Як ми ледь не втратили вільний Інтернет, але не помітили цього

Копірайт як засіб цензури - це має такий вигляд

Однак сам цей регламент було прийнято ще два роки тому, тому формально ніхто не міг сказати, що не було часу підготуватись до його дії. Але регламент скоріше стосувався індустрії та компаній, а отже, не викликав такого обурення серед простих користувачів.

Але того ж 25-го травня Європейська рада підтримала версію закону з дотримання авторських прав на цифрових ринках (Proposal for a DIRECTIVE OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL on copyright in the Digital Single Market)

Тоді інтернет-активісти та ЗМІ ще, мабуть, були занадто зайняті GDPR-проблемою, і тому не дуже помітили цю постанову. Тим не менше, постанову було ухвалено, і вже 20-го червня юридичний комітет ЄС проголосував за новий закон – 15 голосів проти 10. Залишалось тільки винести закон на порядок денний в Європарламенті та проголосувати за нього.

Інтернет-активісти почали активно працювати проти ухвалення цього закону та провели дуже вдалу лобістську компанію. Однак, остаточний результат був невідомим до останнього, адже в цього закону було дуже сильне лобі з індустрії (занадто вже швидко закон пройшов всі інстанції та занадто «незмінними» були його ключові вимоги).

5-го липня 2018-го року Європейський Парламент відхилив проект цього закону – 318 проголосували проти проекту, але 278 «за», при цьому три десятки депутатів утрималися від голосування. Навіть за потужної кампанії європейських поборників вільного інтернету закон ледь не був прийнятий.

Але навіть в такому випадку боротьба ще не завершена. Було відхилено не сам закон, а тільки його поточну версію. Тепер європейські бюрократи мають час доробити версію законопроекту, після чого орієнтовно у вересні його буде знову винесено на голосування.

Отже, проти чого виступають європейські IT-активісти?

Загалом, ніхто не заперечує, що світ розвивається швидше за закони, тому треба адаптувати законодавство до реалій. Але також виникає питання, чи повинні закони «вигадувати» нову реальність, чи просто законодавчо закріплювати існуючу. Здебільшого, боротьба ведеться за скасування двох проблемних статей.

Стаття 11: Protection of press publications concerning online uses («Link tax»)

В цій статті захищаються права видавництв на їх контент в інтернеті. Протягом одного року після публікації власники контенту повинні мати ексклюзивне право на використання контенту та посилань на нього.

Скажімо, зараз українські ЗМІ можуть спокійно оперативно перекладати новини європейських видань одразу після їхньої появи, обмежуючись тільки адаптованим перекладом та згадкою про видання-першоджерело з онлайн-посиланням на статтю оригінал (а іноді й без цього). Якщо цей закон буде прийнято, то українським ЗМІ доведеться домовлятись про використання статей з сайтом першоджерелом – скоріш за все, цей процес буде зведено до купівлі якихось абонементів на використання контенту у провідних європейських видань.

Так чи інакше, європейський ринок ЗМІ доволі консолідований, і за сотнями інтернет-проектів, газет та журналів стоїть всього кілька десятків великих медіа-видавців. Щоб все було як раніше, з кожним з них просто треба буде підписати якийсь контракт.

Але й простий користувач буде змушений змінити свої інтернет-звички. Якщо раніше ви могли спокійно скопіювати частину статті з європейського видання до себе в блог чи на сторінку в ФБ, то тепер все буде не так просто. Фейсбук, Твіттер або будь-яка інша платформа будуть відслідковувати, що ви намагаєтесь використати заборонений захищений контент з європейського видання, і будуть змушені прибирати такий контент.

Причому, це дійсно буде відноситись також і до звичайних користувачів соціальних мереж. Якщо ви запостили свій контент в умовному своєму «Фейсбуці», то після цього це вже стає контентом приватної платформи «Фейсбук», що таким чином заробляє гроші на бідних європейських видавництвах, авторські права яких повинен захищати новий закон.

Навіть просте використання посилання на сайт в результатах видачі Google буде заборонено, якщо пошукова машина не матиме відповідної угоди з видавцями. Для боротьби навіть з простими лінками Європейська Комісія у далекому 2016-му році провела опитування про поведінку європейців в Інтернеті (Flash Eurobarometer 437, Internet users’ preferences for accessing content online). Згідно з результами цього дослідження, 47% користувачів Інтернету навіть не відкривають лінк з повним текстом новини, а їм достатньо прочитати заголовок.

Пікантності ситуації додає те, що агрегатори новин на кшталт Google News чи просто результати видачі пошукових запросів в Google також показують нам короткий зміст статті (так званий snippet) та заголовок (title), що в більшості своїй дійсно робить непотрібним перехід на сайт власника контенту.

Навіть побудова інтернет-лінків дозволяє додати змістовну частину статті в сам лінк:

Приклад: site.com/id-12312983-trump-visited-the-UK-but-he-was-bitten-by-a-dog

Таким чином, навіть просте використання лінку на статтю вже порушує авторські права власників контенту. Те саме стосується використання скріншотів вебсайтів.

Приклад суперечки

Ясна річ, що цей закон лобіюють великі медіа-концерни, які, з одного боку отримують завдяки Google, Twitter чи Facebook левову частку своїх відвідувачів, а з іншого - втрачають читачів, бо користувачі не переходять на їхні сайти. Таким чином, постає питання введення так званого податку на посилання (Link tax), який робить практично неможливим вільне використання Інтернету.

Провідну роль у лобіюванні відіграють німецькі депутати – ще 2016-го року розробку цього закону почав єврокомісар Гюнтер Етінгер (Günther Oettinger), а його справу продовжив німець Аксель Фосс (Axel Vоss).

Стаття 13: Use of protected content by online content sharing service providers («Upload-Filter»)

Наступним суперечливим пунктом цього закону стала стаття, яка повинна відповідати за захист авторських прав в соціальних мережах. Фактично, будь-який сайт, що дозволяє користувачам генерувати власний контент, повинен відповідати за порушення авторських прав. Мова йде не тільки про копіювання фотографії, але й про копіювання текстів чи уривків текстів. Навіть просте цитування з посиланням стане проблематичним. Ну і за посилання доведеться ще й платити (див Статтю 11:).

Власники платформ повинні розробити механізми, які унеможливлюють порушення авторських прав. Таким чином, неявно в законі прописано створення великого фільтра, який перевірятиме будь-який пост, фотографію чи твіт перед публікацією. Мова йде про так званий Upload-Filter, за аналогією до вже наявних фільтрів, таких як Youtube Content ID.

Автори та лобісти закону активно уникають таких формулювань, як upload-filter, але вимоги цього закону можливо вирішити тільки за допомогою великого механізму цензури. Причому, не дуже зрозуміло, хто повинен розробляти такі фільтри, чи будуть вони однаковими для всіх, хто буде вносити туди інформацію та чи можливо її буде видаляти.

Ясна річ, що онлайн-платформам буде набагато легше просто заблокувати більше контенту, ніж окремо розбиратись в кожному випадку. Хто відповідатиме за механізм визначення першоджерела? Хто відповідатиме за механізм апеляції на рішення фільтру? І т.п.

Залишається відкритим питання схожих картинок – чи не буде визначати загальний фільтр вашу особисту фотографію як занадто схожу на фотографію якогось Reuters? Чи не буде ваш пост з цитатою політика сприйнято за копію новини про цього політика з якоїсь газети?

Стаття 13 написана дуже загальною юридичною мовою і залишає забагато відкритих (технічних) питань. А отже, з таким підходом при реалізації вимог цієї статті буде просто обмежено використання Інтернету в тому вигляді, до якого ми звикли.

Захочеш запостити мем, цікаву фотографію (навіть власну), написати статтю чи пост – спочатку подумай, чи не порушуєш права власників контенту (читай – медіа-концернів та авторських спілок з ЄС), а потім спробуй опублікувати – можливо, розумний «фільтр» все ж визнає тебе власником унікального контенту.

В очікуванні наступного голосування

Зараз лобісти та активісти пішли на літні канікули, і тема поступово сходить зі шпальт європейських газет. Але вже у вересні дороблений законопроект знову буде слухатись у Європейському Парламенті.

Причому, скоріше за все, суттєво він не буде змінений, бо ключові статті вже були багато разів обговорені на різних рівнях. І попри протистояння активістів, закон саме з такими формулюваннями вийшов на голосування. Навіть якщо цей законопроект буде відхилено, то лобісти медіа-концернів нікуди не подінуться, і вже скоро щось схоже з'явиться, просто з іншою назвою.

Також не на руку інтернет-активістам може зіграти час голосування – вересень. Коли частина європейських політиків ще ментально буде тільки повертатись з відпустки і особливо не буде вчитуватись в нову версію закону.

Можна сказати, що один раз нам пощастило, і закон поки відхилили. Також хочеться відзначити «солідарність» бюрократів всіх країн – так чи інакше, але робота бюрократичних органів здебільшого спрямована на спроби обмеження прав людини.

І ми в цьому плані не так далеко втекли від ЄС, як і вони від нас. Поки в Україні інтернет-активісти боряться проти законопроекту №6688, в Європі чиновники намагаються обмежити використання інтернету для простих людей.

Якщо раніше на знаменах соціалісти та комуністи закликали об'єднуватись пролетарів та трудящих всіх країн, то зараз у боротьбі проти вільного Інтернету виступають об'єднаним фронтом бюрократи всіх країн.

єс євросоюз цензура інтернет Європа