. Янукович телефонує Путіну говорити про ситуацію на митниці.

22 серпня. Прямий шантаж Путіна, вперше офіційно озвучено тезу про «дешеві товари з ЄС» під виглядом українських.

27 серпня. Росія запроваджує спецмито на порцеляну.

4 вересня. Янукович збирає верхівку Партії Регіонів, розповідає їм про підступність росіян і пропонує встати тим, хто проти угоди про зону вільної торгівлі з Росією. Всі залишаються сидіти.

23 вересня. Шантаж прем’єра Росії Медвєдєва: якщо буде укладено асоційований договір України з ЄС, то особливий партнерський режим Києва і Москви закінчиться. "Нехай продають свою продукцію в Європу, нехай спробують продати".

25 вересня. Кабмін заявляє, що технічні регламенти ЄС і Митного союзу співпадають на 90%. Тобто, проблеми з переходом на них не має бути.

Жовтень 2013 року. Росія заборонила імпорт вагонів чотирьох заводів, на які припадає 80% українського виробництва. Експорт до Росії в 2012 році становив 33107 вантажних вагонів і цистерн - 60% всього експорту цієї продукції за кордон на суму 2,31 млрд доларів.

11 жовтня. Прем’єр Азаров заявляє, що за 8 місяців 2013 року товарообіг між Україною та Росією скоротився на 25%.

10 листопада. Азаров заявляє про 160 мільярдів, які потрібні для переходу на європейські регламенти. Це крах угоди з ЄС. Український прем’єр озвучує тези Кремля, перекреслює всі попередні заяви та дії свого уряду щодо асоціації з ЄС.

21 листопада. Уряд Азарова заявляє про призупинення підготовки угоди про асоціацію. Це повна капітуляція – влада запропонувала вести переговори з ЄС за участю Росії в ролі контролера – що є абсурдом.

Людям, які у зв’язку з падінням українського експорту до Росії заявляють «Ех, а вєдь до всєго етого с Россієй нормально торговалі», слід нагадати простий факт: Росія розпочала повномасштабну економічну війну проти України задовго до протестів на Майдані. І вела її проти найбільш лояльної до Росії української влади. Як відомо, Янукович з Азаровим не були схожі на українських націоналістів, а Арбузов з Бойком та Клюєвим аж ніяк не сповідували ідею «геть від Москви». Однак саме їх Путін закошмарив настільки, що високопосадовці режиму Януковича, які улітку 2013-го розповідали про переваги від асоціації з ЄС, восени заспівали зовсім іншу пісню – про те, якою збитковою стане асоціація для української економіки. Причина появи цих жалібних звуків наочно проілюстрована списком, наведеним вище: чутливі частини тіла українського олігархату були затиснуті в дверях економічної залежності від Росії, і Путін ці двері причинив.

А ультрапатріотам, які заявляють про те, що "влада після Майдану нічого не зробила", треба нагадати: те, чим Путін налякав Януковича так, що той побіг підписувати угоду про капітуляцію, нова влада отримала не у формі пробного залякування, а в реальності і в десятикратному розмірі. Москва максимально обмежила не лише експорт з України, але й транзит через її територію до інших країн СНД.

Погляньмо, що відбувалося з українським експортом в умовах гібридної військової та повномасштабної економічної агресії з боку Росії. Дані в таблиці вказані без тимчасово окупованих територій (для інформації - втрата для експорту, пов'язана з окупацією, становить приблизно мільярд доларів щороку).

Звертає на себе увагу 2015 рік. Майже 16-мільярдне падіння товарного експорту до мізерних 38 мільярдів – безсумнівний кошмар. Але це якщо не знати, що під час кризи 2008-9 років (прем'єром була Юлія Тимошенко) експорт упав на 27 (ДВАДЦЯТЬ СІМ!!!) мільярдів доларів – і це разом з територіями, які зараз окуповані. (Експорт в 2008 - 66,95 млрд млрд., експорт в 2009 - 39,7 млрд.)

Тобто, навіть в умовах втрати економіки окупованого Криму, повномасштабної війни на Донбасі та пов’язаних з цим шокових явищ у виробничій та фінансовій галузях, експорт утримався на показниках, що спостерігалися під час світової економічної кризи 2008-9 років. У Середні віки таке назвали б господнім дивом і милістю божою. В Україні в середовищі ультрапатріотів для цього існує інша назва – «зрада».

Втім, відновлення росту експорту лише на третій рік після початку і в умовах війни та із втратою частини експортних підприємств – це однозначна перемога. Більше того, якщо екстраполювати динаміку першого півріччя на весь рік, то за відсутності форс-мажорних сценаріїв (читай – повномасштабної війни на Донбасі) український експорт у 2018-му наближатиметься до 50 мільярдів доларів – а це показники 2014-го, першого року гібридної війни. Або 2010-го – першого післякризового.

І найважливіше, що забезпечить ці показники здоровий експорт, вільний від токсичного впливу Росії. Зараз відсоткова частка Росії в загальній структурі – як у старому грузинському анекдоті, «где-та сем-восем». А рухається він до книги Корнія Чуковського: «От двух до пяти».

Проросійські політики та замасковані під них «прагматики» люблять бідкатися: але ж у Росії гігантський ринок по сусідству з нами, з нею було зручно торгувати. А тепер цього не буде, ай-ай-ай, лихо і біда.

Відповідь на це бідкання проста. Якщо сусід за вашим парканом допився до білої гарячки, бігає з сокирою і кричить, що хоче вас убити, – мабуть, не дуже доречно перейматися тим, що тепер вам буде не дуже зручно продавати йому молоко та картоплю, яку він раніше купував регулярно і у великих обсягах.

Для нинішнього політичного режиму Москви (як і для абсолютної більшості попередніх) існування незалежної України є неприйнятним. І будь-яка можливість підірвати нашу незалежність буде використана Москвою цілковито. Відповідно, значні обсяги експорту до Росії – це не перевага, а смертельна загроза, що на власній шкірі відчула влада Януковича-Азарова у 2013 році. До того ж, експорт в ЄС потребує якісніших товарів, а отже, зростає технологічність підприємств і кваліфікація робітників.

Але не слід забувати й про інше. Україна протягом минулих 300 років була інтегрована в російський економічний простір, а в радянські часи ця інтеграція була абсолютною. Поступовий демонтаж торговельних зв’язків з Росією – єдиний сценарій, за якого економіка нашої країни могла уникнути катастрофічного розвитку подій. На щастя, гібридний характер війни з Росією залишив таку можливість. Ми поступово і розумно зменшили експорт в Росію до важливої позначки: навіть якщо завтра повністю відмовитися від продажу товарів до Росії, українська економіка це витримає.

А далі – ще цікавіше. Якщо дотримуватися нинішньої політики ще протягом двох років, то Росія опиниться на межі другого десятку покупців українських товарів – після Польщі, Італії, Туреччини, Індії, Китаю, Німеччини, Угорщини, Нідерландів, Єгипту. Приблизно на тому ж рівні, що Білорусь. Як ви вважаєте, чи дуже сильно нам загрожує економічна війна з Білоруссю, або втрата білоруського експортного ринку?

Більше того, путінський режим – не вічний, і після його падіння експорт до Росії цілком може відновитися. Але це не буде «рабський» експорт, що існував за принципом «у Росії наш товар купують, а більше ніде не хочуть». Ситуація змінилася докорінно: наш товар купує весь світ, і нам абсолютно байдуже, чи купує його Росія. І це прекрасно.

Читайте далі: "Чому Азії вдалося": книга про те, як вирватися у "перший світ". Для українців – багато нового

економіка експорт війна росія